Газета по-надвірнянськи
 

Політ без страху та ілюзій

20 березня 2020, 12:18 | Рубрика: Людина та її справа, Нація Версія для друку Версія для друку 26 переглядів

Літати не можна чекати. Вона впевнено кладе розділовий знак і починає свій творчий політ. Варто розуміти в який час. Шістдесяті: творча молодь прагне розімкнути жорсткі ідеологічні обійми та зламати систему бодай у сфері літератури і мистецтва. Культурний рух очолюють: Іван Драч, Микола Вінграновський, Василь Симоненко, Алла Горська, Опанас Заливаха, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко. Вони одностайні у прагненні творчої свободи, естетичної незалежності, пошуку унікальних образів та форм.

Випускниця літературного вишу, Ліна Костенко, приєднується до альтернативного мейнстриму. Її твори звучать гостро, свіжо, актуально. Одна за одною виходять збірки ”Проміння землі”, “Вітрила”, “Мандрівки серця”. Поетка стає для об’єднання шістдесятників втіленням жіночого інтелекту, сили духу, фатальної краси. Чоловічі серця завмирають. Василь Симоненко захоплено ловить магнетичний погляд та лагідно зве її Косталіною.

А вона обирає іноземця, поляка Єжи-Яна Пахльовського. У шлюбі з ним народжується дочка Оксана. Від батьків дівчинка успадковує любов до слова та мистецтва. Письменниця, культуролог, професор, доктор філологічних наук, – так напише про вже дорослу Пахльовську Вікіпедія. Шлюб її батьків триватиме недовго. Їх роз’єднають політичні режими та відстані:

Поїзд iз Варшави мчить крiзь моє серце,

Сто дорiг між нами, а печаль одна.

Iншого цілую, а бринить сльозами:

Cokomudotego, zemytakkohamy!

Вдруге свою долю поетеса поєднує з Василем Цвіркуновим, славнозвісним керівником кіностудії ім. Олександра Довженка. Митець і кінознавець, завдяки сприянню якого світ побачив «Тіні забутих предків», «Криниця для спраглих», «Камінний хрест» та ін., став для Ліни Костенко цілим Всесвітом. У подружжя народжується хлопчик, якого називають на честь батька й дідуся Василем.

Усе було – і сум, і самота.

І горе втрат, і дружба нефальшива.

А ця любов – як нитка золота,

що й чорні дні життя мого прошила.

Саме у цей період з`являються Лінині «Берестечко», «Маруся Чурай», поезії, що увійшли до збірок «Над берегами вічної ріки» та «Неповторність».

Але повернемось до шістдесятників. Такі неординарні особистості та їхні сильні твори не могли довго залишатись поза увагою тоталітарного режиму. Розпочались допити, арешти, табу на творчість. У цей час (1962 р.) виходу у світ чекає четверта збірка Ліни Костенко «Зоряний інтеграл», та перекреслена ідеологічною цензурою, вона офіційно зникає з друкарень, успішно мандруючи, проте самвидавом. Та сама доля очікує й на «Княжу гору» (1963 р.). Єдина радість – поезії виходять друком за кордоном.

“Український письменник, приходячи в літературу, спершу й не знає, в зону якої біди він вступив, – напише поетка в своєму есе. – Потім приходить здогад і протест: такого не може бути! А потім спокійне усвідомлення: так є. Але мушу працювати. Це доля мого народу, отже – і моя доля”.

Щоб не писати рекомендованого «зверху», Ліна творить у повній ізоляції від системи. Саме в цей період виникли історичні романи“Берестечко”, “Маруся Чурай, поезії, що увійшли до збірок “Над берегами вічної ріки” та “Неповторність”. Все, що лягатиме на папір, прийме формат книги аж через довгих 16 років. Потрапивши одного разу у майстерню художниці Алли Горської, захоплена і вражена поетеса спитає: «Як ви зуміли все це створити, знаючи, що ніколи не зможете виставити свої роботи?». Алла засміялась лукаво: «А ви?».

Костенко залишається небайдужою і до долі політичних в’язнів. У 1965-му вона разом із знаковими у літературі та мистецтві однодумцями надсилає до ЦК КПУ і ЦК КПРС лист-протест проти арештів української творчої еліти з вимогою публічного ведення судових справ.

А далі – тиша. Опублікувати свій історичний роман ”Маруся Чурай” Ліна Василівна матиме змогу, аж у неблизькому 1979-му. І збудеться: тираж розійдеться з блискавичною швидкістю, цитати із твору помандрують меж люди, театральні постановки збиратимуть аншлаги, а авторка отримає Шевченківську премію.

Власне, це недалеко від правди.

Інша форма – той самий зміст. Адресовані

людям вірші – найщиріший у світі лист.

Після виданих “Інкрустації” (1994 р., видання італійською мовою, відзначене премією Франческа Петрарки) та “Берестечка” (1999 р.) Ліна Костенко робить тривалу творчу паузу.

“Записки українського самашедшого“– перший прозовий роман Ліни Костенко, що вийшов у світ 2010-го. Книга написана у форматі нотатника 35-річного програміста. Це своєрідна хроніка української реальності з відчутним бажанням подолати тотальне відчуження людей у суспільстві та світі і врешті зламати матрицю.

Світ здригається від терактів, вибухів, катаклізмів. Дивно, як планета ще крутиться, – це далеко не вальс. Слухаючи вірші Ліни Костенко, хтось заворожено поринає у світ образів, комусь важко дається пізнання її творчості. Зрештою, сприйняття – річ суб’єктивна. Та цілком зрозуміло: поезія авторки – явище глибинне, і ще мало досліджене, унікальне.

Мені без тебе сумно серед людства.

Вже людству не до себе й не до нас.

А дика груша світиться як люстра.

І чутно гомін тополиних трас…

Лариса ВАГИЛЕВИЧ,

керівник гуртка літературної майстерності Надвірнянського

райцентру дитячої творчості та національно-патріотичного виховання молоді.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!