«Хай забудеться моє ім’я, але хай живе вічно Україна»

Це не просто слова, а життєве кредо пані Слави Стецько. З нагоди 100-річного ювілею Слави Стецько, хочеться згадати її життєвий шлях та поділитися незабутніми спогадами про неї.

Сто років тому, 14 травня 1920 року в селі Романівці Теребовлянського району на Тернопільщині народилася Слава Стецько (дівоче-Ганна-Євгенія Музика). Голова бандерівської Організації Українських Націоналістів у 1991-2000 роках, засновниця та перша Голова Конгресу Українських Націоналістів (1992-2003 рр.), народний депутат України другого, третього і четвертого скликань, співорганізаторка Червоного Хреста УПА та жіночої мережі і юнацтва ОУН, Президент Антибільшовицького Блоку Народів (АБН) (1986-2003 років).

• Із дитинства, з коріння свого роду вона увібрала у себе розуміння своєї українськости та почуття національної гідності. «Я – українка!», – заявила вона у 14-річному віці своїй польській учительці у гімназії у Теребовлі. Від 1938 року – член ОУН. У 1940-1941 роках учителювала у селі Юшківцях Бібрецького району. У 1941 році навчалася у Львівській політехніці. Свідок історичного проголошення Акту відновлення Української держави 30 червня 1941 року у Львові. Навесні 1943-го арештована німцями. Із в’язниці, на Лонцького у Львові, друзям удалося її звільнити тільки восени, після чого у 1944 році за наказом керівництва ОУН(р) виїхала за кордон.

У 1945-му брала участь у викраденні Ярослава Стецька зі шпиталю у Штенгоффені (Чехія), де він важко поранений перебував під арештом більшовиків. У 1946-му вийшла заміж за Ярослава Стецька. Разом із чоловіком Ярославом Стецьком Слава занурюється у вир нового етапу національно-визвольної боротьби. Так створений АБН (Антибільшовицький блок народів), до якого залучають представників майже всіх поневолених Москвою народів. Проведено сотні зустрічей та конференцій, у т. ч. із найвищими посадовими особами держав світу та міжнародних інституцій, мета яких – розповісти світові правду про злочинний московсько-більшовицький режим та про необхідність його повалення. «Ваша боротьба – є нашою боротьбою», – наголосив президент США Рональд Рейган 1983 року під час зустрічі з подружжям Стецьків. Володіла польською, англійською, німецькою, французькою, іспанською, італійською, словацькою, білоруською мовами.

Після довгих років вимушеної еміграції пані Слава змогла відвідати рідний край лише у червні 1991-го. Це вже був час, коли рушилися підвалини комуністичної імперії зла, проте тоді ще ніхто не здогадувався, як мало часу залишалося до її розпаду. В Україні ще діяло КГБ та компартійні структури. 30 червня 1991 року, за два місяці до так званого путчу ГКЧП, мільйони українців і громадян колишнього СССР побачили з телеекранів фрагмент виступу вже немолодої жінки на вічі, присвяченому 50-літньому ювілею проголошення Акта відновлення Української Державності у Львові. Незабутнє враження справила гідна постава, а в свідомість увірвався впевнений тембр голосу. Це була Слава Стецько. Її виступ та поява у Львові справили велике піднесення національно-патріотичного духу та зміцнили віру сотень тисяч українців у здобуття Української Державності .

• Я мав честь близько семи років співпрацювати з пані Славою. Вперше вона відвідала Надвірнянський район у грудні 1996-го. Тоді відбулася презентація книжки колишнього районного провідника Ланчинецького районного проводу ОУН Василя Маланюка «Дівоча любов» про Ірину Павликевич, референта жіноцтва Надвірнянського надрайону ОУН. У березні 1997-го пані Слава брала участь у виборах до Верховної Ради у Надвірнянському виборчому округу №201. На цих та наступних виборах у 1998 році у Миколи Андрейчука, голови Надвірнянської районної організації Конгресу Українських Націоналістів, відповідального за організацію виборчої компанії у Надвірнянському районі, та у мене не існувало жодного сумніву, що пані Слава отримає абсолютну перемогу. І саме тоді вона проявила засадничий принцип ОУН – бути із народом.
• Слава Стецько просила нас, щоб зустрічі з виборцями відбулися у кожному селі, селищі та місті виборчого округу. Хотіла чути та відчути прагнення людей, саме тому йшла до них. А люди сотнями йшли на зустрічі з нею, ущент заповнюючи зали, бо мала, що їм сказати.
• Була щирою та відвертою у спілкуванні з людьми. Запалювала віру в майбутнє України. Неодноразово наголошувала: «Будуймо Україну навколо себе, там, де ми перебуваємо. Працюймо для України!».

Вона пробуджувала у людей почуття національної гордості та людської гідності. І це було тим, що притягувало до неї людей. Не дивлячись на поважний вік, Слава проводила по декілька зустрічей на день, не виказуючи втоми. Її велика працездатність та невимогливість у побуті просто вражали і не дозволяли щось не виконати чи працювати, не віддаючи повністю свій час та сили. Із переїздами по гірських населених пунктах зранку до вечора більше місяця продовжувала зустрічатись та спілкуватись із краянами. І вони навзаєм тягнулись до неї та висловили їй повну підтримку. На це вона скромно відповідала: «Це не моя перемога, це – перемога Степана Бандери, Романа Шухевича та тисяч тих, котрі віддали своє життя у боротьбі за Українську Державу».

Це – не просто перемога на виборах до Верховної Ради України, це стало своєрідним тріумфом перемоги націоналістичної ідеї на противагу злочинній комуністичній фракції у Верховній Раді. Слава Стецько, спадкоємниця Євгена Коновальця і Степана Бандери, у промові при виголошенні депутатської присяги, будучи Головою Проводу бандерівської ОУН, 19 березня 1997 року з трибуни Верховної ради заявила: «Я ніколи не думала над тим, ким я буду в Українській державі, але я свято вірила у майбутність українського народу, вірила, що він буде вільний, бо ж скільки мільйонів загинуло за його волю! Я вірила в Божу справедливість».

Через рік, у 1998-му, виборці Надвірнянського виборчого округу № 89 вдруге обрали Славу Стецько до Українського парламенту. Як Народний депутат проводила прийоми своїх виборців у своєму окрузі та допомагала людям вирішувати проблемні питання. Її авторитет серед державного керівництва сприяв місцевій владі у вирішенні проблемних питань соціально-економічного розвитку у Надвірнянщині та Яремчі.

До пані Слави їхали у Київ із різних куточків України та з-поза її меж. Коли я приїжджав на Ярославів Вал, будучи помічником Народного депутата Слави Стецько, то завжди перед її гостинним кабінетом було людно. Для всіх – від студентів до пенсіонерів, відомих громадських діячів і політичних лідерів, нескорених сивочолих ветеранів УПА, представників української діаспори, священників, допитливих журналістів – знаходила вона час та виявляла свою повагу, вислуховувала, підтримувала добрим словом, усім намагалася допомогти.

Для мене особливо пам’ятними залишились спогади про зустрічі зі Славою Стецько у Мюнхені на Цепелінштрассе, 67, де пані Слава познайомила мене з багатьма провідними членами ОУН, котрі співпрацювали із Степаном Бандерою, Ярославом Стецьком та Степаном Ленкавським і на той час ще проживали у Мюнхені та Баварії. Мені, студентові, який навчався в Українському Вільному Університеті у Мюнхені, було надзвичайно цікаво спілкуватись із людьми, які несли особливий національний дух та були живими свідками та учасниками національно-визвольного руху та діяльності ОУН під стягом Степана Бандери.

Заради справедливості варто сказати, що як у всіх, хто працював для України, у Слави Стецько були і ті, котрі, замість допомагати, займалися вишукуванням помилок та політичних невдач.

Особливо ставало прикро спостерігати, коли це робили чоловіки. Такі факти, на жаль, траплялися як в Україні, так і за кордоном, коли замість підставити плече, знаходили чорну кішку в чорній кімнаті. Бог їм суддя, сьогодні не варто про це згадувати. Але з позиції сьогоднішньої російсько-української війни стає зрозуміло, що війну проти України московський окупант не припиняв ніколи, тільки зброю використовував різну. В той час проти українських політичних діячів, до яких належала Слава Стецько, через інформаційні технології та «певне оточення» боротьба не припинялась також.

• Постать Слави Стецько змушує нас на мить зупинитись та схаменутись. Замислитись про найгірше, що наразі очікує українців. Бо боротьба між собою на тлі спроби нівелювання духовних та національних цінностей, що намагається впровадити чинна влада, без перебільшення, може призвести до демонтажу національних цінностей та руйнації нашої державності.
• Сьогодні не варто пустословити, а необхідно взяти на озброєння політику, яку пропонувала Слава: політику доконаних фактів, політику дії. Реалізація цієї політики і стане реальним кроком до єднання усіх національно-патріотичних сил у «єдиний рух опору», як це сталося у грудні 1997-го, коли утворено політичну коаліцію «Національний фронт», до якого, на жаль, не приєднався тоді Народний Рух України. Таке об’єднання могло стати проривом у єднанні національних сил та дозволило б створити потужну фракцію національно-патріотичних сил у Верховній Раді України, яка могла б впливати на будівництво державних інститутів та відстоювання національних інтересів, а не побудову держави для олігархів, в якій інтереси українців не були та не є і сьогодні на порядку денному.
• До останнього віддавала себе пані Слава праці задля України та людей. 12 березня 2003-го перестало битись серце Слави Стецько. Похоронена на Байковому цвинтарі. Вона назавжди залишилась в українській землі, яку любила понад усе та якій віддала все своє життя.

По-особливому звучать сьогодні слова Слави Стецько: «Українську державу мусить будувати весь народ. Лише тоді її неможливо буде ліквідувати». На жаль, підтвердились і такі застереження Слави Стецько: «Зазіхання Росії далі існують і є загроза подальшого тиску з боку Росії на Україну. Тепер ми мусимо подбати, щоби був затертий кордон між Західною і Східною Україною». А як актуально зараз: «Дух нації засадничо здоровий. Його треба лише відродити, очистити українські душі від чужинецького намулу неволі», – часто наголошувала вона. Саме ці слова підтвердилися під час Помаранчевої революції у 2004 році, на Майдані під час Революції Гідності та вже шостий рік наші воїни своїм життям та боротьбою на фронті з російським окупантом доказують, що Українську націю не знищити, а Україна нездоланна.

Я вдячний долі, що, працюючи головою Надвірнянської районної держадміністрації, мав змогу за підтримки громадськості організувати встановлення меморіальної дошки з барельєфом на вшанування пам’яті Слави Стецько, яку урочисто освячено та відкрито на День Незалежності 24 серпня 2006-го на фасаді Музею Надвірнянщини. Надвірнянська міська рада присвоїла Ярославі Стецько звання «Почесний громадянин міста Надвірної».

Верховна Рада України 3 грудня 2019 року ухвалила Постанову № 325-IX «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2020 році», в якій включено відзначення 100-річчя від дня народження Ярослави Стецько на державному рівні.

Пам’ятаймо Славу Стецько! Вона жила для України та заслужила добру пам’ять.

 Василь АНДРЕЙЧУК,

депутат Надвірнянської районної ради,

помічник-консультант народного депутата України

Слави Стецько у 1997-2003 роках.