Газета по-надвірнянськи
 

Назавизівський луговик – політв’язень Кустанайлагу

15 травня 2020, 11:48 | Рубрика: Людина та її справа Версія для друку Версія для друку 26 переглядів

Нищак Микола, син Федора і Марти Янцюк, народився 14 грудня 1906 року в селі Назавизів Надвірнянського повіту в Галичині, греко-католик, резервіст польської армії, керівник сільського гуртка «Луг», член ОУН, політв’язень таборів Кустанайлагу у Казахстані. Табір ГУЛАГу «Кустанайлаг» розміщувався у Кустанайській області у Турганській долині на річці Тобол. В’язні будували гідроелектрівню та працювали на промислових підприємствах.

табір

Микола виховувався у патріотичній сім’ї разом із братами Юрієм (він служив у радянській армії у Казахстані і тоді ж зустрівся із Миколою-політв’язнем) і Степаном та сестрою Катериною. Після закінчення початкової школи у Назавизові вивчився на кравця і після служби у Польській армії включився у національний громадський рух, ставши керівником гуртка товариства «Луг» у Назавизові. «Луг» – руханково-пожежне товариство у Галичині, засноване 1925 року. У 1930-х роках одна з найчисленніших легальних молодіжних громадських організацій у Галичині. З ініціативи та під керівництвом товариства проводили спортивні свята, ставили вистави і концерти. Члени товариства виступали з патріотичними доповідями серед односельчан. Головна мета товариства – фізкультурно-патріотичне виховання молоді для майбутньої боротьби за Українську державу. Микола Нищак, керуючи місцевим осередком «Лугу», фізично загартовував молодь і виховував її у дусі українського націоналізму.

Під його керівництвом щорічно проводили освячення полів у Назавизові. Згадує луговик Ярослав Гриневич із Надвірної: «Страх має великі очі! Якось-то на Великодні свята вибралась із села Назавізова, коло Надвірної, церковна процесія, щоб відчитати молитви, посвятити землю і просити Бога благословити врожай. Назаві­зівські луговики зняли для більшої паради з церковної дзвіниці дзвона і понесли його на плечах, час до часу подзвонюючи. Гомін дзвону нісся далеко по рівнині. Військові однострої луговиків, звуки дзвону сколихнули умом пана коменданта постерунку «паньствовей поліцї» у Назавізові і він учинив по телефону сполох, мовляв: «українци дзвоньон на повстанє!». І ось, коли панотець служив молебень та кропив свяченою водою землицю, а дзвін дзвонив і дзвонив, на назавізівських полях показалось якесь «військо». Воно йшло розстрільною в напрямі на процесію. По хвилині було видко, що це не військо, а тільки польські поліцисти з Надвірної йдуть усмиряти українське повстання, до якого закликає дзвін. Побачивши, що луговики не мають зброї, та ще коли панотець покропив декого з поліцистів свяченою водою, вони відійшли збентежені. А процесія йшла собі далі полями, а дзвін дзвонив радісно й переможно, наче розуміючи своє символічне значення». [1, ст. 772].

  • «На світанку 28 жовтня 1933-го команда постерунку польської поліції у Надвірні заарештувала адвоката Костя-Дем’яна Бачинського, Романа Вереса, Миколу Гринішака, Степана Дунця, Юрія Дунця, Миколу Костика з Надвірної і Миколу Нищака з Назавизова, які були і членами товариства «Луг». Судили надвірнянців за те, що співали пісні «Гей, браття, гайда всі до бою за нашу Вкраїну, за долю, за волю…», «Вже ревуть гармати – схаменися, кате, віддай, віддай Україну назад!…», розповсюдження націоналістичної літератури й організації свят «луговиків» і що 1 листопада 1933-го планували хід українців на цвинтар, на якому відбудеться панахида на могилах січових стрільців і воїнів УГА та Армії УНР. За підозрою влади, похід (демонстрація) могли мати антидержавний характер». [2, ст. 4].

До староства у Надвірній від команди повітової польської поліції надійшло повідомлення про те, що М. Нищак намовив одних членів товариства «Луг» побити других, які не хотіли брати участь у легальному поході на свято «луговиків» у м. Надвірна. Потерпілими стали Микола Сметанюк, син Михайла і Марії, та Іван Гурмак, син Олекси і Катерини. На заклик екзекутиви ОУН 5 червня 1933 року Микола Нищак організував похід на цвинтар для відправлення панахиди на могилах українських воїнів, які боролися за волю України. Похід перетворився в антидержавну демонстрацію, на чолі якої несли хрест з вінком із тризубом. У демонстрації взяли участь «луговики» Назавизова, Лісної Тарновиці, Переросля і Фитькова.

29 жовтня 1933-го мала відбутися жалобна хода за постраждалими у радянській Україні. На службі Божій у селі Назавизів священник із села Фитьків Олександр Ніжинський оголосив, що відбудеться відправа за голодуючими братами в Україні і парафіяни села повинні взяти участь у заходах. Звинувачення за організацію цієї акції польською поліцією пред’явлені Миколі Нищаку.

Із приходом Червоної Армії у вересні 1939-го товариство «Луг» у Надвірнянському повіті ліквідували, а Миколу Нищака арештували. На допиті свідок, член КПЗУ, твердив, що націоналіст Нищак Микола у 1936-му вступив у спір між комуністами, які проводили агітацію, і доказував, що партія ОУН краща, як комуністична партія, і веде роботу, не рахуючись ні з чим, та говорив: «Наша партія займається експропріацією, щоби мати засоби для боротьби за самостійну Україну, а ви, комуністи, нічого не робите». [3. ст. 9].

24 грудня 1939-го Миколу Нищака арештували. Звинуватили його за приналежність до ОУН. Станіславський обласний суд 5 вересня 1940-го виніс вирок про засудження його на 4 роки позбавлення волі та 2 роки пораження прав. Патріота разом із родиною відправили на заслання у табори Кустанайлагу в Казахстан. При етапуванні до концтабору померла малолітня дочка Анна.

  • В «одній шостій частині світу», як називали СРСР, запровадили таке рабство, якого не бачив світ за часів середньовіччя. «До війни та під час Другої світової війни денна норма харчування у концтаборах була така: 1. Хліб ячмінний найгіршої якости 500 грамів; 2. М’ясо два рази на тиждень по 10 г; 3. Ярина різна, суха по 100 г; 4. Товщі 3 г; 5. Борошно 15 г; 6. Риба солена 3 рази на тиждень (оселедці, тріска) 50 г; 7. Крупи ячмінні або «сєчка» 80 г; 8. Цукор-«пісок» 8 г; 9. Сіль, вода без норми.

На таких харчах роками повинні жити і важко працювати в’язні, виконуючи і перевиконуючи виробничі плани». [4. ст. 3].

У сім’ї Нищака Миколи і дружини Параски Михайлівни (1916 р. н.) народилися п’ять синів і одна дочка. Син Михайло, 1935 р. н., освіта середньо-технічна, проживав у Курській області Росії; дочка Анна, 1937 р. н., померла у 1940 році; сини: Петро, 1938 р. н., інженер, проживав у м. Рудне Кустанайської області Казахстану; Федір, 1947 р. н., агроном, закінчив Кустанайський сільськогосподарський інститут, проживав у м. Федорівка Кустанайської обл. Казахстану; Василь, 1948 р. н., інженер-електрик, закінчив Томський політехнічний інститут. Із 1972-го проживав у м. Надвірна, працював керівником підприємства «Сільгоспенерго»; Юрій, 1953 р. н., інженер-кібернетик, закінчив Горьківський університет у Росії і працював в Інституті атомної енергії ім. І. В. Курчатова у Москві.

Під час «Хрущовської відлиги» у 1959-му Микола Нищак повернувся у рідні краї. Переслідувався Комітетом державної безпеки УРСР і змушений був повернутися до Казахстану, але пізніше знову повернувся до рідного краю, де і закінчився його земний шлях. Похований у Назавизові. Реабілітований 13 жовтня 1961 р. (справа 2553П).

Ігор АНДРУНЯК,

член Національної спілки

краєзнавців України.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!