А Чорнобиль горить і досі…

Де ж той дощ у весняну просинь,

Окропити поля і межі?

Ліс колишній – сьогодні вежі…

Де ті сльози, пролиті небом?

У епохи – трагічне кредо…

То для кого вершили мужність,

Щоб в майбутнє прийшла байдужість?

Та жертовність душ – просто фактор?

Ну, подумаєш там – реактор…

Долями не ігнорували…

А нащадки – деградували.

Без поваги, інколи скупо –

Похвала… А усмішки глупі:

- Відпрацьована сировина,

Розпад цезію і сивина.

Чи так сильно подіяв атом,

Що і син не гордиться татом?

Забуває вся юнь солодка…

Чому пам`ять така коротка?

Хіба марно війна, Майдани,

Що прогнилості рвуть кайдани,

І навіщо, кому це треба,

Сотні вірних Героїв Неба?

А Чорнобиль горить і досі…

І чорнобильці вклінно просять:

- Не губіть Україну, люди,

Хай майбутнє в країні буде.

Роман Бенюк.