Газета по-надвірнянськи
 

«Хоча б ще двічі по стільки ж»

5 червня 2020, 11:41 | Рубрика: Професійне, У світі журналістики Версія для друку Версія для друку 51 переглядів

Журналіст – це доля, що веде у світ незнаною стежиною, крутими гірськими чепашами, плаями, цокає каблуками по асфальту, щоб обійти світ увесь і стати журналістом. І тридцяти творчих років дуже мало, хоча б ще двічі по стільки ж.

Беруся за перо. Буду писати… Вже пишу. Про кого, про що?.. Я не журналіст, але пишу. Писати дозволено всім. І про журналістів також. Отже, візьмуся за журналістів.

Якісь особливі ці люди. Вміють побачити те, до чого б я не зуміла додуматись і подати читачеві так, що о-го-го… обертом піде голова. Приземлюся трішки. Наша «Народна Воля» виплекала, може, ще й кращих. Хоч і маленький колектив, але вміло проникає в усі сфери життя району, міста. А це, повірте, не так легко зробити в їхніх умовах.

Читаєш часопис і бачиш його щоразу іншим, витонченим з новими рубриками. Краяни, ніби оновлюються через газету, виносять себе і свою діяльність у колективі на якісно новий рівень.

А скільки людей творчих здобутків знайомлять нас із собою через газету. Я була приємно, нестримно вражена, коли на мене з фотографії у «Народній Волі» дивилася дівчинка-вчителька Ангелина Вдовчин, адже була тоді ученицею у тій же школі, вона вчила моїх братів! Недосяжне й неосяжне минуле і моє, і …її. Любов до дітей, до вишивки. Усе передавалося її вихованцям. Щемить, бо дуже мені близьке. Отак зуміла передати газета «Н. В.» через …журналіста. (Збережу таємницю, вона собі знає, що робить).

Оце журналісти, так би мовити, варяться у своєму котлі. Отак при зустрічі миттєво подумаєш «Куди спішить в цю мить? На край міста, а чи в гори, в забутті села?». Але ж там також люди з проблемами болючими. Треба якось розмотати цей клубок, чимось допомогти, заспокоїти. А віднайти в тих селах 90-100-літніх мудрагеликів, привітати їх із представниками влади. І тут – вони. Здається, все так просто. А на мить станьмо ними…

І до нафтовиків дісталися у високогірному містечку, в яких умовах добираються до земних глибин ці мужні люди. Про все це читаємо на сторінках тижневика над кожним виходом якого у світ разом із творчими працівниками трудяться і весь колектив «районки».

Добре при центрі, у великому місті. Інформація сама б`є в чоло. А тут …чарівна оаза Карпатського краю – осягай, як хочеш, твори, як можеш, без підтримки, але працюй, подавай на гора.

Отак і працює уже тридцять років «Народна Воля», маючи доброго провідника Івана Миколайовича Гриджука, а він має двох журналісток. Їх уже зростила газета. Стільки номерів за цей час вийшло у світ, ставши вже історією, а газетярі, і колишні, і нинішні, і весь теперішній колектив – невід`ємною частиною цього життєпису.

Не можу не сказати, як Іван Миколайович став поневолі співзасновником друкованої газети «Шкільне життя» Надвірнянської ЗОШ І-ІІІ ст. № 2. Дуже варто, щоб і надалі вона виходила, а також відсвяткувала свій ювілей.

Із 30-річчям Вас, шановні народновольці!

Міцного Вам карпатського здоров`я, довгих та щасливих літ життя, наснаги з гір і полонин, життєдайних, животворчих та натхненних струменів! Робіть усе з Богом. («Бог добрий, коби такі люди» – так каже журналіст).

***

Надійтеся на Бога, вся громадо народна…

Псалом 61. (9)

Скільки ж бо для світу весен

Бог дає, і всі чудесні.

Нинішня весна неспинна

В смертоноснім павутинні.

 

Павутиння гірше ката,

Боже, поможи здолати!

В безперервному молінні

Гнізда скосяться зміїні.

 

На світанні спів пташиний

До пів неба срібно лине,

І попросить нам підмогу

Уселюблячого Бога.

 Марія СТЕФУРАК,

літстудійка «Бистріні».

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!