Газета по-надвірнянськи
 

«Повстанське танґо» Ольги Ільків

26 червня 2020, 16:19 | Рубрика: Новини Версія для друку Версія для друку 90 переглядів

Легендарна зв’язкова Головного командира УПА Романа Шухевича, багаторічний в’язень радянських тюрем, поетеса Ольга Ільків зустрічає 100-літній ювілей.

«Повстанське танґо», яке Ольга Ільків написала у далекому 1944-му, а на музику поклала ще одна підпільниця, посестра Ольги Марта Пашківська, співали воїни УПА. Тепер його співають ті, котрі відстоюють нашу незалежність на східних кордонах. На 21 червня (прим.: Ольга Ільків народилася 21 червня!) заплановано ювілейний концерт у Львівській філармонії, до якого майже пів року з неабияким трепетом і величезною відповідальністю готувалися відомий співак Орест Цимбала і керівник Академічного інструментального ансамблю «Високий Замок» Андрій Яцків. На жаль, пандемія і карантин внесли свої корективи у програму ювілейного концерту, однак завдяки старанням організаторів пісні легендарної ювілярки можна буде почути в Інтернеті. Про «Повстанське танґо» та про легендарну зв’язкову журналістові «Високого замку» розповіли автор проєкту Орест Цимбала та музичний керівник проєкту Андрій Яцків.

О. Ц.: Проєкт називається «Пов­станське танґо». Перший концерт у рамках цього проєкту відбувся десять років тому – до 90-річчя Ольги Ільків. А передісторія його дуже цікава. Мені свого часу Юрій Шухевич розповідав про зв’язкову свого батька Романа, яка колись писала пісні у ритмах танґо. А оскільки я завжди цікавився цим пісенним жанром, то мені це було особливо цікаво. Пригадую, 2008 року у Львівській опері відзначали свято Героїв, на якому побачив Ольгу Ільків зі сином Володимиром. Підійшов до них і сказав, що знаю, що вона створювала пісні-танґо. Пані Оля зраділа: «Ви – перші, хто мною і моєю творчістю зацікавився». Коли вперше приїхав до неї додому, Ольга Ільків мені наспівувала ці танґо. Але мене найбільше заінтригувало саме «Повстанське танґо». Бо я з ним був уже знайомий, оскільки відомий співак із Великобританії Володимир Луців ще 1974 року записав це танґо на платівку, не вказуючи імен авторів (я видав цілу серію аудіодисків пісень В. Луціва). Ніхто не знав, окрім невеликого кола, хто автори пісні. Навіть у літописі УПА (1997 рік видання), 25-й том якого присвячений повстанським пісням, нема імен авторів під цим танґо. І коли мені пані Оля почала співати своє «Повстанське танґо», був вражений, що це саме вона написала його пізньої осені 1944-го. А Марта Пашківська – також зв’язкова Романа Шухевича – створила мелодію у 1945-му, коли вже був повний наступ радянської влади.]

7-стор

– Це «Повстанське танґо» співали по всій Україні?

– Знаю, що на Волині. Взагалі, твори О. Ільків можемо назвати не так повстанськими піснями, як підпільними, бо були створені вже у часи глибокого підпілля. Для мене 100-літня пані Оля – молода вічно. Чому? Бо вона завжди закохана, зачарована, і це є її рецептом молодості. Своє перше танґо «Очі» Ольга Ільків створила 1937 року, коли їй було лише 17. Я завжди кажу, що Ольга Ільків, як і Богдан Весоловський, є творцем української естради. Якось я, жартуючи, запитав у пані Олі, чи можу я подати таку вер­сію, що молодий Весоловський (лише на 5 років старший!) був у неї таємно закоханий, адже вони обоє зі Стрия, а Стрий – невелике містечко…

– І що вона вам на це відповіла?

– «Кажіть, що хочете!» – сказала (сміється. – Г. Я.). У неї неймовірне почуття гумору. На моє запитання, що вона думає на порозі століття, про­сто усміхнулася і сказала: «А що можна думати на порозі століття? Мене Бог притримав при житті, як свідка тої епохи. Щоб я передала доказ віри в незалежну Українську держа­ву. Ми здобули кров’ю і муками ту самостійну Україну, але ми мусимо наповнити її українським змістом. Треба бути мужніми, твердими і величними, бо за нами герої, які поклали своє життя. Я мала 24, коли написала слова «Повстанського танґо». Зараз мені – 100. Актуальність цієї речі у тому, що вона написана у 1944-му, а зараз 2020-й, а гасло залишилося те саме: «Воля або смерть»!..

Лейтмотив «Повстанського танґо»:

«Одна шалена нас полонила доля

І дарувала любові ніжний квіт.

Чи переможем,

чи згинемо за волю,

Жить буде вічно порив,

заклятий в міт!».

За словами ювілярки, сьогодні боротьба за Україну розгортається, у першу чергу, на інформаційному полі, і нам треба створити інформаційну УПА, тому що битви інформаційно ми програємо. А наше завдання – виграти війну! Ось так думає Ольга Ільків.

– Ольга Ільків – жива легенда…

– Так, і ми повинні про неї голосно говорити. Я б хотів, щоб цей рік оголосили Роком Ольги Ільків. Якось я прийшов до пані Олі, і вона мені показала старенький зошит, а там – поезія, яку писала у тюремних умовах, коли сиділа у «Владімірскій тюрмі» (Владімір-на-Клязьмі). Разом з нею відбували ув’язнення Катерина Зарицька, Галина Дидик, Дарія Гусяк – зв’язкові Романа Шухевича. Зарицька подарувала їй зошит, і пані Ольга писала у той зошит свої вірші. І у 1964 році, коли вона виходила на волю, їй дивом вдалося винести той зошит. І 2010 року, через пів століття, він потрапив до мене. Отак я став упорядником збірки тюремних віршів Ольги Ільків «У тенетах двох «закриток» та автором ідеї її видання. Збірка вийшла друком 2011 року.

– Вам вдалося видати не лише книжку Ольги Ільків, а ще й аудіодиск її пісень «Повстанське танґо» у виконанні Ореста Цимбали, Марти Шпак у супроводі Академічного інструментального ансамблю «Високий Замок».

– Без допомоги Андрія Яцківа пісні не зазвучали б і не було б цієї платівки. Знаю, що він це глибоко пережив і прожив.

А. Я.: Те, як розповів про Ольгу Ільків Орест Цимбала, буде сприйнятливо навіть для тих, хто вперше почув про неї. Саме так він мені розповів про цю легендарну жінку 10 років тому. Це треба ще вміти, щоб своє захоплення так щиро передати іншим. У кожного музиканта, аранжувальника є свої музичні смаки. Зізнаюся: я прихильник інструментальної музики, бо, на мою думку, слова трохи звужують зміст музики. Музика у моєму розумінні – набагато ширший спектр емоцій, думок, ідей, це божественна мова, яка не потребує перекладу. І коли Орест сказав, що є пісні, спочатку здивувався, чому Орест так трепетно до них ставиться. І зауважу, що ці пісні були без нот – просто наспівані. Я мусив зрозуміти той час, до якого я маю торкнутися. Це був для мене невідомий пласт. Це ж не музика, скажімо, з платівки, записана у 50-х роках. А ці пісні написала людина-епоха, яка жила тоді по-сусідству з моїм двоюрідним братом на вулиці Науковій! І я, буваючи у нього у гостях кілька разів на рік, зовсім не здогадувався про існування цієї легендарної жінки…

Взявся до роботи, і зразу постало питання: як стилістично це подати. З одного боку, це пісні цілої епохи, що минула, і як зробити, щоб і зараз це було цікаво слухати?! З іншого боку, бояв­ся, щоб не зробити того, чого не любить мій тесть, який не раз казав мені: «Не можу слухати сучасних обробок українських народних пісень, бо від самої пісні вже нічого не залишається». Тому я й боявся – не зробити чогось позавчорашнього, а, з іншого боку, дуже сучасного, щоб воно відірвалося від самої ідеї. І описи пісень, які дав Орест Цимбала (як вони створювалися), мені дуже допомогли. Я побачив у них людину, яка у той героїчний час кохає і є коханою.

О. Ц.: Парадокс у тому, що Ольгу Ільків багато хто сприймає як символ ідеї нескореності нації. Це все так. Та насправді вона має ще й дуже чуйне і м’яке серце. Пані Оля така романтична, каже, що дуже любить пісню «Не забудь». А кілька днів тому заспівала: «Намалюй мені ніч». Це дуже вражає. Вона – справжня жінка! Тому і тексти у неї дуже жіночні.

А. Я.: Пісень – небагато. Це не сотні, які треба було робити, ми вибрали саме ті, у яких сконцентровується уся її суть – без будь-яких обмежень героїчна, а з іншого, без будь-яких обмежень людина, яка є справжньою своїми емоціями, своїми переживаннями. І нема тут жодної штучної квітки у цьому букеті. Це мене й підкупило. Коли людина займається творчістю, їй потрібний спокій. Такий спокій я маю вночі, коли ніхто не телефонує, домашні пішли спати, і тоді можна тво­рити…

Я зачитувався поезією, щоб передати у нотах атмосферу пісень, розумів, що ці пісні писалися тоді, коли Ольга Ільків була у підпіллі, чи у тюрмі. Вона не виходила на сцену і не давала концертів. І писала твори не для видання.

О. Ц.: Писала вірші, щоб не збожеволіти у тюремних умовах.

А. Я.: Тому усі ці речі давали мені розуміння, наскільки треба тонко це подати. Просто, без штучної позолоти.

– В якому форматі відбудеться святкування ювілею Ольги Ільків?

– А. Я.: Ми готували великий концерт, орендували концертний зал Львівської національної філармонії, але життя внесло корективи. Орест зробив фундаментальну роботу, бо проєкт вже є в Інтернеті. Пісні Ольги Ільків співають Орест Цимбала, Марта Шпак у супроводі ансамблю «Високий Замок». Все це разом із промовою Ольги Ільків (запис 2011 р.). І коли ми 2016 року їздили на схід Укра­їни, ми також там виконували «Повстанське танґо».

Я розповідав зі сцени історію створення цього танґо. Мене запитували, де можна це почути? І коли ми поверталися додому, мені телефонували навздогін: «А де можна почути «Повстанське танґо»?». Від режиму онлайн-концерту до ювілею Ольги Ільків ми відмовилися, бо матеріали вже є в Інтернеті. Ідея цього випуску зробити акцент не так на музичну складову проєкту, як розповісти світові, що авторці 100 років, і яке у неї глибоке мислення. Вона чітко розуміє, що все, що вона зробила у житті, – недаремно.

О. Ц.: Знаєте, яке кредо життя в Ольги Ільків? «Я просто щаслива людина. Бо хто вірить у Бога, хто Йому вдячний, той уже є в Раю. Для нас нема смерті. Для нас є майбутнє. Все, що ми перейшли, всі муки наші – це ніщо. Ми здобули самостійну Україну, і тепер ми мусимо наповнити її своїм українським змістом, своєю любов’ю, благородством, почуттям краси, своєю піснею, яка є безсмертна і якій нема рівних. Вона оживляє наш дух і кличе нас у майбутнє».

Галина ЯРЕМА,

(Газета «Високий Замок»

від 19-21 червня 2020 року).

Її пам’ятні танґо і півонії

21 червня 2015 р. у Львівській філармонії відбувся великий концерт «Повстанське танґо» до 95-ліття Ольги Ільків! Це – пам’ятні фото для мене, які торкають струни душі…

У 2008 році Ольга Ільків нагороджена Орденом княгині Ольги ІІІ-го ступеня. Членкиня Львівського крайового братства ветеранів національно-визвольної боротьби.

На 100-літній ювілей Ольги Ільків 21 червня 2020 року концерт не міг відбутися через відомі причини, та я знову подарував букет півоній, знову заспівали ми собі разом із пані Олею улюблену пісню «Облітає піво­нія». Адже, як неповторно написав Богдан Стельмах – «білим цвітом півонії мічено наші літа…».

Орест ЦИМБАЛА.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!