- Народна Воля - http://volya.if.ua -

Замурований живим у катівні пластун гуртка «ЛИСИ»

Posted By Модератор On 03.07.2020 @ 11:35 In Ми - українці | No Comments

Гинули борці за волю України, але ідея державності невмируща.

Вірстюк Роман Михайлович (*1899+1941) – пластун гуртка «ЛИСИ» у Станіславській українській гімназії, десятник Українських січових стрільців (УСС) та Української Галицької Армії (УГА).

Вірстюк [1]

(Роман Вірстюк у колі сім’ї (крайній справа))

Член Української Військової Організації (УВО). Освіта – вища, проживав у м. Надвірна, працював бухгалтер місцевої середньої школи № 1. Заарештований 21 грудня 1940-го. 3винувачення: член Організації Українських Націоналістів, член товариства «Просвіта», проводив антирадянську агітацію. Загинув від рук НКВД під час тотального нищення політичних в’язнів на початку німецько-радянської війни. Замурований живим у Станіславській тюрмі у червні 1941 року, справу припинено 2 березня 1964 року.

«Він був таким, як кожний з нас –

Людиною з життям дочасним.

Він жив – горів, але не згас,

Як завтра більшість з нас погасне.

Бо дух його, немов граніт,

У ґрунт вростав і не іржавів.

Недаром ворог динаміт

Вложив під цю скелю держави.

Але розшарпав тільки плоть,

А дух і без щерби й руїни

Живе й веде нас до висот,

Як вічний лицар України».

Богдан Бора, «БЕЗСМЕРТНИЙ ЛИЦАР».

Сім’я судового виконавця Вірстюка Михайла Олександровича,1868 р. н., на початку 20-го століття переїхала до міста Надвірна з міста Монастириськ, що у Тернопільщині. Михайло Вірстюк став у Надвірній активним громадським діячем, членом товариства «Просвіта» і керівником аматорського гуртка при читальні «Просвіти», який існував у Надвірній ще із 1900 року. В патріотичній родині Михайла Олександровича і дружини Анастасії Василівни, 1872 р. н., народилося четверо дітей: сини Зіновій і Роман, дочки Ольга-Ядвіга і Софія. Після закінчення початкової школи у Надвірній у 1908-1909 роках сини Зіновій і Роман поступили до Станіславської гімназії з українською мовою навчання. Надвірнянський пластун Михайло Дем’янчук згадував: «Нас було шестеро учнями 1-ї кляси, 4 було з 2-ї та 1 із 5-ї кляси української державної гімназії, що мала офіційну назву «Ґімназия з руською мовою викладовою». Усіх нас прийняли на мешкання й харчі у «Селянській бурсі». Учнями 1-ї кляси були: Буній Микола, Вірстюк Роман, Дем’янчук Михайло, Скорупський Иосиф, Розумович Степан та Слюсарчук Михайло. Учнями 2-ї кляси були: Вірстюк Зенон, Гаврилюк Михайло, Кочержук Дмитро та Кочержук Олекса. Учнями 5-ї кляси були: Гринішак Олекса та Розумович Володимир, одначе останній, мабуть, мешкав «на станції». [1, ст. 83].

У гімназії брати Вірстюки належали до гуртка «ЛИСИ» молодіжного спортивного товариства «Пласт». Під час Першої світової війни вони стали до лав Легіону Українських січових стрільців.

«Місцевий громадський актив почав організацію добровільців до Українських Січових Стрільців. Пригадую собі, що громадський комітет запросив на засідання також нас, місцевих учнів Станиславівської гімназії, зобов’язуючи нас допомогти у збірці грошей на білизну для наших добровільців. Це засідання відбулося у мешканні місцевого вчителя Івана Лилика. Там приділили нам наші райони, утворили відповідні групи та закликали до жертовної праці. З-поміж добровільців того відділу пригадую собі ось такі прізвища: Теофіль Мойсеович із Пнів’я коло Надвірної, Лесь Гринішак, Роман Кирчів, Гриць Мухній, Василь Килиман, Юрко Буній, Михайло Скорупський, Микола Микитюк, Степан Костик – усі з Надвірної, О. Підвисоцька, вчителька з Пасічної, Олекса Смеречук із Зеленої, Дмитро Випринюк з Надвірної. У той самий час зголосився в Кіцмані на Буковині Зенко Вірстюк, а в 1916 році його брат Роман Вірстюк». [2, ст. 256].

Зіновій Вірстюк, 1887 р. н., воював у складі легіону УСС у Карпатах. Восени 1914-го потрапив у російський полон. Засланий у Сибір у м. Павлодар на Іртиші Семипалатинської області. Там перебували галицькі 124 українці-військовополонені.

«26 квітня 1917 р. крайовий комісар Тимчасового уряду в Галичині та Буковині Дмитро Дорошенко звітував на засіданні комітету Української Центральної Ради про поїздку до Петрограда. Серед порушених ним питань була й справа допомоги галицьким виселенцям та полоненим у Сибіру.

Характеризуючи заходи окупаційної російської адміністрації у Східній Галичині 1914-1915 роках, здійснюючи програму боротьби з «мазепинством» на окупованих теренах імперії Габсбурґів, царат широко вдавався до адміністративного видалення у глиб Росії усіх «замітних українців». [3, ст. 1-2].

Положення полонених у Сибіру було важким. Зіновій писав листи до родичів і своєї нареченої, в яких повідомляє, що за три роки неволі мав час навчитися бідувати і голодувати. Галицьким українцям, котрі уміли справді нести національну гордість, доводилось гірко бідувати.

23 вересня 1917 року ліквідаційна комісія у Росії надіслала відповідь Комітетові допомоги українцям-виселенцям при Українській Центральній Раді, що між Австро-Угорщиною та Росією підписана конвенція про повернення у країну полонених цивільних і заручників Австро-Угорщини, крім чоловіків у віці від 16 до 50 років. Останній лист патріотом направлений родичам у Надвірну 26 травня 1917 року. Подальша доля Зіновія невідома. У 1916 році Роман Вірстюк добровільно вступив до Січового стрілецтва. Воював під Бережанами і Центральній Україні. Після Листопадового Зриву в 1918 році вступив до Української Галицької Армії, отримав звання старшого десятника та увійшов до ударної групи «Схід». Після поразки перших визвольних змагань отримав вищу освіту у Ягеллонському університеті міста Краків (Польща). Став магістром права і членом товариства «Український Народний Театр ім. Івана Тобілевича» у Станіславі.

  • Одружився. У сім’ї народився син Ярослав і дочка Ірина-Романа. У Надвірній разом із старшинами УСС і УГА, зокрема, сотником Армії УНР Францом Борисом, уродженцем міста Станіслав, який проживав у селі Волосів, організували повітовий комітет Української Військової Організації. У 1929-му став членом Організації Українських Націоналістів, членом товариства «ЛУГ». Один із керівників ОУН Надвірнянщини – адвокат Кость-Дем’ян Бачинський, чоловік молодшої сестри Романа, вчительки Ольги-Ядвіги. У 1936-му націоналіст Роман Вірстюк вступив у члени торгівельної і видавничої спілки «Красимир» у Надвірній.

«Поважнішим підприємством Надвірної було видавництво «Красимир», торговельна спілка, що почала свою діяльність від видавання святочних листівок та образів. Основниками цієї спілки були: Михайло Дем’янчук, Роман-Ігор Луговий та Роман Мостович. У 1936 році приступив до спілки ще мґр. Роман Вірстюк, а в 1937 р. п. Олекса Смеречук. Якісним виконанням листівок здобув собі «Красимир» добре ім’я та мав добрий збут на свої листівки, тож не дивно, що спільники спробували видати більші образи. Портрет В. Стефаника розійшовся добре, але «Базар» – залишилося було з вибухом Другої світової війни понад 1500 штук, що їх треба було негайно знищити. Останньою працею спілки стало видання друком 4 взорів перкалевих (бавовняних) хусток з українськими вишивковими взорами». [4, ст. 822].

Наприкінці 1939 року керівник екзекутиви ОУН на Надвірнянщині Кость-Дем’ян Бачинський виїхав із Надвірної, його обов’язки виконував Роман Вірстюк. У 1940 році помер батько Романа. Органи державної безпеки Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) 21 грудня 1940 року арештували надвірнянського націоналіста магістра Романа, який працював бухгалтером Надвірнянської СШ №1. У постанові управління державної безпеки Народного комісаріату внутрішніх справ по Станіславській області написано, що Вірстюк Роман Михайлович, 1899 року народження, українець, уродженець м. Монастириськ Бучачського району Тернопільської області «является одним из руководителей контреволюционной «ОУН»-овской организации, существующей в Надворнянском районе Станиславской области, которая ставит перед собой задачу: свержение Советской власти путем вооруженного восстания в момент интервенции на СССР и установление «Самостоятельного Украинского буржуазного государства». Перебуваючи у Станіславській тюрмі, Роман проводив контрреволюційну діяльність. Зі звинувачення патріота виступали Гуш, Лотоцький і Балацко.

  • У1941-му разом із Вірстюком Романом за активну націоналістичну діяльність (ст. 54-10, ч.1) заарештовані учасники підпільної ОУН Надвірнянщини: Гладиш Юрій Федорович, 1912 р. н., с. Стримба; Гладиш Юрій Дмитрович, 1918 р. н., с. Стримба; Лубчак Тадеуш Андрійович, 1921 р. н.; Пліщук Михайло Михайлович, 1914 р. н., с. Лоєва; Цурак (Цюрак) Іван Семенович, 1903 р. н., с. Лоєва; Дунець Михайло Михайлович, 1898 р. н., м. Надвірна; Абрам’юк Володимир Васильович, 1923 р. н., с. Назавизів; Томин Микола Антонович, 1921 р. н., с. Назавизів; Наливайко Іван Іванович, 1910 р. н., с. Пнів. Слідство по справі Вірстюка Р. М. завершено 5 квітня 1941 року і передано на розгляд Особливої Наради при НКВС СРСР.

У тюрмі Роман Вірстюк проводив антирадянську пропаганду. Перед приходом німців до Станіслава пластуна-сеньйора Романа разом з іншими патріотами замурували живим у казематах Станіславської в`язниці.

Про трагічну загибель борця за волю України Романа Вірстюка споминав у діаспорі однокласник, колишній хорунжий УГА, надвірнянець Михайло Дем’янчук.

«У 20-ліття Пластової Станиці у Філадельфії я, як один із немногих живучих членів «Пласту» при українській державній гімназії в Станиславові і, напевно, одинокий живий ще член гуртка «Лиси», незвичайно радію ростом цілого «Пласту» і Пластової Станиці у Філадельфії. З-поміж моїх найближчих товаришів-однокласників, учнів ІІІ «Б» кляси в шк. році 1911/12, до гуртка «Лиси» належали: 1. Роман Вірстюк, пізніше – десятник УСС та УГА, член УВО, який згинув мученицькою смертю в судових казематах у Станиславові, замурований живцем з іншими в’язнями…». [5. ст. 5]. Постановою Надвірнянського Управління Міністерства Державної Безпеки (УМДБ) від 27 липня 1948 року Вірстюка Р. М. визнали пропавшим безвісті і справу передали до архіву відділу «А» УМДБ.

Служба безпеки УРСР справу Романа не закривала довгий час і на допити викликала родину ще у 1963 році. Життя братів Вірстюків є прикладом жертовної боротьби за волю України і їм у віках судилося безсмертя.

Батьки Романа Вірстюка спочивають на старому цвинтарі у Надвірній.

Джерела:

1. Дем’янчук Михайло «Селянська бурса» в Станиславові (1909-1916), Альманах Станиславівської землі. Збірник матеріялів до історії Станиславова і Cтаниславівщини. Том ІІ, Нью-Йорк – Париж – Сідней – Торонто, 1985.

2. Дем’янчук Михайло «Добровільці з Надвірної до УСС», альманах Станиславівської землі. Збірник матеріялів до історії Станиславова і Станиславівщини. Том ІІ. Нью-Йорк – Париж – Сідней – Торонто, 1985.

3. Олександр Рубльов «Між конфронтацією й толеруванням: Галичани – українці й поляки – у часи Першої світової війни та Української революції»; http://www.inst-ukr.lviv.ua/files/23/550rublov.pdf

4. Дем’янчук Михайло «Українська торгівля і промисл у Надвірній і Надвірнянщині». Альманах Станиславівської землі. Збірник матеріялів до історії Станиславова і Станиславівщини. Том 1. Н ь ю -Й о р к – Торонто – Мюнхен, 1975.

5. Дем’янчук Михайло «У 20-ліття пластової станиці у Філадельфії». Газета «Свобода», 1970, № 15.

6. ДАІФО, Ф. 2, спр. 2-96-57. При написанні статті використані матеріали сімейного архіву родини судового виконавця Михайла Вірстюка.

Ігор АНДРУНЯК,

член Національної спілки

краєзнавців України.


Article printed from Народна Воля: http://volya.if.ua

URL to article: http://volya.if.ua/2020/07/zamurovanyj-zhyvym-u-kativni-plastun-hurtka-lysy/

URLs in this post:

[1] Image: http://volya.if.ua/wp-content/uploads/2020/07/Вірстюк.jpg

© 2010 Narodna Volya. Всі права застережено.