Газета по-надвірнянськи
 

Багатонаціональна громада міста Надвірна у 1717 році

14 серпня 2020, 11:28 | Рубрика: Новини Версія для друку Версія для друку 51 переглядів

Продовження теми нашої публікації («Багатонаціональна громада міста Надвірної – №66-68, 69-71 від 31 липня та 7 серпня ц. р.)

Дослідник Галицької Гуцульщини доктор історичних наук Петро Сіреджук, вивчаючи урбаністику середньовічного Прикарпаття у першій половині ХVІІІ ст., віднайшов документ – інвентар міста Надвірна, який датується 28 червня 1717 року.

Пізньосередньовічна історія Надвірної вкрай слабо досліджена. У згаданому дослідженні висвітлено національний і соціальний склад населення Надвірної у 1717 році. Такі матеріали є визначальними для вітчизняного краєзнавства й української історичної науки. Виявлення кожного нового документа зазначеного хронологічного зрізу має велике пізнавальне значення як для самої Надвірної, так і Прикарпаття.

Інвентар Надвірної 1717 року складається з 8-ми сторінок, написаний давньою польською мовою, зберігається у справі № 190 фонду Олександра Чоловського Головного архіву давніх актів у Варшаві [1, k.4–11]. Документ, написаний писарем, який мав каліграфічний почерк, а тому легко читається й має гарний зовнішній вигляд. Інвентар Надвірної 1717 р. виявлено у червні 2012 року. Надвірна на той час представляла собою ремісничо-аграрне місто. Ремісники складали 37%, а аграрії – 20,3% всього населення міста. Із міського ремесла найбільш розвинуті – кушнірство, ткацтво й шевство. Ремісники цих фахів об’єднувалися у цехи. Окрім згаданих ремесел, у місті непогано розвивалися бондарство, гончарство, кравецтво, млинарство та різництво. Тоді у Надвірній жителям міста послуги надавали 108 ремісників 22 фахів: винник, котляр, пасічник, слюсар, трач, художник, шапочник, двоє ковалів, двоє пекарів, двоє рибаків, два теслі, два цирульники, троє кравців, четверо боднарів, четверо гончарів, четверо музикантів, шестеро кравців, шестеро різників, семеро мельників, 14 шевців, 18 кушнірів і 25 ткачів. Тут доречно зазначити, що ремісничою діяльністю займалися особи не тільки українського, а й вірменського, польського та єврейського походження. Наприклад, з євреїв у місті пекарями були Зейлик і Хаїмиха, а кравцями – два Лейби: один – з ринку, а другий – із затильного кварталу, Мордко та Мортега.

Важливим моментом в інвентарі Надвірної 1717 р. є констатація фактів, що в усіх трьох цехах українці і поляки працювали спільно. Ось, приміром, у ткацькому цеху трудилися українці Гринь Лучка, Іван Усів, поляк Ян Бариляк та ін. У шевському цеху – українці Семен Кравченко, Іван Кустків, Іван Пукіра, а з поляків – Бартош Бариляк, Бартош Ґут, Ян Ґутиків та інші [1, k.6–8]. Це дає підстави твердити, що між двома громадами – українською й польською – існували товариські взаємостосунки, неприязні між ними на етнічній основі не спостерігалось. Населення Надвірної – поліконфесійне. Українську релігійну громаду обслуговувало чотири отці візантійського обряду. Польська громада мала свого ксьондза, а єврейський кагал – рабина [1, k.4–10].

Аграрії Надвірної за своїм соціальним становищем нічим не відрізнялися від селянства цілої округи, зокрема, Стримби та Назавізова. Наприклад, тяглі селяни Стримби того року, як і тяглі аграрії Надвірної, відробляли два дні панщини у тиждень від Святого Юрія до Покрови. Цей інвентар також засвідчує, що деякі надвірнянські міщани рільництво поєднували з ремісничими фахами. Зокрема, Луць Бойко ще працював винником, якийсь Михайло – котлярем, Федір Якимів – трачем і т. д. [1,k.4–6, 12–13]. Повинності ремісників: боднарів, гончарів, кушнірів, ткачів, шевців та інших були невисокими, можна сказати, символічними. Отже, аграрії міста зазнавали більше соціального гніту, порівнюючи із міськими ремісниками. Цей факт дає підстави зробити припущення, що ремісникам у Надвірній жилося дещо краще, ніж аграріям [1, k.4–11].

Усе населення Надвірної 1717-го налічувало 296 родин, у т. ч. 145 українських, три вірменських, 26 польських, 122 єврейських. Демографи вважають, що на той час одна родина складалася із шести осіб. Отож тоді, за мінімальними підрахунками, у Надвірній проживало 1 776 осіб. Серед них 870 українців, 18 вірмен, 156 поляків, 732 євреї. Отже, ще за тих часів українці кількісно переважали чужоземні спільноти, які проживали у місті. У соціальному плані міське населення теж виявилося неоднорідним. Його найбіднішу верству або міський плебс складали коморники, тобто, родини тих аграріїв і ремісників, які не мали власного житла й проживали у заможних співвітчизників. Їх налічувалося 11 родин: Андрій Березенко, Іван Кочерчин, Криштоф, Антон Марків, Гаврило Місюків, Микита Нижник, Василь Пнівка, Степан Трясиголова, Юрко Яворський і Степан Кубайщихін. Останній із незрозумілих причин залишив місто, а тому в інвентарі значиться втікачем. До міського плебсу ще залічуємо вбогу єврейську родину Давида Зейликового. Ця верства складала 3,7% усіх охоплених інвентарем надвірнянських міщанських сімей. Серед коморників – не тільки українці, а й вірмени, поляки та євреї. Вірменин Антон жив у коморі свого тестя Марка. У польській громаді коморником значиться піший міщанин якийсь Криштоф, а в українській – Андрій Березенко, Микита Нижник, Василь Пнівка та ін. [1, k.5–10].

Інвентар Надвірної 1717 р. є також важливим джерелом вивчення сучасного антропонімікону жителів Надвірної. Зокрема, можна сьогодні стверджувати, що роди Срібних, Григорашів, Гриценків, Дем’янчуків, Іроденків, Луцівих, Полатайків та інші є найдавнішими у цьому прикарпатському місті. Отже, можна стверджувати, що сучасний ономастикон тут почав формуватися із початку XVIII ст. Надалі він розвивався по висхідній лінії й удосконалювався. Більшість родів міського поселення із плином часу «вигасла», а їй на зміну прийшли нові родини. Окрім того, антропонімікон дає підстави до висновку, що населення Надвірної зростало не тільки за рахунок природного збільшення, а й притоку переселенців з надвірнянської сільської округи та з різних країв Східної України. Зокрема, тоді у Надвірній із Назавізова жив Федір Назавізовський, а також вихідці зі східноукраїнських теренів – Андрій Березенко, Федір Грищенко, Здриченко, Іван Іроденко, Семен Кравченко, Іван Луценко, Василь Сидорейко, Стефан Трясиголова та ряд ін. Схильні до думки, що, імовірно, це могли бути чумаки, котрі тут осіли тому, що їх звабили-причарували гуцулки.

Єврейська громада, як й українська, теж зростала завдяки двом демографічним факторам: природному збільшенню та притоку із покутських, опільських і подільських міст. Зокрема, серед євреїв надвірнянського кагалу значиться виходець із покутського Солотвина Галицького повіту Галицької землі різник Юдко Солотвинський, з опільського міста Жовква Львівського повіту Львівської землі – ЮдкоЖовківський, з подільського міста Брацлав – Мошко Брацлавський і т. д. Одночасно згаданий документ фіксує втечу з міста двох українських родин: шевця Івана Олениного та зятя Кубайчихи – Степана [1, k.4, 5, 7, 8].

Недоліком зазначеного інвентаря Надвірної 1717 р. є те, що він охоплює тільки платників податків. У ньому немає жодних конкретних відомостей про міське духовенство, міську та замкову адміністрацію, а також про охорону й обслугу магнатської твердині. У ньому відсутній опис міського замку, господарських будівель, міських млинів, корчм, єврейської громади тощо. Щоправда, прогалину про надвірнянську єврейську громаду заповнює реєстр єврейських родин Надвірної 1733 р., які належали до міського кагалу. Община євреїв у Надвірній почала формуватися близько 1648 р. і в 1662 р. налічувала 60 осіб чоловічої статі. За даними 1733 р., у Надвірній проживали 122 єврейські родини, з яких 44 – на ринку, 75 – на прилеглих до ринку вуличках у т. зв. затильних домах, а три інших, вірогідно, жили на околицях. Отже, єврейське населення проживало у центральній частині міста, а інші спільноти – на його окраїнах [1,k..32–35; 2, арк.317]. Отож, незважаючи на згадані недоліки, інвентар Надвірної 1717 р. – важливий документ дослідження міської економіки та соціально-економічного становища надвірнянських міщан, а також урбаністики Галицької Гуцульщини й у цілому Прикарпаття в першій чверті XVIII ст.

Нижче подаємо зміст самого інвентаря містечка Надвірна, який датується 28 червня 1717 р., адже, на нашу думку, він заслуговує оприлюднення в українському варіанті для ознайомлення широкого кола краєзнавчої й наукової громадськості краю як з надзвичайно цінним першоджерелом із урбаністики Галицької Гуцульщини та Прикарпаття.

Інвентар Надвірної 28 червня 1717 року

Жителі міста, які обробляють наділи волами (тяглі): 1) Василь Срібний; 2) Федір Гриценко; 3) Федір Свидроїв; 4) Кость Ільків; 5) Василь Ільчишин; 6) Василь Мартинів; 7) Іван Вовків; 8) Стефан Стеців; 9) Григор Федів; 10) Іван Гриджка; 11) ЯцинігаПугірова; 12) Гринь Свідров; 13) Пилип Долбенчин; 14) Григораш; 15) Петро Скорогуд; 16) Турчин Андрусихи; 17) Тимко Зуців; 18) Василь Свідров; 19) Іван Іроденко; 20) Іван Дем’янчук; 21) Іван Яцинін; 22) Дем’ян Сенчин; 23) Михайло Дикий; 24) Павло Івашів; 25) АндрушкоПивоварчук; 26) Василь Пица; 27) Василь Луць; 28) Василь Сидорейко; 29) Іван Каплон; 30) Тимко Тигоняк; 31) Прокіп Дикий; 32) Прокіп Ільків; 33) Іван Луценко; 34) Олекса Кочерга; 35). ПаробійГринишин; 36) Дмитро Ковалів; 37) Станіслав Коваль; 38) Ясько Коваль; 39) Петро Полатайко; 40) Іван Постерначук; 41) Стефан Костинка; 42) Іван Іванчуляк; 43) Павло Іванчуляк; 44) Дмитро Іванишин; 45) Ілько Попів; 46) Василь Пнівка (коморник); 47) Криштоф (коморник); 48) Микита Нижник (коморник); 49) Стефан Трясиголова (коморник); 50) Луць Бойко (винник); 51) Савка Пасічник [1, k.4–6].

Повинності згаданих міщан: вони мали поле, то кожний із них зобов’язаний платити з наділу по дев’ять злотих, давати 12 святкових яєць, по фірі (возу. – П.С.) святочних дров. Коли вродяться сливки, грушки або яблука, то від них стребувалося здавати володарю урожай десятого дерева, а коли на буках рясним був врожай жиру, то тоді від стада господар давав володарю десятого вепра, а також десятину з пасіки. Також тяглі міщани ще платили рогове: від корови, вола й коня по злотому, а від телиці – 15 ґрош. Панщину тяглі міщани, тобто ті, хто мав свою пару волів, відробляли від свята святого Юрія до Покрови руського обряду по два дні, а котрі посідали одного, то спрягаються з іншими. Взимку парові міщани працювали володарю по одному дню. Окрім того, їх зобов’язували ходити на зажинки, обжинки, закоски, оборки, обкоски й на толоку [1, k.5].

Піші міщани: 1) Федір Сурм’яків; 2) Андрій Щербаняк; 3) ВасилихаКубаїцова; 4) Семениха Мушиха; 5) Лазориха Дідова; 6) Мелегейда; 7) Гася Кікейкова; 8) Параска Григорова; 9) Роман Ломніцький; 10) вдова Харитониха; 11) Семен зять Хромейкі; 12) Петрушка Мазур; 13) Данило Павлів; 14) Дмитриха Сурм’якова; 15) Ігнат Демків; 16) Еліаш Маляр; 17) Андрій Варващин; 18) Іван – зять Франків; 19) Михайло Котляр; 20) Семениха Маріїна; 21) Федір Якимів (трач); 22) Федір Назавізівський [1, k.6].

Повинності піших міщан: вони від свята Юрія до Покрови зобов’язані відробляти панщину два дні, а зимою один день у тиждень. Як і тяглі, що мають земельні наділи, сплачували рогівщину й десятини, а також позапанщинні повинності [1, k.6.].

Цех шевський: 1) Ян Якубів (цехмістер); 2) Ян Ґутиків; 3) Семен Кравченко; 4) Бартош Ґут;

5) Бартош Бариляк; 6) Іван Пукіра; 7) Іван Кустків; 8) Войцех Андрушків; 9) Якоб Савіцький; 10) Грегорж Ціолків; 11) Станіслав Павлюк; 12) Йозеф Ціолків; 13) Станіслав Андрушків; 14) Іван Оленин (нема, очевидно, втік в час складання інвентаря); 15) вдова Лазарова Курчиха (не робить); 16) вдова Кусичка [1, k.6–7].

Повинності шевців: згадані шевці давали чиншу по чотири злотих, а також рогове і відробляли раз в рік один шарварок [1, k.7].

Ткацький цех: 1) Гринь Лучка; 2) Іван Усів; 3) Ян Бариляк; 4) Яць Бабців; 5) Іван Хромейки; 6) Павло Іванчулів; 7) вдова Гриниха; 8) Тимко Григорів; 9) Андрій Опелуків (рибак); 10) Станіслав Бариляк; 11) Лаврентій Янів; 12) Олекса Новоміщак; 13) Лесь Щербанів; 14) Петро Івонічин; 15) Андрій Березенко (коморник); 16) Федір Іванків; 17) Яків Кузяк; 18) Семен Березенко; 19) АфтанасійМіськів; 20) Здриченко; 21) Іван Дунців; 22) Данило Кіктів; 23) Андрій Костик; 24) Іван Іванчулів; 25) Гринь Іванчулів; 26) Ян Вуйтів (рибак); 27) Грегорж Янів (двірський) [1, k.7–8].

Повинності ткачів: сплачували рогівщину й ходили на шарварок раз у рік [1, k.8].

Цех кушнірський: 1) Семен Жулкевський; 2) Іван Шапочник; 3) вдова Андріїха Дялчиха; 4) Федір Ковалів; 5) Федір Жулкевський; 6) Петро Полатайко; 7) Юрко Масюків; 8) Олекса Григорів; 9) Федір Паращин зять; 10) Григорій Паращин; 11) вдова Миколаєва; 12) Іван Пастерначек; 13) Миколай Міротчин; 14) Петро Миколайчук; 15) Гаврило Масюків (кравець, коморник); 16) Яворський (коморник); 17) Іван Кочерчин (коморник); 18) Стефан Кубайчихи зять (коморник, немає його); 19) вдова Мелегейка; 20) Андрій Кіктів (кравець); 21) Юрко (кравець, коморник); 22) Шеремет [1, k.8].

Повинності кушнірів: сплачували власникові рогівщину й ходили раз у рік на шарварок і магістрові робили кожуха [1, k.8].

Гончарі: 1) Андрій Щербаняк; 2) Стефан Щербаняк; 3) Ян Скорупський; 4) Петро Скорупський [1, k.8–9].

Повинності гончарів: у разі потреби ходили до замку ремонтувати печі або робити кахлі, горшки для кухні, а також платили натуральні данини і рогівщину [1, k.9].

Боднарі: 1) Станіслав Боднар; 2) Вдова Яна; 3) Станіслав Дондяк; 4) Ян Сташків [1, k.9].

Повинності боднарів: у разі потреби ходили до замку робити те, що потрібно ремонтувати, а також давали натуральні данини й рогівщину [1, k.9].

Різники: 1) Савка Різник; 2) Петро Опелуків; 3) Шмійло Йосів; 4) ІцькоЙосів; 5) Юдка Солотвинський; 6) Гершун [1, k.9].

Повинності різників: кожен різник християнського та іудейського віровизнання щорічно був зобов’язаний володарю давати по каменю лою. Кожен із них платив роговий податок і десятини та давав по чотири пари постолів [1, k.9].

Музиканти: 1) Іван Кальмучек; 2) Василь Семанків; 3) Олекса Козак [1, k.10].

Повинності музикантів: платили натурою десятини й від худоби рогове [1, k.10].

Мельники: 1) Микита Остапів; 2) Микита Якимів; 3) Василь Кіт; 4) Федір Івасишин; 5) Андрій Блиндак; 6) Павло Петришин; 7) Стефан Блидишин (того нема, очевидно, на час складання інвентарю втік з міста. – П.С.) [1. k.10].

Повинності мельників: виходили із сокирою до двірської роботи тоді, коли затребує адміністрація двору – замку. Окрім того, на користь двору платили десятини й рогове від домашніх тварин [1, k.10].

Теслі: 1) Юрій Тесля; 2) Іван Тесля [1, k.10 ].

Повинності теслярів: вони, як мельники, із сокирою ходили в разі потреби до двору, а якщо протягом року не виконували там ніякої роботи, то за це мали заплатити двору 30 злотих. Крім того, ще платили рогове [1, k.10].

Вірмени: 1) Марко Вірменин; 2) Богдан Вірменин; 3) Коморник Антон зять Марків [1, k.10].

Повинності вірмен: платили тільки натурою й від худоби рогове або рогівщину [1, k.10].

Двірські (замкова прислуга): 1) Бобровський; 2) Торжевський; 3) Бєдзінський; 4) Павло Кухар; 5) стадник Петро Кєліман; 6) Заморський; 7) Дунець; 8) Вісньовський; 9) Маловецький; 10) Хопта; 11) Слюсар; 12) Микола Возниця.

Згадані особи не виконували ніяких повинностей і панщини, але були тільки у слугах двору [1, k.10].

Єврейські родини Надвірнянської синагоги 1733 року

Євреї, які проживали на ринку: 1) Берко Томів; 2) Куна Ровішин; 3) Янкіль Юдишин; 4) Мошко Шулумішин; 5) Ело Авусів; 6) Мошко Плоценник; 7) Шмійло Шломішин; 8) Іршко Шломихи Шереметової; 9) Шмійло Майорків – лихвар; 10) Зейлик Шломихи; 11) Йосьо Шмаркатий; 12) 13) Янчіль Марків; 14) Йося Шкульнік; 15) Томсон Тхорів; 16) Мортега Кравець; 17) Борух Сендер; 18) Шлома Лихвярів; 19) Бінін Худін; 20) Гершко Тхорів; 21) Самсон Кантор; 22) Шмійло Блощишин; 23) Нісіо Постольнік; 24) Шлома Ханім; 25) Мендель Музика; 26) вдова Ханя; 27) Хашід Лейбин; 28) Ело – зять Йося Шмаркатого; 29) син Сендера Боруха; 30) Іцько Лейбин; 31) Борух Гендин; 32) зять Шломи Лейби; 33) Айзик Марків; 34) Вольва Бабецький; 35) Мошко Брацлавський; 36) Давид Мошка Плуцєнніка; 37) Мошко Шулумішин; 38) Нота Йосів; 39) Лейба Пасічнянський; 40) Шмійло Бродський; 41) Ело Забрамний; 42) Фішко – зять Майорів; 43) Лейба Кравець [1, k.71, 73–75].

Євреї, котрі проживали у затильних будинках: 1) Давидко Шереметів; 2) Хаїмиха Пекарка; 3) Нохім – син Еті Окатої; 4) Давид – син Плоцєнників; 5) Шмійло – зять Лейзорів; 6) Самсон Іцька Тхорова; 7) Вульва – зять Лейби Чорного; 8) Мошко – зять Данілишин; 9) Літман; 10) Юдка Бендів; 11) Нола – зять Юсів; 12) Мошко Плуцєннік; 13) Давид – син Мошків; 14) Гершко – зять Мошка Плуцєнніка; 15) Лейба Авусів; 16) Шлома – зять Лейбин; 17) Анкель – зять Лейбин; 18). Ело Овашів; 19). Давидко Юська Шмаркатого; 20) Копел – зять Юрів; 21) Лейба Цирулік; 22) Шмійло Цирулик; 23) Угрик Цирулік; 24) Зейлик – син Лихваря; 25) Мошко – син Шмаркатого; 26) Єрухім Мошка Плоцєнніка; 27) син Боруха Гендина; 28) син Іршка Зелінського; 29) Лейба Дорянський; 30) Берко Айзиків; 31) Нуся Теребіч; 32) Іршко Фетків; 33) Ело – син Нуся Теребича; 34) Хаїм Етіовей Окатої; 35) Мотьо Шмійла Бродського; 36) Тайбіш Абрамків; 37) Абрамко – зять Зельмана; 38) Гередик Шломчин; 39) Іршко – зять Блудіґашка; 40) Борух – зять Басистого; 41) Іцька – зять Басистого; 42) Мордко Кравець; 43) Шломко Лейби Авусєвого; 44) Пінкас – син Янкєлішин; 45) Мендель – зять Рувінського; 46) Сруль – зять Лейби Чорного; 47) Гершко – зять Шмійла Колодного; 48) Берко Мейтин – зять Кравця; 49) Кісіл Марків; 50) Гис Куцій; 51) Юдка Шломчин; 52) Симха Сори; 53) Іцько Тхорів; 54) Шмійло – син Якубів; 55) Герчик – син Ґолдин; 56) Лейба Лойовський; 57) Гершко син Міхлів; 58) Борух Доружинчин; 59) Давид Зейликів (убогий); 60) Тейв’я Данилишин; 61) Юдко Дудзів із зятем Вольвою; 62) Евзор Кельмана Мордьового; 63) вдова Юдка Жовківського; 64) Андел Марків; 65) вдова Шломи; 66) Зейлик Пекар; 67) Орон Ізралів Гершка Герговича; 68) Зусіо Шкульник; 69) Тевія Ментин; 70) Якуб Шереметів; 71) Гашкіль Лейбишин; 72) Лейба Рудий Пірґач; 73) Нусьо – зять Майорка; 74) Іцько – зять Майорка; 75) Лейба Кравець [1, k.78, 80, 92].

Повинності євреїв: винники й кухарки єврейської національності раз у тиждень ходили на шарварки [1, k.11].

***

Можна зробити висновок: Інвентар м. Надвірної є важливим джерелом вивчення соціально-економічного й демографічного розвитку урбаністики Прикарпаття у першій чверті ХVIII ст. Сама Надвірна була ремісничо-аграрним містом, у якому ремісники чисельно переважали аграріїв. За своїм соціальним статусом жителі міста були неоднорідними й ділилися на кілька верств: коморників, піших і тяглих аграріїв, ремісників і двірської (замкової) служби. Національний склад населення міста, як соціальний, теж різноманітний.

Джерела:

1. Петро Сіреджук. ІНВЕНТАР НАДВІРНОЇ 28 ЧЕРВНЯ 1717 р. Вісник Прикарпатського університету. Історія. Випуск 23-24, 2013 р.

2. AGAD. zespot. A. Czol, Sygn. 190, k. 4 – 11, 71, 73-75, 78, 80, 92.

3 ЦДІАЛ України, м. Львів, ф. 5, оп. 1, спр. 142,

Примітка:

Коморники, комірники (лат. inquilinus) – категорія найбідніших селян в Україні XV–XVIII ст., які не мали власної землі та житла і наймитували у фільварку або у заможних селян (кметів чи загородників), від яких отримували хату (комору) в обмін на пішу панщину та сплату грошового податку. У містах комірниками називали позбавлених власності бідних міщан.

Податкові реєстри розрізняли коморників із тягловою худобою (лат. cumpecus) та без неї (лат. pauper). Часто коморниками були члени сім’ї, наприклад, син із дружиною та дітьми.

Ігор АНДРУНЯК,

член Національної

спілки краєзнавців України.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!