- Народна Воля - http://volya.if.ua -

Оспівані опришківські стежки-плаї

Posted By Модератор On 21.08.2020 @ 10:59 In Історія і сучасність | No Comments

Український народ у своєму фольклорі – казках, легендах, переказах і піснях щедро оспівує свій рідний край. Народну мудрість здавна вважають своєрідним довговічним пам’ятником. Пам’ятник, настояний у пам’яті народній, не руйнується ні плином століть, ні погодними перепадами.

Довбуш [1]

Таку долю довговічності має пісня «Ой попід гай зелененький», що є шаною від народу легендарному лицареві Карпатського краю Олексі Довбушеві, яка має чи не дві сотні варіантів. Цю пісню переспівують із покоління у покоління, а з нею й оживає цей ватажок – борець із людською несправедливістю, який очолював антифеодальний рух селян – опришків у 30-40-х роках ХVІІ ст. у Галичині.

  • Напевно, не всі знають, що Петро Гуменюк із Білих Ослав у Надвірнянщині, лісівник за професією, добрий знавець минулого свого села, книголюб, невтомний збирач Довбушикіани, записав більше 50-и варіантів популярної народної пісні «Ой попід гай зелененький», навіть підготував до друку, та, на жаль, не вдалося видати під однією обкладинкою, завадила цьому смерть у 2017-му. На весіллях у Білих Ославах донині співають «Ой попід гай зелененький» як гімн шани опришків.

«Я в багатих забираю, а бідним роздаю – тому й гріха не маю», – усе любив говорити Довбуш. Його ім’я нині входить у список «Сто українців усіх часів». То ж поза гори Карпати лине слава про невловимих опришків.

Гірське село Білі Ослави, що у Гуцульщині, також тісно пов’язане з опришківським рухом. Із його невимовною красивою вершиною Рокитою (1111 метрів н.р.м.) , оповитою легендами про народних месників. З неї не раз сходили опришки «у гості» до багатіїв близьких сіл – Білих і Чорних Ослав та Чорного Потоку. Тому не дивно, що тут прижилися народні герої опришки у топонімічних назвах і прізвиськах. А ще, як пам’ятник опришківському рухові на Прикарпатті, створила сама природа – це велетенський камінь з ім’ям Довбуш, в урочищі Бурсук між Білими і Чорними Ославами, за яким тягнеться урочище Скарбове. За народними переказами, тут сам Олекса Довбуш закопав срібло і золото. Або ж гори Рахів і Діл, на яких опришки підраховували і ділили здобуті панські дорогі речі. Кажуть, що О. Довбуш давав гроші на перебудову Горішньої церкви (1746 р.). З історичних джерел знаємо, що білоославські жителі поставляли опришкам харчі. У Білих Ославах із 80-х років минулого століття одна з вулиць носить ім’я Олекси Довбуша.

Нині на Рокиту пролягають пішохідні та мото-автомобільні маршрути. З її вершини відкривається неповторна панорама на чотири адміністративні райони – Надвірнянський, Коломийський, Косівський та Яремчанської міської ради. Погожої днини звідси видно королеву Карпат – Говерлу, а вечірньої пори – гірлянди вогнів Коломиї та Івано-Франківська. А у нічну пору Рокита стає ще величнішою, коли на ній 55-метрова телевізійна вежа вбирається у червонінь і виглядає, як новорічна ялинка. Влітку охочих подорожуючих господарі полонини пригощають бринзою, будзом і вурдою із коров’ячого й овечого молока. При цьому ще почуєте   гуцульську музику вівчарів на сопілці та їх мелодійний спів коломийок. А ще оповідають, що у давнину через Рокиту проходив торговий шлях на Закарпаття до Угорщини та про опришків, які збиралися тут на постій. Дізнаєтеся також, що через Рокиту проходила фронтова лінія Першої світової війни, про яку нагадують зарослі військові окопи.

На відстані часу по-різному в наукових колах розгадують опришківство та у широкій народній масі. Довбуша і досі змальовують із доброго боку. Таким він переходить через канву століть у легендах і переказах, які, як і діти, кажуть правду. Як тут не згадати збірник казок, легенд і пісень «Ходили опришки», що вийшов 1983 року в ужгородських «Карпатах» під редакцією І. Сенька. У ньому читаємо розповідь «Помста Дідушкові», записану М. Лазаровичем у 1960 році у селі Білі Ослави від М. Мельника, 1900 р. н.

Над створенням художнього образу О. Довбуша працювали українські й польські поети, прозаїки, драматурги, художники. Тема опришківства дістала поглиблене ідейне та художнє осмислення у драмі Л. Первомайського «Олекса Довбуш» (1946 р.), у поемі Ю. Шкрумеляка «Довбушева слава» (1956 р.), повісті Р. Федоріва «Жбан вина» (1968 р.), романі Б. Загорулька «Чорногора» (1980 р.), а ще у повістях Володимира Гжицького «Опришки» (1962 р.) та А. Хлистової «О. Довбуш» ( 1970 р.).

До Другої світової війни читач уже знав про Довбуша з науково-краєзнавчої праці «Гуцульщина» Володимира Шухевича, книги есеїв «До комор Довбуша» Олени Кисілевської, з повісті Г. Смольського «Олекса Довбуш» (Львів, 1935р.) із передмовою Юри Шкрумеляка, яку у 2014-му перевидав косівський «Писаний камінь», та роману Г. Хоткевича «Довбуш», який 1985 року перевидало столичне «Дніпро» з ілюстраціями Г. Якутовича.

  • Юрій Шкрумеляк у своїй передмові «Той, що сам себе зрадив…» до книги «Олекса Довбуш» Григорія Смольського виносить такий вислів-напутність про народного месника: «Якби його навіть ніколи не було, нарід сам собі створив би його образ і постать. Зродився б він у живій народній уяві, виринув би з народної туги, мов та грецька богиня любові виринула з піни морської. Виринув би з туги за правдою, за справедливістю, за відвагою і лицарськими чеснотами».

Наша краянка Марійка Підгірянка, відома українська дитяча поетеса, яка народилася у Білих Ославах, що на заході сусідить із Дорою – малою батьківщиною славного опришка Василя Баюрака, а на сході – із Чорним Потоком, одному із сіл, де виставили на пострах тіло Олекси Довбуша, від якого до його рідного Печеніжина рукою подати, також не оминула тему опришківства. У своїй першій поетичній збірці «Відгуки душі» (1908 р.) Марійка Підгірянка вмістила дві великі пісні – хроніки про опришків у коломийковому стилі. У 2012-ому білоославчанин Василь Дранчук, мама якого походить із Довбушевого Печеніжина, написав і видав історичну поему-повість «Олекса Довбуш».

  • Возвеличив О. Довбуша польський письменник С. Вінценз у 30-х роках ХХ ст. у повісті «На високій полонині», а ще у 1839 році його земляк К. Вуйціцький надрукував повість «Добош».

Свого часу « Баладу про опришка» написав Я. Шпорта, а «Притчу про силу» – Д. Павличко, епістолярну драму «Топір помсти» – Я. Ярош.

Збагачували Довбушикіану класики й сучасники Юрій Федькович, Богдан-Ігор Антонич, Степан Пушик, Марія Влад, Микола Близнюк, Михайло Дідишин (Юсипчук), Василь Кухта.

Не обійшли опришківство й композитори. С. Людкевич у 1955-му створив оперу « Довбуш», а А. Кос-Анатольський написав музику до балету «Хустка Довбуша». Уже четверте десятиліття візитівкою гуцульського оркестру «Аркан» Надвірнянського РБК , який ще у Делятині створив   С. Орел, є невмирущий танець «Аркан». Це своєрідний живий музично-хореографічний пам’ятник незламним гуцулам.

Одним із перших звернувся в українському мистецтві до зображення Олекси Довбуша Ф. Кричевський. У 20-х роках минулого століття він намалював історичну картину «Довбуш», на якій зображено героїчну постать ватажка та його побратимів. До найкращих творів О. Кульчицької цього часу належить дереворити «Довбуш».

У книжковій графіці відзначилися С. Караффа – Корбут, М. Курилич, Г. Якутович, І. Деркач, Я. Оленюк.

А хто не бачив художнього фільму «Олекса Довбуш», створеного у 1960 році на київській кіностудії О. Довженка за сценарієм Л. Дмитерка та В. Іванова? Недавно у Верховині відкрили Музей кінофільму «Олекса Довбуш».

При цьому опришківська тема й надалі залишається недостатньо вивченою й дослідженою. До неї чи не найбільше спричинився відомий історик і академік Володимир Грабовецький, котрий спадщину Довбуша зібрав у історико-меморіальному музеї Олекси Довбуша в Івано-Франківську, видав кілька «опришківських» монографій, доклав багато зусиль до встановлення пам’ятника Олексі Довбушу, для обох них у рідному Печеніжині, над бистроплинним Прутом.

Гарну справу зробив знаний краєзнавець Микола Савчук, видавши у 2019 році «…Ходить Довбуш молоденький…», в якій розповів про опришків на Коломийщині, які діяли у ХVІІІ-ХІХ ст. У кінці подано, як коломияни вшановують пам’ять про легендарного О. Довбуша.

Напевно, зачекалися ми у Надвірнянщині і Яремчанщині такого видання про свого земляка Василя Баюрака, побратима й послідовника Олекси Довбуша, про якого ще мало знаємо. То ж слово за дослідниками, а народ не поскупиться на його пошану. Для прикладу, письменник Василь Бабій з Івано-Франківська у 2004-му видав книжечку оповідань і легенд «Помста опришків», де згадується про Василя Баюрака, її щиро профінансувало білоославське подружжя заробітчан у США Василь і Марія Щербюки.

  • У такий спосіб при праведних доброчинцях у Надвірнянщині у трьох селах – Чорному Потоці, Биткові і Микуличині, які належать до дванадцяти сіл, в яких розвішували почетвертоване тіло народного месника Олекси Довбуша, могли би нагадувати пам’ятні хрести, меморіальні знаки, каплички. Так це зробили у Криворівні, Вербіжі та на Пістинській горі у Косові, в якому у міжвоєнний період діяло видавництво «Довбуш». З цим питанням я не раз виступав на сторінках Надвірнянської районної газети «Народна Воля» та достукувався до совісті і чистого серця владних вельмож районного та сільського рівнів. Правда, останнім часом з’явилися нові архівні розвідки про Василя Баюрака. Його пам’яті встановлено меморіальні дошки на ратуші в Івано-Франківську і на школі у Дорі біля Яремче, засновано фестиваль «Баюракова бартка» у Дорі.

Можливо, мало хто звернув увагу на дату, що народний ватажок Олекса Довбуш, котрий боровся за соціальну справедливість народу, загинув 24 серпня 1745 року. Чи не символічно через перехрестя століть у цей день уже постала теперішня незалежна Україна.

Василь ЛЕВИЦЬКИЙ,

член НСЖУ,

завідувач Музею

Марійки Підгірянки

у с. Білі Ослави.


Article printed from Народна Воля: http://volya.if.ua

URL to article: http://volya.if.ua/2020/08/ospivani-opryshkivski-stezhky-plaji/

URLs in this post:

[1] Image: http://volya.if.ua/wp-content/uploads/2020/08/Довбуш.jpg

© 2010 Narodna Volya. Всі права застережено.