Від гуцульського мольфара – до козаків-характерників

Торік у столичному видавництві «ОВК» вийшли у світ дві книги «Гуцульська магія» та «Замовлені від кулі і шаблі». Їх автор – вчитель географії Пасічнянського ліцею, депутат Надвірнянської міської ради Євген Луців.

Це – не перший доробок педагога, залюбленого у свій фах і водночас у художньо-публіцистичне слово, історію і традиції рідного краю. Але, напевно, автор, який, до того ж, відомий своєю активною громадянською позицією і дієвою участю у суспільно-політичному житті району, вперше спробував заглибитися у втаємничені і досі остаточно ще не вивчені сфери людського духу, здібностей, а особливо, якщо це здібності – надприродні.

Про незбагненний навіть і в сучасному, цифровому, світі психологічний феномен – екстрасенсорику, зокрема, мольфарство, знахарство, відьмацтво розповідає «Гуцульська магія» Є.Луціва. Видання є унікальним дослідженням надприродних умінь гуцульських магів – мольфарів, які є носіями давніх знань служителів язичницького релігійного культу – волхвів. Маловідомі аспекти магічного мистецтва гуцульських мольфарів, яке й досі збережене у Карпатах, автор розкриває на основі історичного, міфологічного та етнографічного матеріалів.

Євген Луців розпочинає своє захоплююче дослідження з витоків гуцульської магії, поступово переходячи до предків гуцулів – галл-галілеян, до українського двовір`я друїдів-волхвів-гуцульських мольфарів. Описує і про гуцульських «непростих», мольфарські знання, магічні практики гуцулів, лікувальну магію та цілительство гуцулів.

«Історія свідчить: скільки існує людство, стільки існують і екстрасенси, особи, які намагаються проникнути у світ загадкових біоенергетичних полів, вивчення яких наукою лише починається, але більше заперечується», – зазначає у «Висновках» автор, який переконаний, що його книга «Гуцульська магія» може стати корисною, зокрема, для тих, котрі цікавляться екстрасенсорними здібностями, цілительством та й загалом духовним розвитком.

А ось унікальна розвідка про магічні надприродні здібності волхвів та характерників, із середовища яких вийшли майбутні засновники українського козацтва й розробники козацької бойової підготовки і тактики, вилилася у літературно-художнє видання «Замовлені від кулі і шаблі». Власне, ця праця Євгена Луціва перемогла 2017-го у Конкурсі літературних талантів видавництва «ОВК», що у Києві.

У книзі зібрані найпереконливіші з історичних, міфологічних та етнографічних матеріалів факти про маловідомі аспекти воєнної тактики українського козацтва, що нерідко переплітаються з легендами або засновані на них. Для цього автору довелося проаналізувати й опрацювати понад сотню одиниць різножанрової літератури, наукових праць, назви яких він перераховує вкінці книжки.

Хто ж такі характерники і яким чином вони замовлені, себто захищені, від кулі і шаблі? Якщо коротко, то козаки – характерники у Запорізькому і Чорноморському козачих військах – це аналог японським ніндзя. Як і останні, козаки-характерники, пройшовши надскладну фізичну і психологічну підготовку, майстерно володіли прийомами бою зі зброєю і без неї, легко долали фортечні мури і рови, годинами могли залишатися під водою, вміли ходити по стінах і скелях, спантеличували переслідувачів, билися з великою відвагою, мовчали, безстрашно терплячи, під тортурами і гідно покидали земний світ. Саме таким чином вони і ставали, начебто, замовлені від кулі і шаблі, які їх не брали, бо були надто обережні, спритні, кмітливі, мобільні… Ну а народ уже домислив, що характерники могли перекидатися будь-яким звіром чи птахом, що вони чарівники і маги… Проте і словесні замовляння характерників від різного роду зла мали неабиякий позитивний психологічний ефект.

До речі, навіть, якщо читач мало цікавиться історією українського козацтва, його бойових мистецтв та воєнною тактикою, все ж, тримаючи книгу в руках, варто звернути увагу хоча б на один розділ «Козацька медицина». Тут Є.Луців зосереджується на військово-польовій медицині. Запорожці – характерники знали як, чим і вміли: зупинити кровотечу, накласти шину на зламану кінцівку; подолати больовий стрес; справитися з лихоманкою, залікувати опік, укус або забій, приготувати протиотруту й ще багато чого іншого. Запорізькі козаки досить ефективно уміли використовувати народні засоби оздоровлення й загартовування, що зумовлювало їх міцне здоров`я і довголіття. Автор цитує слова лікаря Анатолія Пастернака: «… запоріжці найчастіше харчувалися переважно рибою, пшоном-гречкою… Додайте до цього постійний рух… От ви й отримаєте здоровий спосіб життя, заснований на вірі… Наслідок духовного і тілесного гарту: у боях, при облозі козаки потерпали іноді від голоду й спраги, але – не від хвороб та епідемій».

Без перебільшення, обидві книжки ніби об’єднує утаємничений код сивої давнини (козаки-характерники) і неоднозначного сьогодення (адже мольфари у горах ще не перевелися), що дає доступ до важливої теми – про людський дух, який, напевно, не може бути остаточно вивченим і дослідженим…

Євген Луців спробував зібрати найсуттєвіше і найцікавіше – те, що може привабити потенційного читача. Зрештою, це йому вдалося.

Леся ДУТЧАК “Народна Воля”.