Газета по-надвірнянськи
 

Головний геолог Республіки Куба і Народної Республіки Бангладеш із Надвірної

6 листопада 2020, 15:54 | Рубрика: Новини Версія для друку Версія для друку 25 переглядів

ДЕМ`ЯНЧУК Василь Григорович (*1931+1992), кандидат геолого-мінералогічних наук, головний геолог управління пошукових і розвідувальних робіт на нафту та газ Міністерства геології УРСР, лауреат Державної премії України у галузі науки і техніки за темою « Відкриття та ефективна розвідка Яблунівського нафтогазоконденсатного родовища у Дніпровсько-Донецькій западині», член юнацької мережі Організації Українських Націоналістів Надвірнянщини.

Народився 21 березня 1931 року у м.Надвірна Станіславської області Галичини. На формування світогляду юного патріота важливу роль впливу мав рідний брат матері, дійсний член ОУН Іроденко Юрій Васильович (1902 р. н.), член Української Народної поліції (пізніше Української допоміжної поліції). Юрій Іроденко засуджений поляками у 1937 році, німцями у 1943-му і радянською владою у 1951-му на 25 років каторги у канцтаборах ГУЛАГ. Дружина Юрія Іроденка Магдалина походила зі славного роду надвірнянця Василя Срібного. Прикладом патріотичного служіння українському народу став для Василя Дем’янчука пластун, луговик, член товариства «Просвіта» Юрій Онуфрієвич Дунець, мати якого Анна Срібна.

Під час навчання у Надвірнянській середній школі Василь Дем’янчук організував із молодих сміливців-патріотів молодіжне крило Організації Українських націоналістів (ОУН) у складі Івана Голінея (с. Ланчин), Миколи Гуйтина (с. Фитьків), Федора Ковтуна (с. Лісна Тарновиця). Хлопці з юнацтва ОУН збирали харчі, медикаменти і передавали до УПА через Наконечного, родом із с. Залуква Галицького району. Родині Василя Дем`янчука, як і багатьом іншим того часу, притаманний дух бунтарства, а водночас і розуміння важливості освіти для молодої української генерації. Гуртував навколо себе товаришів, знайомив їх із забороненими книжками, разом співали народні та пісні січових стрільців. Пропагували серед молоді заборону вживання алкогольних напоїв і нікотину, продовжуючи традиції Українського товариства «Відродження». Займалися посиленою фізичною підготовкою, загартовували своє тіло. Набивали цвяхів у дошки і лежали на них, готуючись щоб у разі потрапляння до слідчих органів могли витримувати тортури. Юні оунівці знали про катування борців за волю України. Тренування з фізичної підготовки (важка атлетика) проводили у Надвірній, де разом тренувалися діти співробітників репресивних органів. Через них юні патріоти діставали важливу інформацію, яку передавали до ОУН-УПА. «Під орудою надвірнянця Василя Дем`янчука у той час, коли «зав`язувалися» колгоспи, вони підпалили скирти сіна у Фитькові у колгоспі. Як не намагалися працівники райкому компартії, НКВД знайти винних у підпалі, сміливців-учнів ніхто й не знайшов» [1, http://volya.if.ua/2019/ 11/ivanovi-holineyu-vypovnylos-by-88].

Середню школу закінчив у Надвірній разом із Василем Созанським (с. Перерісль), Миколою Гуйтином (с. Фитьків), Федором Ковтуном (с.Лісна Тарновиця), Євгеном Подолинським (м. Надвірна), Іваном Голінеєм (с. Ланчин), Іваном Пилип’юком (с. Фитьків), Миколою Харишаком (с. Красна) та іншими. Після закінчення цієї школи, поступив на геологічний факультет Чернівецького університету.

У 1953-му закінчив навчання у Чернівецькому університеті і направлений на роботу в Долинську контору буріння. Тут потоваришував із майбутнім міністром геології України Петром Федоровичем Шпаком, який направлений у м. Борислав після закінчення навчання у Львівському політехнічному інституті. Упродовж 1956-1961 років В. Дем’янчук працював начальником пошукової екологічної партії у Казахстані і Таджикистані. З 1962-го трудився у Міністерстві геології України старшим інженером, начальником відділу геології нафти і газу, а з 1975-го – головним геологом управління пошукових і розвідувальних робіт міністерства. У 1970-му здобув учений ступінь кандидата геолого-мінералогічних наук. На період його керівництва припав час розквіту геологічної служби Міністерства геології України. Зокрема, збільшено обсяги пошукового і розвідувального буріння (щорічно бурили 500-600 тис. метрів), завершували будівництво 100-120 свердловин, з яких 35-50 – продуктивні. Відкрито нові родовища зі значними запасами вуглеводнів – Яблунівське, Західно-Хрестишенське, Юліївське (на території Дніпровсько-Донецької западини), Голіциське (в акваторії Чорного моря), Росільнянське, Залужанське і Лопушанське (на Прикарпатті), збільшено прирости запасів нафти і газу. В 1970- 1973 роках – у відрядженні у Республіці Куба. Обіймав посаду головного геолога, в. о. керівника групи радянських спеціалістів. Під його керівництвом впроваджена концепція насувної, подібної до карпатської, тектоніки у регіоні, яка згодом підтвердилася, що стало основою для нових родовищ і зростання у республіці нафтовидобутку. У 1989 -1992 роках він – керівник групи геологів-нафтовиків у Народній Республіці Бангладеш.

Василь Дем’янчук надавав великої уваги розвитку і розширенню нафтогазової тематики в УкрДРГІ, який став базою для відкриття нових родовищ та підготовки молодих вчених-виробничників, які згодом очолили служби геологічних територіальних об’єднань (Ю.З. Крупський, Л.В. Курилюк, І.В. Леськів та інші). Автор понад 70 друкованих праць, зокрема, більше десяти монографій. У 1985-му отримав Державну премію України у галузі науки і техніки за темою «Відкриття та ефективна розвідка Яблунівського нафтогазоконденсатного родовища у Дніпровсько-Донецькій западині». Упродовж тривалого часу входив до комісії Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) із координації геологічних досліджень у прикордонних регіонах України, Польщі, Чехословаччини й Угорщини, редколегій наукових видань АН України, серед яких «Геологічний журнал» та «Геологія і геохімія горючих копалин». Нагороджений орденом «Знак Пошани» та медаллю «За освоєння цілинних земель». Після повернення з Народної Республіки Бангладеш до Києва раптово помирає 25 листопада 1992-го. Пам’ять про патріота і великого професіонала нафтогазової промисловості назавжди збережуть надвірнянці.

Довідково: *Міністр геології України Петро Шпак із 18.10.67 по 14.07.82. У 1953–1959 роках – геолог Східницького нафтопромислу тресту «Бориславнафта» Дрогобицької області; старший, головний геолог Битківського нафтопромислу об’єднання «Укрнафта» та управління «Надвірнанафта» Станіславської області. У 1959–1960 роках — головний геолог нафтопромислового управління «Долинанафта» Станіславської області.

У 1960–1966-х — директор новоствореної Надвірнянської контори розвідувального буріння тресту «Прикарпатбурнафта» Станіславської області; начальник геологічного відділу та головний геолог об’єднання «Укрзахіднафтогаз».

На початку 1965-го Указом Президії Верховної Ради УРСР від 18.02.1965 pоку Головгеологію реорганізовано у Державний геологічний комітет при Раді Міністрів УРСР (начальник – П. Надьожин). А вже наприкінці того ж року його перетворено у Міністерство геології УРСР. Міністри: М. Котиков (23.10.65 – 18.10.67), П. Шпак (18.10.67 – 14.07.82), М. Гавриленко (29.07.82 – 31.12.87). До системи Міністерства увійшли всі геологічні організації та підприємства колишнього Держгеолкому УРСР. Далі відбулося ще декілька перейменувань: із 1 січня 1988-го Міністерство геології УРСР реорганізовано у Геологічне виробниче об’єднання «Укргеологія» Міністерства геології СРСР. Голова ГВО – М.М. Гавриленко. 1 вересня 1988 р. ГВО «Укргеологія» стало Головним координаційним геологічним управлінням (ГКГУ) Міністерства геології СРСР (начальник ГКГУ – М. Гавриленко).

Джерела:

1. Іванові Голінею виповнилось би 88, http://volya.if.ua/2019/11/ivanovi-holineyu-vypovnylos-by-88/

2. Професіонали галузі, naftogaz-1.qxd file,ст.121

3. Спогади однокласника В.Г.Дем’янчука Івана Пилип’юка (с.Фитьків) і двоюрідного брата Іроденка Б.Ю. (м. Надвірна).

Ігор Андруняк,

член Національної спілки

краєзнавців України.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!