Газета по-надвірнянськи
 

Іван КМЕТЮК напередодні свого 70-річчя – про вирішальну зустріч, власну життєву позицію і про Україну

13 листопада 2020, 11:53 | Рубрика: Людина та її справа Версія для друку Версія для друку 47 переглядів

Освітянин, історик, краєзнавець, заступник голови Надвірнянської районної організації Всеукраїнського товариства «Меморіал» імені Василя Стуса, керівник органу місцевого самоврядування. Син фронтовика і племінник вояка УПА Івана Кметюка (боївки «Залізняка»). Ці переплетіння лише продовжили життєве коріння Івана Васильовича, яке, за його ж словами, переплелося і з Делятином, і з Добротовом. Він уточнює: – Хутір Облаз заснували родини Кметюків, Залозицьких, Меланюків і Сливінських. Ще мій прапрадід віддав свою землю дідові, а дідо – татові, коли в 1945-му повернувся з фронту й оженився. І батько мій збудував хатку і 1957-го із сім`єю переїхав у Добротів. Там я закінчив восьмирічку, потім – Ланчинську середню школу.

Наприкінці 1960-х Іван Кметюк вступив на історичний факультет Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича. Вже тоді студенти-патріоти цього вузу, серед яких був й І. Кметюк, спробували чинити опір системі. То ж, у ситуації, що склалася, він просто не міг бути непомічений пильним оком КДБ…

По закінченні вузу скерували на Тернопільщину. Згодом продовжив педагогічну працю військовим керівником, учителем історії, заступником директора з виховної роботи у Зеленській і Делятинській десятирічках. У 1989-му його обрали головою Лоївської сільської ради. Називає себе – останній комуністичного і перший голова демократичного скликань. Саме завдяки сміливій громадянській позиції його як керівника сільської влади у Стримбі і Лоєвій тоді, на світанку незалежності, відкрили греко-католицькі храми.

Із 1998 по 2015 роки учителював у Лоївській загальноосвітній школі. І на якій би посаді не працював,завжди проявляв порядність, поміркованість, що гармонійно підкреслювали його професіоналізм і чітку позицію стосовно тієї чи іншої проблеми.

КметюкУ гостях у легендарного сотенного Мирослава Симчича: (зліва направо Іван Кметюк, Микола Сіщук, Мирослав Симчич).

Та найбільшим покликанням Івана Васильовича Кметюка стало дослідження національно-визвольної боротьби Української Повстанської Армії. Власне, про це – в інтерв’ю з нинішнім ювіляром, яке «Народна Воля» присвячує його 70-річчю і гратулює «Многая, многая літ!».

- Іване Васильовичу, який чинник спонукав Вас вивчати саме історію УПА?

- Поштовх до вивчення історії Української Пов­станської Армії дала мені 2006-го року славної пам`яті секретар-друкарка надрайонного провідника Дмитра Черевка («Промінь») Ніна Григораш («Ореля») із Делятина. Вперше про неї дізнався зі статті також світлої пам`яті керівника Надвірнянського проводу Братства вояків ОУН-УПА Василя Оріщака «Орелею її назвав Чорногора», опублікованій у часописі «Народна Воля» з нагоди її 80-річчя.

Невдовзі ми роззнайомилися. Наше перше спілкування тривало до пізнього вечора. Вона розповідала про себе, свого брата Василя, про створення перших боївок, сотень УПА. Це мене так затягнуло, що я почав писати. Перше моє дослідження про її брата Василя Бойчука (псевдо «Пісня»), референта СБ. Я зустрічався з багатьма людьми, починаючи від голови Всеукраїнського Братства ОУН-УПА Михайла Зеленчука. Спілкувався зі звичайними, рядовими, боївкарями, зв’язковими, зі славним командиром сотні «Березівської» Мирославом Симчичем «Кривоносом». З`їздив практично всю нашу область, брав участь чи не в усіх національно-патріотичних заходах ще на зорі незалежності України. Яблуницький перевал, Хуст, Космач, Дем`янів Лаз, гора Березовачка… І це все ще більше манило, інтригувало, спонукало вивчати, досліджувати. Я собі задавав питання, аналізував: от, за радянської влади оунівців називали вбивцями, катами, прислужниками німецького фашизму, українсько-німецькими націоналістами, згодом – буржуазними націоналістами. Мені ставало дивним: якщо вони такі бандити, то чому втрималися аж до 1950-х років, а останні бандерівці загинули аж 14 квітня 1960 року у с.Лази Підгаєцького району Тернопільської області? І матеріали, які я збирав в архівах СБУ, зустрічі із безпосередніми учасниками тих подій, сприяли накопиченню багатющої цінної інформації. Власне, це і послужило написанню двох книг «Зродились ми великої години» (2012 рік) та «З гір Карпат несеться гомін волі» (2018 р.). І якщо перша книга складається на 80 відсотків зі спогадів, то друга праця – 70-80 відсотків – архівні підтверджені дані.

- Доля якого повстанця найглибше схвилювала Вас під час дослідження?

- Мене найбільше вразила доля колишнього курінного, командира куреня «Бескид» ТВ 22 «Чорний ліс», а пізніше надрайонного Надвірнянського референта СБ ОУН Луки Гринішака (він же «Довбуш»). Його схопили чекісти на провокативному зв’язку 15 вересня 1951-го у с. Чорний Потік тодішнього Печеніжинського району, потім 3 січня 1952-го він утік. Його архівна справа складає 420 аркушів. І коли чекісти спитали, якою мовою він розмовлятиме, він відповів:«Російську я розумію, але буду говорити по-українськи». А на запитання, чому виступає проти радянської влади, твердо мовив: «Це мої націоналістичні переконання, бо кожний народ має право мати власну державу. І я вступив свідомо на шлях боротьби за Українську державу».

Лука Гринішак – це, дійсно, кришталево чиста людина. Він не погоджувався на жодні компроміси. Один із небагатьох, він справді боровся за українську національну ідею. Вже вдруге спіймали у Лоєвій 12 травня 1954 року. В архіві я надибав на два документи. Один – донесення військового підрозділу НКВС, про те що його спіймали між Красною і Лоєвою, а другий – опергрупи МДБ, що його спіймали на явочній квартирі у Лоєвій. І коли я з`ясовував у дослідників, то вони казали, що це такі донесення були вигідні і тим, і тим. Адже за це йшли звання, премії. А його фактично спіймали у результаті зради. Це підтвердив власне другий документ, а також живі свідки тих подій. До «Довбуша» застосували спецречовину «Нептун-47» у формі снодійного. Він на допитах тримався дуже стійко. Його дійсно 15 вересня 1956-го розстріляли у Києві.

км2Яблуницький перевал. Вшанування Героїв Карпатської Січі (Богдан Манівчук, Мирослав Симчич, Іван Небелюк та Іван Кметюк). Світлини із особистого архіву Івана Кметюка.

Ще інший повстанський командир Григорій Вацеба («Сулима», «Варнак») також представляє собою образ українського патріота, гідний наслідування. Мене до щему душі перейняли його слова, адресовані у листі дочці Мотрі (Ганнусі): « Добро нації – найвищий наказ». У нерівному бою він, його дружина та ще три повстанці загинули на хуторі Ловаги у Рожнятівщині 1 липня 1951-го.

На виконання окремого доручення т. в. о. голови Державної служби України з питань праці від 28 жовтня 2020 р. № Д-410/1/3.1-20 із 28 жовтня до 15 листопада ц. р. стартувала всеукраїнська інформаційна кампанія щодо неприпустимості допуску до роботи працівників без оформлення трудових відносин із суб’єктами господарювання, які здійснюють діяльність у сфері транспорту та кур’єрської діяльності.

Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Відповідно до вимог чинного трудового законодавства при оформленні працівника на роботу обов’язково укладають трудовий договір. За частиною 3 статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування й реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Використання праці найманих осіб без укладеного трудового договору вважається грубим порушенням трудового законодавства, яке тягне за собою низку проблем. Для працівника – це втрата всіх гарантій у сфері праці – права на гідні умови праці, захист від незаконного звільнення, права на визначену тривалість робочого часу і часу відпочинку, соціальне страхування у разі втрати працездатності, і, як наслідок, права на пенсійне забезпечення. Для роботодавця ж передбачена адміністративна та фінансова відповідальність.

Шановні працедавці! Не чекайте проведення перевірки, своєчасно оформляйте найманих робітників, виплачуйте і відображайте у звітності реальну заробітну плату. Пам’ятайте: ухилення від   сплати податків в усіх проявах, у т.ч. шляхом використання нелегальної найманої праці, тягне фінансову, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Марія ЮРЧИЛО,

начальник

управління соціального

захисту населення РДА.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!