Газета по-надвірнянськи
 

Прикро – не можу мовчати

13 листопада 2020, 11:42 | Рубрика: Акцент Версія для друку Версія для друку 22 переглядів

Шановна редакціє! У «Народній Волі» від 23 жовтня 2020 р. №101-103 надруковано статтю «Презентація книги Юрія Шкрумеляка «Крівавий шлях. Чота крилатих».

Схиляю голову і з вдячністю радію, що у Ланчині так шанують Співця Січового Стрілецтва «Юрзу-Мурзу» – Івана Сорокатого – Юрія Шкрумеляка. Велика дяка всім учасникам презентації, а особливо поетесі, перекладачці, есеїстці Світлані Бреславській.

Однак, мені дуже сумно, що познущалися у заголовку зі слова «Чета». Напевно, Юрій Шкрумеляк переверувся б у труні через «модернізацію» слова «Ч-Е-ТА». Про це вже давно висловився Кирило Трильовський і дав відповідь «модернізаторам». Наводжу (вдруге) його думку-цитату: «Для відновлення історичної традиції надавалися назви поодиноких членів старшини товариства: на чолі «Січі» стояв кошовий, його заступником був осавул, а далі – писар, скарбник, обозний і чотири четарі. Ту останню назву взяв я від сербського слова «чета».

Чета і четарі існували не тільки в «Січах» і в товариствах «Українські Січові Стрільці», але й у легіоні Українських Січових Стрільців, в Українській Галицькій Армії, і навіть у Київських Січових Стрільцях! Отже, ті слова мають уже історичну вартість і не лицює тепер їх «модернізувати» на «чота» і «чотарів»!

Чому і звідки взялися ці «модернізатори»? Мої дослідження показали, що окремі «модернізатори» – люди, які настирливо намагались збагатити словниковий запас української мови.

У літературі та в заборонених виданнях вживали вислови про виставлення охорони окремих формувань. Стрільців посилали на чати, тобто на варту. «Чатовий» у значенні «вартовий» ішов «на чати». Тут обладнували «пости» за відповідними номерами. Згодом у скоромовці «а» трансформувалась на «о» і так з`явились «чотові» і «чоти», але це – зовсім не те, що «чета» і «четар». Це треба враховувати при написанні історичних розвідок та матеріалів.

У народі називали б таке знущання медичним терміном, який не хочу висловлювати. Пригадую, як Юрій Шкрумеляк дарував своїй однокласниці початкових класів у Ланчині свою книжечку «Чета крилатих». Радості його не було меж! Він радів і гонорувався своєю літературною, омріяною перемогою. Читали цей духовно-виважений, мистецький, історично-літературний здобуток майже всі жителі Ланчина. І це – «Чета крилатих», а не «Чота». Тому мені і прикро.

P. S. Хочу зауважити, що претензій до редакції немає і не може бути, бо редакція друкує ту «продукцію», яку одержує від дописувачів та «модернізаторів».

«Чету крилатих» Юрко Шкрумеляк подарував моїй матері.

Степан ГОЛІНЕЙ,

Соросівський учитель, сусід-односелець

Юрія Шкрумеляка, смт. Делятин.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!