- Народна Воля - http://volya.if.ua -

Музею історії Надвірнянщини: 25

Posted By Модератор On 11.12.2020 @ 12:23 In Акцент,Тема дня | No Comments

14 [1]

Перший зимовий місяць у районі розпочався із знакового ювілею: чверть століття виповнилося Музею історії Надвірнянщини.

 Окреслюючи передумови його створення, зберігачка фондів Музею історії Надвірнянщини Уляна Бошко зазначила:

– Проголошення у 1991 році Незалежності України дало змогу вголос заговорити про боротьбу українців за власну свободу. Постало питання збору, систематизації та збереження для майбутніх поколінь спогадів членів ОУН, вояків УПА, політв’язнів та репресованих – всіх тих, хто до цього часу вважався «бандитом» та «ворогом народу».

Не оминула ця хвиля національного піднесення і Надвірнянщину. Почалися численні розкопки поховань жертв тоталітарних режимів, гуртувалися люди, які зазнали гонінь у радянські часи, – давали свідчення й артефакти. Коли назбиралось чимало речей та інформації, то голова Надвірнянського районного осередку історико-просвітницького товариства «Меморіал» Олександра Зварчук і небайдужі краяни доклали всіх зусиль, ентузіазму та вмінь, щоб створити у Надвірній Музей національно-визвольної боротьби, урочисте відкриття якого відбулося 3 грудня 1995 року.

– Хто саме допомагав Олександрі Зварчук створювати Музей?

– Допомагали їй у цьому Михайло Андрійович, Левко Іроденко, Володимир Дем’янчук, Ярослав Бучко, Ярослава Пеца, Наталія Куцах, Дарія Кочержук, Ярослав Іроденко, Ярослав Лазорко, Стефанія Климковецька, Богдан Яківців, Анатолій Шуфлин, Ольга Бойко, Василь Половко, Ар’ядна Срібна, Азарія Пилип’юк та чимало інших жителів Надвірнянщини.

– Пані Уляно, наш часопис переконаний, що читачам буде цікаво більше дізнатися про Олександру Зварчук.

– Олександра Олександрівна Зварчук народилася 7 квітня 1939 року в селищі Делятин, де навчалася у середній школі. У 1962-му закінчила фізико-математичний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту. Тоді ж вийшла заміж. Наприкінці 1960-х років із сім’єю переїхала жити у Надвірну. Вчителювала у Добротові, Заріччі та Надвірнянській середній школі №1.

Із 1989 року Олександра Зварчук брала активну участь у відновленні незалежності України у Надвірнянщині, займалася розкопками останків і перепохованням жертв тоталітарних режимів в Івано-Франківській області, зокрема, у Ланчині, Дем’яновому Лазі, Ворохті. Доклала чимало зусиль для відновлення та збереження історичної пам’яті про національно-визвольну боротьбу в 40-50-х роках ХХ століття на теренах Надвірнянського району. Заради цього стала однією із засновниць, а згодом і головою Надвірнянського районного осередку історико-просвітницького товариства «Меморіал». Також створила й очолила 1995 року перший в Україні Музей національно-визвольної боротьби, розташований у приміщенні колишньої катівні НКВС-КДБ. Керувала музеєм понад 10 років.

У 2008-му на основі зібраної за час роботи у «Меморіалі» та музеї інформації упорядкувала і видала книгу про національно-визвольну боротьбу жителів Надвірнянщини у 40-50-х рр. ХХ ст. під назвою «Надвірнянщина: хресна дорога народного болю», в основі якої – розповіді учасників і свідків тих подій, а також списки загиблих і потерпілих. Улітку того ж року, передавши музей у руки молодого покоління, вийшла на заслужений відпочинок.

29 січня 2015-го після важкої хвороби Олександра Зварчук відійшла у Вічність.

– Чи відомо щось про сам будинок, де зараз знаходиться музей?

– Історія приміщення музею, з одного боку, досить цікава, а з іншого, надзвичайно складна. Спочатку це був приватний особняк, який у 1939-му побудував для себе та своєї родини багатий єврей Ґольдман. Одна частина будинку стала житловою, а в іншій господарі відкрили магазин. Проте довго насолоджуватися спокійним життям їм не судилося. Почалася Друга світова війна, разом з якою прийшла радянська, а згодом німецька окупація краю. Ми до цих пір не знаємо, як точно склалася доля тих власників будинку:чи вони втекли, чи загинули. У списках розстріляних євреїв прізвище Ґольдман зустрічається. Але, чи то був саме цей Ґольдман чи якийсь інший, нам – невідомо. Лише знаємо, що у 1941-му будинок спорожнів, і кожна окупаційна влада, яка відтоді приходила у Надвірну, влаштовувала тут свої каральні органи. За німців тут перебувало гестапо, а в період із 1944 по 1956 роки – райвідділи НКВС-КДБ, МГБ. Потім радянська влада віддала цей будинок під квартири. При чому мешкали у ньому ті ж кадебісти, які до цього тут працювали. Тобто вони знали, що і де тут відбувалося, як проводили допити, а тепер там само бавилися і росли їхні діти. Тому більшість із них з часом звідси втекли. Далі тут розташовувалася райсанепідемстанція, а наприкінці 1995-го – відкрили музей.

– Як змінювався музей протягом 25-ти років свого існування?

– Спочатку музей займав перший поверх і підвал. Експозиція знайомила відвідувачів із національно-визвольною боротьбою українського народу – періодами Першої та Другої світових воєн, історією українських повстанців. Із роками заклад розширювався і поступово перетворився з вузькопрофільного (національно-визвольної боротьби) в історико-краєзнавчий Музей історії Надвірнянщини, збільшивши як експозиційну площу (сьогодні приміщення музею займає весь будинок), тематику, так і коло відвідувачів. З’явилася кімната історії міста Надвірна, етнографічна світлиця та багато інформації про славних краян – вихідців із Надвірнянського району, які прославили рідну землю у світі. Розповідав чимало музей у свій час і про промисли Надвірнянщини.

– Найбільше враження справляє підвал.

музей [2]

– Так. Однією з найбільш драматичних і вражаючих експозицій музею стала тоді і залишається дотепер експозиція у підвалі будівлі – кілька тюремних кімнат, на стінах яких дивом збереглися послання ув’язнених та кров жертв радянського режиму. Саме там, у підвалі, ще за радянських часів, коли у цьому приміщенні розташовувалася санстанція, знайдений зашморг із дівочою косою, який згодом став одним із перших експонатів музею. І хоча нині, через чверть століття, ми можемо похвалитися надзвичайно широкою і багатогранною палітрою музейних предметів. У музеї, зокрема, можна побачити бивень мамонта, козацькі люльки, фотографії й особисті речі січових стрільців, листи в’язнів нацистських і радянських концтаборів, «познайомитися» ближче з вояками Української повстанської армії та їх непростими долями, дізнатись більше про сучасних захисників України.Але той перший експонат хвилює і не залишає байдужими дотепер ні нас, працівників музею, ні наших відвідувачів.

– Перейдемо до культурно-мистецької спадщини Володимира Луціва.

– Вагоме місце в експозиції закладу займає культурно-мистецька спадщина співака-бандуриста зі світовим ім’ям (виступав у Великобританії, США, Канаді, Австралії, Німеччині, Італії, Нідерландах, Бельгії, Австрії, Швеції й ін.), уродженця і почесного громадянина (з 1993 року) м. Надвірна, жителя Лондона – Володимира Луціва. Це досить об’ємне зібрання книг, записів української та світової музики, цінних архівних документів і листів, мистецьких творів Михайла Мороза, Якова Гніздовського, Опанаса Заливахи, Володимира Патика, Петра Мегика, Романа Сельського, Григорія Крука тощо. Свою спадщину маестро перевіз із Лондона і подарував рідній Надвірні у 2001-му з нагоди 10-ої річниці Незалежності України. За 15 років цим щедрим дарунком скористалось чимало науковців, студентів, школярів – написана не одна кандидатська і докторська дисертації, ряд студентських та учнівських наукових робіт.

Завдяки Володимиру Луціву музейні фонди постійно поповнювалися і поповнюються навіть тепер, після його смерті, новими предметами. Кожен приїзд митця завжди супроводжувався подарунком. Це могла бути картина, книга, платівка чи ще якась цікавинка. Так, у 2015 році співак подарував музеєві карту Австро-Угорської імперії, видану в Парижі 1881-го, на якій серед інших позначене і місто Надвірна.

– Чи багато охочих відвідати музей?

– На перший погляд, може здатися, що коло відвідувачів музею у такому районному містечку як Надвірна не є аж надто широким. Ну хто ще його може відвідати, мовляв, окрім місцевих жителів, яким потрібно організувати культурну програму для своїх гостей, чи груп школярів та студентів, яких приводять сюди їх наставники?

Насправді це зовсім не так. Географія відвідувачів нашого музею дуже широка. Окрім туристів із практично усіх регіонів України, у нас побували гості з Польщі, Чехії, Словенії, Туреччини, США, Канади, Фінляндії, Ірландії, Італії, Малайзії, Японії, Великобританії, Ізраїлю…

Можемо похвалитися і цікавими персоналіями, які у різні часи відві­дували музей. Це і український кінооператор, кінорежисер та сценарист Юрій Іллєнко, який побував у нас 2005 року та залишив такий запис у книзі відгуків: «На 35 річницю «Білого птаха» відвідав Ваш музей. Кров на сходах у підвалі назавше залишилась на моїй душі». І онук провідника Організації Українських Націоналістів Степана Бандери, якого, до речі також звуть Степан Бандера. І письменник Ігор Калинець. А з нещодавніх – це казкар Сашко Лірник та ексголова Українського інституту національної пам’яті, народний депутат України Володимир В’ятрович.

Окремо хочеться відзначити 2014-й. Рік, коли почалася російсько-українська війна. Тоді до нашого музею завітало чимало відвідувачів зі сходу і центру України, які хотіли не просто подивитися музей і послухати екскурсовода. Їх, як і до цього часу нас, раптом теж почали називати бандерівцями. Тому більшість із них приходили у музей, щоб зрозуміти, хто такий Бандера, і дізнатися, що означає поняття «бандерівець».

– Що можете розповісти про виставкову діяльність?

– Окремим і надзвичайно важливим напрямком роботи кожного музею є його виставкова діяльність. У нашому закладі цей напрямок особливо активізувався протягом останніх 10 років. За цей час відкрито понад 70 виставок. Це виставки і з фондів музею, і з приватних колекцій. А ще виставки, які репрезентують творчість митців нашого краю.

Також, як показує практика, організація виставок – це хороший спосіб долучити містян до роботи музею та поповнити його фонди новими предметами.

Наприклад, влітку 2017-го у нас виникла ідея зробити виставку дитячих іграшок, відкриття якої ми запланували на вересень. Залишалася «дрібниця»: де ці іграшки взяти. Тоді ми вирішили звернутися за допомогою до своїх родичів, друзів, знайомих. Таким чином за один місяць нам вдалося назбирати майже 400 експонатів.

Вдруге такий експеримент ми повторили наприкінці минулого року, відкривши виставку новорічно-різдвяних прикрас. Цього разу нам вдалося зібрати понад 500 ялинкових іграшок.

Під час роботи цих виставок до музею стояла черга у прямому і переносному значенні цього слова. Обидві виставки діяли протягом місяця. За цей час першу виставку відвідали понад 400 осіб, другу – майже 600. А по завершенні цих виставок частину експонованих предметів їх власники подарували музеєві.

– Підбиваючи перші підсумки, скажіть, що із задуманого вдалося реалізувати, а що ні?

– Засновниця і перша керівниця музею Олександра Зварчук завжди мріяла про розбудову музею, його розширення. Адже музей не стоїть на місці, він постійно розвивається, поповнюється новими експонатами. Відповідно виникає необхідність у розширенні фондових приміщень та збільшенні й оновленні експозиційних площ. На жаль, ця її мрія поки що не зреалізована.

У зв’язку з пандемією та карантинними обмеженнями ми не можемо відзначити 25-ліття музею так, як би нам цього хотілося – з великою кількістю заходів і екскурсантів. Та, попри це, готуємо для наших відві­дувачів чимало цікавинок.

За ініціативи наукового співробітника музею Андрія Василіва уже запустили онлайн-проєкт «Вішиттє між люди», у рамках якого щотижня на нашій сторінці у соціальній мережі Facebook виставляємо схеми для вишивання сорочок.

Також завдяки сприянню віділу культури, молоді і спорту РДА завершуємо ремонт і готуємо оновлення експозицій у двох залах музею. Надіємося, що у подальшому розширимо й осучаснимо весь заклад. До речі, у 2015 році замінили вікна та капітально відремонтували фасад приміщення. За це ми вдячні усім причетним.

Має музей на 25-му році свого існування й інші проблеми, які потребують вирішення. Це і встановлення нової системи опалення, і перекриття даху. Але ми надіємося, що завдяки написанню проектів у співпраці з Надвірнянським туристично-інформаційним центром (велике спасибі його директору Володимирові Гринішаку) та за підтримки органів місцевої влади ці проблеми розв`яжемо.

Я вітаю колектив Музею, а також наших відвідувачів, друзів, колег та партнерів із 25-літтям нашого закладу. Бажаю творчих успіхів, натхнення і здійснення усього задуманого. Надіюся на ще більш плідну співпрацю. Стежте за нашими новинами. Адже наш ювілейний рік лише розпочався!, – мовила на завершення Уляна Бошко, з якою спілкувалася Леся ДУТЧАК.


Article printed from Народна Воля: http://volya.if.ua

URL to article: http://volya.if.ua/2020/12/muzeyu-istoriji-nadvirnyanschyny-25/

URLs in this post:

[1] Image: http://volya.if.ua/wp-content/uploads/2020/12/14.jpg

[2] Image: http://volya.if.ua/wp-content/uploads/2020/12/музей.jpg

© 2010 Narodna Volya. Всі права застережено.