Газета по-надвірнянськи
 

Цукрований «чифір»

18 грудня 2020, 12:46 | Рубрика: Ситуація Версія для друку Версія для друку 67 переглядів

Редакції газети «Галичина»
Редакції газети «Народна Воля»

Шановні представники літстудій та літоб`єднань Прикарпаття, нас воліла б розігнати одна пані літераторка. Про це вона розповіла в інтерв`ю «Свобода і пута для слова» в обласній газеті «Галичина» (№ 42 від 6-12 листопада 2020 р.).

Не маю на меті когось обливати брудом, але доведеться, як пані, про яку йдеться. Зокрема, не хотів згадувати про її політично-чиновницьке минуле, але пригадав. Тож розставимо деякі крапки над «і». Робимо це через місяць після згаданої публікації, бо думали, що отямиться ця любителька «розігнання», подасть уточнення, а то й вибачення. Та де там!

Подаємо свій матеріал, окрім обласної газети «Галичини», ще й у газету «Народна Воля», бо саме при редакції Надвірнянської районної газети «Радянська Верховина» 7 липня 1987 року створена літстудія «Бистрінь», а згодом із червня 1990 року «Бистрінь» діяла як правонаступник при редакції газети «Народна Воля» до часу її створення як окремої громадської організації «Літстудія «Бистрінь» ім. Нестора Чира».

Шанована пані Богдана, чи то пак Власта, пише, що в Надвірній, і загалом у більшості наших (тобто на Прикарпатті) літоб`єднаннях, учасники просто читають свої твори, плескають самі собі і розходяться. Вона називає такі літоб`єднання «цукрованими». Не хочу «розписуватись» за літоб`єднання, засідання яких відбуваються суто у форматі читань (якщо захочуть, то самі промовлять своє слово). Скажу про «Бистрінь», яка, нагадаю пані літераторці, є літстудією імені Нестора Чира! Вона явно натякає, що і наша літстудія є «цукрованого формату». Спочатку шановна ніби хвалить світлої пам`яті поета Нестора Чира і «Бистрінь», каже, що він бездоганний менеджер і т. д., а потім пише таке, що явно сама собі суперечить, і ніяк такі визначення не вкладаються в її видуманий «бездоганний менеджмент». І додає: «Бо й у ті часи «цукру» в літстудії не бракувало». Тобто вона нібито знає, як у ці часи ми засідаємо, хоч уже багато років засідання літстудії не відвідує. До речі, хай би пані прийшла на наше засідання, як і будь-хто охочий, чи хай пришле своїх «шпійонів». Проте боюся розчарувати шановну пані Ковальчук, чи то пак Власенко, бо в нас не просто читають і хвалять, а й грунтовно, дотримуючись толерантності, вимогливо аналізують твори літстудійців, дружелюбно вказують на недоліки з метою виправити їх і т. д. А якби й існувало суто читання й оплески (трапляються, можливо, і такі літоб`єднання), то якщо пані не подобається, то хай не ходить. І, слава Богу, в тієї пані ще нема прав диктаторки, щоб когось розганяти.

А, власне, що вона конкретно має до літстудії «Бистрінь» з її 33-річною історією?! Не створювала літстудію, ніякого внеску – ні суто творчо-організаційного, ні випусково-редакторського у підготовці альманахів, окрім її власних добірок, ні інших з її боку не пам`ятаємо, бо їх нема. Хіба пам`ятаються власні амбіції та претензії до тодішньої керівниці установи, де працювала, котра, буцімто, не відпускала її на засідання студії.

Невже вона своїм згаданим інтерв`ю спонукає і нас розігнати ті установи, де вона значиться заступником директора і чільним редактором?! Та ми в «Бистріні» не такої диктаторської натури, як шановна ініціаторка і натхненниця «розігнання». Та й свій талант «розігнання» вона пробувала проявити (та отримала «осічку») на керівних посадах у райдержадміністрації як начальниця відділу і заступниця голови аж до останніх подихів януковичівського режиму. Тут вона свого часу намагалась звільнити-розігнати з посади окремих керівників гуманітарних установ у нашому районі. А як сталося пізніше (справедливо чи такий вирок долі?), її саму опісля Революції Гідності ніде і ніхто не бажав прилаштовувати на роботу – ні в школу, ні в бібліотеку, ні керівницею якогось гуртка тощо.

Наскільки мені відомо, чи не всі літстудії на Прикарпатті є відкритого типу, в тому сенсі, що не набирають тільки «геніїв». Для когось творчість – хобі чи віддушина, а хтось не уявляє свого життя без творчості. Зрештою, що поганого чи недоречного є у тому, що раз на місяць збираються однодумці, окрилені творчим духом для товариської довірливої розмови. Зрештою, Нестор Чир, який багато років очолював «Бистрінь», зокрема, казав, що двері літстудії для всіх відкриті.

Стосовно закиду «почитали-поплескали», то наче ще оплески не заборонили і ніхто не вводив карантинних обмежень на взаємоповагу та взаємопошанування. Чи пані Власті-Богдані і тут чешуться долоні, аби заборонити? Десь треба сказати коректне критичне слово (десь комусь міцніше), а десь підтримати аплодисментами, і не тільки за фист віртуозну творчість, а й за невеликий творчий поступ (для початківців оплески, як стимул і заохочення до праці над собою і своїм талантом).

Ще мені цікаво, на яких таких грошах, людських і письменниці (про це вона наголошує в інтерв`ю!), тримаються всі літстудії та літоб`єднання? Напевно, у когось і є фінансування від влади, але це, скоріше, винятки з правил, бо літоб`єднання і літстудії практично не живуть, а виживають у фінансовому плані. Зокрема, наша літстудія, вже як окрема громадська організація, грубо кажучи, живе за рахунок членських внесків, тобто за рахунок самих літстудійців. Пишу «грубо кажучи», бо, по суті, літстудія живе творчим словом. До речі, коли ми видавали антологію (а це близько 30 авторів-літстудійців), то це теж переважно відбувалося за власний кошт, а від влади уділили такий мізер, що й соромно озвучувати. Тепер ми думаємо, а чи не припинити вносити членські внески і «триматися» за рахунок гнівної пані? Принаймні, поки вона нас не розжене?

Шановна також констатує, що, цитую:

«Наразі нема жодного літературного згромадження, куди б я хотіла увійти».

Думаю, всі їй за це залишаться лише вдячними – нині і повсякчас. Крім того пані переконує нас (чи себе?!), що це не через її амбіції. А ще таке: «Люди розчарувалися у тих об’єднаннях, бо вони себе належно не зарекомендували». Які люди? Хто делегував пані говорити від імені інших? І як це належно себе зарекомендувати? Наприклад, наша літстудія зарекомендувала себе не тільки словом, але й ділом. «Запалімо серця для України» підготували, видали, відправили цю невеличку збірку віршів для воїнів АТО. Чого тільки вартий Всеукраїнський фестиваль літстудій та літоб‘єднань «Нестор-фест», на якому побували і відома поетка з Одеси Ірина Тома і білоруський письменник та перекладач Микола Адам й інші почесні гості. А що зробила та пані? Якими такими справами себе зарекомендувала, крім як піарити себе і свою творчість, рівень якої ми ніяк не осуджуємо? Хочемо наголосити й уточнити: своєю статтею ми захищаємо честь і гідність літературної студії «Бистрінь», її творчі здобутки і надбання, її історію, ім`я кожного літстудійця (а їх за три десятиліття у «Бистріні» побувало понад сотня) і не дозволимо різного роду паням нас «розганяти»!

Не скажу, що все ідеально у сфері літстудій та літоб‘єднань. Але що зробила шановна літераторка, щоб стало інакше? Не розумію, як можна клястися у любові до покійного поета, а потім обливати брудом те, чим він жив?! При тому, що літстудія носить ім‘я поета, а сама пані не відвідувала її засідання чимало років, помінявши «Бистрінь» на поклінне служіння у чиновницькому апараті, яким заправляла партія регіонів.

Наостанок прочитайте те, що та пані написала у газеті «Галичина»: «А як відбуваються творчі зустрічі в більшості літературних об’єднань – у нас в Надвірній чи деінде? Прийшли учасники, почитали свої твори, їм поплескали і вони поплескали іншим, а відтак розійшлися. Такі «цукровані» літературні об’єднання, де гладять за шерстю і підгодовують авторські амбіції, вважаю, не потрібні. Їх треба розганяти (виділення наше – О.Б.), бо з них виростають кон’юнктурні згромадження всеукраїнського формату. Один одного суне, підсуває чи відсуває ліктями. Преміями відзначають почергово. У «Франковій кузні» (літстудія у Львівському Франковому університеті. – Авт.) було не так. Там треба було «пахати». Наприклад, брали мій вірш чи твір іншого автора і ретельно його аналізували. І ще таке. Свого часу літстудією «Бистрінь» у Надвірній керував світлої пам’яті Нестор Чир. Він об’єднав навколо себе авторів належного рівня, тож відповідно був і рівень спільноти. А ще Нестор Іванович був бездоганним менеджером і допоміг багатьом письменникам. Проте він усіх хвалив, щось делікатно радив підправити, і поезія… засинала. Бо й у ті часи «цукру» в літстудії не бракувало. Але, образно кажучи, «санітаром лісу» там був Ярослав Яковишин. Він будив… Саме в студіях, де є і такі, як Нестор Чир, і такі, як Ярослав Яковишин, можна виховати справжнє творче слово. Щоб то була не складанка, а поезія. Наразі нема жодного літературного згромадження, куди б я хотіла увійти. І зовсім не через мої амбіції. Люди розчарувалися у тих об’єднаннях, бо вони себе належно не зарекомендували, а тримаються на ваших і моїх грошах».

До речі, знаємо і ми дещо про літстудію «Франкова кузня»: як вона діяла, які справді хороші справи за неї промовляють, яких гонінь від тодішньої влади зазнали її студійці. Навіть є книга спогад про її активних учасників, направду, творців літератури. Та наша пані, певно, через свій талант «розігнати» не потрапила у цю книгу як особа, котра, здається, сама, а не поезія, як вона висловлюється в інтерв`ю, засинала.

P. S: Свого часу Нестор Чир, як депутат обласної ради і як людина, допоміг серйозно шановній пані у непростій родинній справі і за це – така віддяка йому?!? Я знаю, як болісно сприйняв би такі «вискоки» покійний Нестор Чир. «Бистрінь» – це велика частка душі Нестора Івановича, душі, яка жила, живе, і буде жити, незважаючи на «розганяння» забронзовілих літераторок!

Від імені членів правління та літстудійців – керівник ГО «Літстудія «Бистрінь»

ім. Нестора Чира»,

член НСПУ,

журналіст Олександр БУКАТЮК.

Про мене почують –

Я ручку зламаю

Поет я, письменник, а чи поетеса –

У вирі подій – Я – цікавиться преса.

Я родом з народу і маю дар Божий,

Я – слова друкар, чи коваль – не прохожий.

Я завжди у вирі подій, в авангарді,

Я став кобзарем, по сучасному — бардом,

І біль мій найбільший серед міліонів,

Адже я – член “ордену” чи “регіонів”?

Я жду – не діждуся, коли стане краще,

Пишу “оди вищі”, молюсь завжди натще,

Майдан я проспав, каюсь, мій гіркий фатум,

Причина – стомився, а хтось криє матом.

Повірте, я виправлюсь, адже я геній,

Недарма талан приховався у мені,

То доля зрадлива, а так – я хороший,

Я всім доведу, ось були б тільки гроші.

Усіх я люблю, я закоханий в мову,

І школу пройшов поетичну, “цукрову”,

Олімп підкорив я, та тільки б не впасти,

В селі так говорять: «Не склеїти б ласти…»

Я ще доведу, заговорять про мене,

Бо сильна харизма, від циці привчений —

Я – лідер, я – критик, я вмію навчати,

Та знов доля клята, і – зась в депутати.

На всіх кораблях, що мандрую по світу

Зимою, весною, а чи теплим літом –

Уперся у осінь, але я прагматик:

Поет я, сангвінік, холерик, флегматик…

Роман БЕНЮК,

м. Надвірна.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!