Газета по-надвірнянськи
 

Усе життя з мелодією шкільного дзвоника

15 січня 2021, 13:52 | Рубрика: Новини Версія для друку Версія для друку 145 переглядів

Під кінець минулого року в Білоославський пункт «Нової пошти» на адресу Музею Марійки Підгірянки надійшов невеликий пакунок. Його відправник – уже давно знайома автору цих слів Галина Миколаївна Сюта з містечка Рудно Залізничного району м.Львова.

Ця нині поважна жінка мала одинадцять років, як її батьки Микола й Анна Ситники (самі переселенці з Люблінського воєводства Польщі під час акції «Вісла» 1945 року), у 1957 році люб’язно взяли на квартиру за невелику плату приїжджу з Івано-Франківської (тоді Станіславської) області з села Вікняни на Тлумаччині вчительську родину Домбровських, нелояльну до радянської влади, вчителя Августина Домбровського, громадського діяча часів ЗУНРу, його дружину Марію Омелянівну, про яку лише згодом дізналися, що вона знана поетеса Марійка Підгірянка, їх дочку-вчительку Дарку та Марійчину сестру Іванну Ленерт, також учительку.

Дзвінок

У тій поштовій бандеролі переслали шкільний дзвінок – потемнілий від часу, вагою 950 грамів, висотою – 10 см і діаметром його нижньої частини – 12 см. На вигляд така собі цікава музейна річ.

Та щоб я не вгадував, що воно таке, напередодні задзвонила пані Галина і сказала, що її діти хочуть перекривати дах на хаті і в тому місці, де масандра, в якій шість років проживали наші гарні вчителі, і знайшли дзвінок. Зійшлися на думці, що він належить тільки цим квартирантам, бо до них і після нікого вже не брали. Мені залишилося тільки подякувати за збережені меморіальні раритети, а також передати бібліотечку перевиданих творів Марійки Підгірянки, які поповнять поличку поруч із «Гірськими квітами», подарованими авторкою своїм щирим господарям далекого 1962 року.

Тепер можемо тільки стверджувати, що Домбровські – подвижники шкільничого життя у Галичині і Закарпатті першої половини ХХ століття зі спільним педагогічним стажем майже 150 років повсякчас залишалися з цим дзвіночком. Його приємна упізнавана мелодія «дзень-дзелень» десятиліттями закликала на урок, на перерву, благословила у доросле життя.

Справді, вчительська родина Домбровських – ратаї шкільничої ниви. Вони роками її засівали у непогідний український час, коли господарювали в Україні чужинські загарбники – австро-угорські, чехословацькі, польські, радянські. Їх завжди переслідували войовничі зайди. Перекидали національно свідому інтелігентну сім`ю з одного місця на інше, щоб не проростало українське коріння на своїй, Богом даній землі. Тому ці одержимі працею люди час від часу, мандруючи глухими селами по цей і той бік Карпат, змушені перевозити-тягнути із собою шкільний реманент – підручники «Буквар», «Читанка», методичну літературу, яку самі укладали і своїм коштом видавали, а також зі своїм дзвіночком – голов­ним атрибутом шкільного життя. Бо не раз на новому місці завжди бракувало не тільки шкільного обладнання, але й самого приміщення для школи. Вже не кажучи, як непросто вдавалося умовляти батьків, щоб пускали дітей навчатися грамоти.

Може й про цей свій дзвінок поетеса, народна вчителька Марійка Підгірянка оспівує у своїй «Пісні школярика», написаній у 1926 році:

Як то гарно дзвінок грає,

Як до школи нас скликає!

Пусти мене, моя мати,

З школяриками мандрувати.

Декілька років тому з Рудного, останнього місця проживання нашої славної землячки Марійки Підгірянки, до Музею її імені у рідне село Білі Ослави вже потрапили меморіальні речі: етажерка і підставка для книг, кілька посудин, сувенір-букет тюльпанів, виготовлених із коров’ячих рогів. А тепер з дня на день очікуємо ще одного пакунка з Рудного із портретом Івана Франка і праскою, що були у вжитку у помешканні Домбровських.

Василь ЛЕВИЦЬКИЙ,

член НСЖУ,

с. Білі Ослави.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!