Газета по-надвірнянськи
 

29 березня – 140-а річниця з дня народження Марійки Підгірянки – письменниці, педагога, патріотки, справжньої Українки

26 березня 2021, 11:24 | Рубрика: Людина та її справа, Ми - українці Версія для друку Версія для друку 50 переглядів

Пропонований вірш-присвяту нашій славетній і шанованій Марійці Підгірянці, як ювілейний дарунок на її 140-ліття від дня народження, подаємо, як мовиться, з доброї руки і душі Василя Левицького – багатолітнього позаштатного автора і шанувальника «Народної Волі», завідувача-наукового працівника Музею Марійки Підгірянки у с. Білі Ослави, грунтовного, висококваліфікованого і професійного, мало не з академічним підходом, дослідника і пропагандиста-поширювача її творчого, педагогічного та життєвого шляху, лауреата Івано-Франківської обласної просвітянської премії імені Марійки Підгірянки та Надвірнянських районних імені Надії Попович та Юрія Шкрумеляка, члена НСЖУ.

Автор вірша – Ярослав Кузик, учитель і поет, народився у 1948 році у с. Мілієво Вижницького району на Буковині, лауреат Чернівецьких обласних премій імені Юрія Федьковича, Дмитра Загули та О. Поповича, а також журналу «Німчич».

На основі тексту публікації «Королева дитячого слова увічнена віночком з граніту, бетону і металу» (див. «Народна Воля» у числах №24-26 і №27-29 від 12 та 19 березня ц. р.) Василь Левицький готує ювілейне видання бібліографічного літопису-путівника із творами-присвятами славній Землячці. Святкові торжества, присвячені 140-літньому ювілею Марійки Підгірянки, у зв`язку з карантинними обмеженнями у родинних Білих Ославах заплановано орієнтовно на цьогорічні Зелені свята.

Марійка-Підгірянка

Марійка Підгірянка

Хіба складала звіт

Рокам, і добрим, і похмурим?

Вона лишила слід

У дітях, у літературі.

 

В житті, бува, й мете,

Долати треба перевали.

Не думала про те,

А чесно працювала.

 

Просвіта і народ

Понад усі життя хуртечі.

Не ждала нагород

В шкільному світі між малечі.

 

Поля й зелений луг,

Й ліси у душу щемно світять.

Це щирий справді друг,

Порадник і дорослим, й дітям.

 

Та вів її рушій –

Палке серденько і невтомне.

У творчості своїй

Була, на диво, дуже скромна.

 

Було в душі святе –

Та, творча, сокровенна сила.

Писала для дітей,

Бо пристрасно усіх любила.

 

У плетиві наук

Відсутній час той, для вакацій.

Була хоч самоук –

Та здобула знання для праці.

 

Стрічає буревій:

Це на собі вже кожен визнав.

А вихор змін, подій

Відніс далеко від Вітчизни.

 

Хоч стиль біди, недуг

Буває деколи страшенний,

Та український дух

В душі, як видно, незнищенний.

 

Такий значний крок –

Це як відкрити в долю дверку.

Навчала діточок

Вкраїнських біженців в Вайнерку.

 

І все ж була любов

І до дітей чужих і власних.

Хоч не було умов.

Барак облаштували класом.

 

А світ лихих порош

Впізнала і на смак, й на дотик.

В Муравії також

Продовжила свою роботу.

 

Збирала урожай,

Спираючись на власний досвід.

А згодом рідний край

Стрічав учительку Домбровську.

 

Хіба дійти до дна?

Були й високі перевали …

У віршах теж вона

Багато, вдало працювала.

 

У долі на краю

Завжди і клопоти й турботи.

Поезію свою

Вживала часто у роботі.

 

Неміряні стежки,

Як і чудові справи.

А вірші, загадки –

Барвисті, образні, цікаві.

 

Бо на арені дня

Трудилась безупинно.

Друкують видання

І Закарпаття й Буковина.

 

Із долі узбереж

Вказати варт найрозумніше,

Бо й Прикарпаття теж

Її друкує щирі вірші.

 

Немає дивини,

Хоч досить ще в житті печалі.

В підручниках вони,

В календарях також стрічаєм.

 

І з творчої руки,

З карпатської, напевно, хащі.

Зимові образки,

Можливо, в творчості найкращі?

 

З карпатської ріки

І, знаю, точно не з принуки.

Прекрасні є зразки,

Присвячені дочці, онукам.

 

Не скрізь стрічався фарт,

Не все складалось, справді, гладко –

І проза слова варт.

Подячного від нас, нащадків.

 

Роки, літа, роки…

Хіба шукала переваги?

Сценічні образки

Теж заслуговують уваги.

 

Це своєрідна вись,

Яку досягнуто без крику.

І скрізь демократизм,

І скрізь любов її велика.

 

Ішла не навмання:

Душі та серцю на догоду.

Просвіта і знання –

Для українського народу.

 

Хіба вона гігант?

Смерека, може? Не раїна. –

Уміння і талант

На благо рідній Україні.

 

Хіба – то віражі

Чи привиди які полюють?

А «Відгуки душі»

Нехай тривожать і хвилюють.

 

Ти, доле, освяти

Ці твори не як забаганку.

У читанках знайти

Теж можна вірші Підгірянки.

 

Напрошується суть,

Можливо, викликає подив?

Бо вірші дружно йдуть

І читачів своїх знаходять.

 

Пройшло багато літ:

Хіба душі міліють плеса? –

Вона лишила слід,

Як педагог, як поетеса.

Ярослав КУЗИК.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!