Пропонований вірш-присвяту нашій славетній і шанованій Марійці Підгірянці, як ювілейний дарунок на її 140-ліття від дня народження, подаємо, як мовиться, з доброї руки і душі Василя Левицького – багатолітнього позаштатного автора і шанувальника «Народної Волі», завідувача-наукового працівника Музею Марійки Підгірянки у с. Білі Ослави, грунтовного, висококваліфікованого і професійного, мало не з академічним підходом, дослідника і пропагандиста-поширювача її творчого, педагогічного та життєвого шляху, лауреата Івано-Франківської обласної просвітянської премії імені Марійки Підгірянки та Надвірнянських районних імені Надії Попович та Юрія Шкрумеляка, члена НСЖУ.
Автор вірша – Ярослав Кузик, учитель і поет, народився у 1948 році у с. Мілієво Вижницького району на Буковині, лауреат Чернівецьких обласних премій імені Юрія Федьковича, Дмитра Загули та О. Поповича, а також журналу «Німчич».
На основі тексту публікації «Королева дитячого слова увічнена віночком з граніту, бетону і металу» (див. «Народна Воля» у числах №24-26 і №27-29 від 12 та 19 березня ц. р.) Василь Левицький готує ювілейне видання бібліографічного літопису-путівника із творами-присвятами славній Землячці. Святкові торжества, присвячені 140-літньому ювілею Марійки Підгірянки, у зв`язку з карантинними обмеженнями у родинних Білих Ославах заплановано орієнтовно на цьогорічні Зелені свята.
Марійка Підгірянка
Хіба складала звіт
Рокам, і добрим, і похмурим?
Вона лишила слід
У дітях, у літературі.
В житті, бува, й мете,
Долати треба перевали.
Не думала про те,
А чесно працювала.
Просвіта і народ
Понад усі життя хуртечі.
Не ждала нагород
В шкільному світі між малечі.
Поля й зелений луг,
Й ліси у душу щемно світять.
Це щирий справді друг,
Порадник і дорослим, й дітям.
Та вів її рушій –
Палке серденько і невтомне.
У творчості своїй
Була, на диво, дуже скромна.
Було в душі святе –
Та, творча, сокровенна сила.
Писала для дітей,
Бо пристрасно усіх любила.
У плетиві наук
Відсутній час той, для вакацій.
Була хоч самоук –
Та здобула знання для праці.
Стрічає буревій:
Це на собі вже кожен визнав.
А вихор змін, подій
Відніс далеко від Вітчизни.
Хоч стиль біди, недуг
Буває деколи страшенний,
Та український дух
В душі, як видно, незнищенний.
Такий значний крок –
Це як відкрити в долю дверку.
Навчала діточок
Вкраїнських біженців в Вайнерку.
І все ж була любов
І до дітей чужих і власних.
Хоч не було умов.
Барак облаштували класом.
А світ лихих порош
Впізнала і на смак, й на дотик.
В Муравії також
Продовжила свою роботу.
Збирала урожай,
Спираючись на власний досвід.
А згодом рідний край
Стрічав учительку Домбровську.
Хіба дійти до дна?
Були й високі перевали …
У віршах теж вона
Багато, вдало працювала.
У долі на краю
Завжди і клопоти й турботи.
Поезію свою
Вживала часто у роботі.
Неміряні стежки,
Як і чудові справи.
А вірші, загадки –
Барвисті, образні, цікаві.
Бо на арені дня
Трудилась безупинно.
Друкують видання
І Закарпаття й Буковина.
Із долі узбереж
Вказати варт найрозумніше,
Бо й Прикарпаття теж
Її друкує щирі вірші.
Немає дивини,
Хоч досить ще в житті печалі.
В підручниках вони,
В календарях також стрічаєм.
І з творчої руки,
З карпатської, напевно, хащі.
Зимові образки,
Можливо, в творчості найкращі?
З карпатської ріки
І, знаю, точно не з принуки.
Прекрасні є зразки,
Присвячені дочці, онукам.
Не скрізь стрічався фарт,
Не все складалось, справді, гладко –
І проза слова варт.
Подячного від нас, нащадків.
Роки, літа, роки…
Хіба шукала переваги?
Сценічні образки
Теж заслуговують уваги.
Це своєрідна вись,
Яку досягнуто без крику.
І скрізь демократизм,
І скрізь любов її велика.
Ішла не навмання:
Душі та серцю на догоду.
Просвіта і знання –
Для українського народу.
Хіба вона гігант?
Смерека, може? Не раїна. –
Уміння і талант
На благо рідній Україні.
Хіба – то віражі
Чи привиди які полюють?
А «Відгуки душі»
Нехай тривожать і хвилюють.
Ти, доле, освяти
Ці твори не як забаганку.
У читанках знайти
Теж можна вірші Підгірянки.
Напрошується суть,
Можливо, викликає подив?
Бо вірші дружно йдуть
І читачів своїх знаходять.
Пройшло багато літ:
Хіба душі міліють плеса? –
Вона лишила слід,
Як педагог, як поетеса.
Ярослав КУЗИК.