Українське суспільство, маючи як внутрішні, так із зовнішні численні проблемні ситуації, потребує міцного згуртування. Процес консолідації тривалий і нелегкий, він становить головне соціально-політичне завдання розвитку соціуму. Сьогодні, коли постало питання про територіальну цілісність нашої держави, українство об’єднується для ефективного вирішення цієї проблеми.
Агресія Російської Федерації по відношенню до України стимулювала консолідаційні процеси українського суспільства й стала, в певній мірі, засобом концентрації колективної енергії, спрямованої на європейський вектор розвитку України.
Найболючішою і найактуальнішою залишається проблема агресії з боку Російської Федерації щодо нашої держави. Не дивлячись на низку доказів присутності російських військ на українській території, Російська Федерація вперто не визнає цей факт, що дає підстави українській стороні розглядати зазначений збройний конфлікт як гібридну війну.
Нестабільна ситуація у цілому світі – загострення міжнародного тероризму, міграційна криза в Європі, введення російських військ у Сирію – відвернули увагу світової спільноти від конфлікту на Донбасі, що ускладнює подальші можливості згоди України і Росії.Як відомо, мета гібридної війни, насамперед, – контроль суспільної свідомості країни-противника. Така війна направлена на створення тотального хаосу на території держави-опонента; безладдя і плутанина впроваджуються будь-якими шляхами серед населення, управлінських державних та військових структур. Оскільки гібридна війна не потребує значних економічних і військових затрат, адже їй не притаманні масштабні воєнні операції та велика армія, то саме “у спосіб гібридної війни Росія може компенсувати свою економічну й технічну відсталість і знівелювати значну перевагу Заходу в економічному та воєнному потенціалі”.
Окрім цього, як зауважує директор Левада-Центру в Росії Лев Гудков: “Весь сенс путінської політики дестабілізації становища в Україні полягає в тому, щоб дискредитувати сили демократичної національної консолідації і будь-яким шляхом перенести невдоволення російського населення з корумпованої бюрократії на прихильників права, демократії та європеїзації”. Нині Російська Федерація не згадує про свою “офіційну” причину конфлікту, а саме – захист російськомовних громадян в Україні, бо на самім ділі причина в іншому – це зашкодити українській державі здійснити реалізацію європейського вибору, який, на думку Росії, є не просто суттєвим викликом для неї, а й загроз власним геополітичним планам.Гібридна війна Росії проти України спричинила низку суттєвих змін у свідомості українського суспільства. Вона значно посилила вимогливість громадян до представників влади, сприяє зростанню почуттів патріотизму та жертовності людей, прискорила процес формування громадянського суспільства, тобто певною мірою стала причиною консолідації українського суспільства. Зазначені процеси яскраво продемонстрували волонтерські та благодійницькі рухи на підтримку Збройних Сил України; вони надавали й надають допомогу пораненим бійцям і сім’ям загиблих воїнів та відіграють непересічну роль у боротьбі з агресором. Звісно, гібридна війна стала можливою і тому, що в нашій державі ще повністю не завершені процеси формування національної свідомості суспільства та національного будівництва. Історична пам’ять є складовою національної ідентичності та національної свідомості, тому відіграє важливу роль у
процесах консолідації суспільства. “Історична пам’ять не є історією чи історичним знанням, а передусім властивістю соціальної групи чи спільноти шукати обґрунтування свого існування та “інакшості”… Іншими словами, історична пам’ять – це мета і результат інтегративних процесів певної спільноти – групи, корпорації, стану, нації, держави” [6, с. 219]. Колективні уявлення про знаменні історичні події та про видатних особистостей стають підґрунтям групової ідентичності, що дає можливість ототожнювати себе за принципом “свій – чужий”.
Потужним чинником, що консолідує суспільство, постає мова, яка виконує не лише комунікативну функцію, а й ідентифікаційну та націєтворчу. Відомо, класифікація за мовою, що виокремлює один народ від іншого, вважається найбільш точною. Утвердження в незалежній Україні мови найчисленнішого корінного етносу у статусі державної цілком відповідає європейському принципові мовно-культурного будівництва і є єдиним шляхом консолідації населення і гармонізації міжетнічних стосунків у країні.
Загострення мовної проблеми досить часто провокується політичними партіями, особливо у період передвиборчої кампанії, коли мовне питання стає приводом для маніпуляцій.
Мовна проблема вміло використовувалась проросійськими силами як спосіб ескалації конфлікту в Україні. Так, навіть вторгнення в Крим Російська Федерація аргументувала як акт захисту російськомовних громадян, зокрема, як захист їхніх прав від утисків української держави, що забороняє російську мову.
В процесі зміцнення національної держави мовна політика, водночас з гарантуванням мовних прав людини, має забезпечувати національну єдність суспільства та утверджувати політичну стабільність. Таким чином, вирішувати питання щодо мовної політики, певних історичних подій та історичних особистостей необхідно з урахуванням непорушності територіальної цілісності та державного суверенітету України. Для цього потрібна продумана й узгоджена політика держави у ключових питаннях гуманітарного розвитку, відповідне наповнення медіапростору країни; необхідна модернізація української наукової системи та освітньо-виховного процесу, що сприятимуть консолідації українства. Важливість цих заходів підкріплюється й тим, що Російська Федерація у гібридній війні проти України поряд зі справжньою зброєю активно використовує інформаційну зброю. Вона, маючи значну і розгалужену пропагандистську систему, яка включає в себе ЗМІ, Інтернет-мережі, книговидання, кіно, театри, фестивальну та виставкову діяльність, громадські та релігійні організації, цілеспрямовано втручається в український інформаційний простір, над яким встановлює опосередкований контроль.
Завдяки патріотизму українців та підтримці західних країн наша держава поки що витримує удари гібридної війни. Наша країна повинна діяти згуртовано, зважено і прагматично, з урахуванням політики безпеки, тобто консолідуватися заради стабільного розвитку держави та подальшого поступу української нації. Саме керуючись стратегією національної безпеки, влада та політична еліта повинні проводити реформи в економічній, енергетичній, гуманітарній, інформаційній та інших сферах, що забезпечить Україні як оборонний характер, так і посилення міжнародної підтримки. Від здатності національної політичної еліти виробляти стратегії розвитку держави та вміння захищати її інтереси безпосередньо залежить консолідація суспільства.
Також слід враховувати, що суспільний устрій, який складався упродовж десятиліть не можна змінити миттєво, він трансформуватиметься поступово і для цього необхідні зусилля всього українського суспільства, що має консолідуватися для досягнення зазначеної мети. І коли влада України буде чітко відстоювати національні інтереси держави, вона завоює довіру свого народу, адже без довіри навіть самий найуспішніший її проект ставиться під сумнів, лише тоді можна говорити про успішний розвиток нашої української нації.
Версія для друку
431 переглядів
