Василь Вірастюк: «У політиці складно бути чесним, але для себе іншого шляху не бачу»

Передвиборна агітація

У неділю, 28 березня, жителі Прикарпаття оберуть народного депутата України від 87-го виборчого округу. У виборчих перегонах беруть участь і відомі політики, і бізнесмени, місцеві та «зальотні». Але один із кандидатів не схожий на інших. Насамперед, своєю щирістю та чесністю. Він не мав раніше жодного стосунку до політики. Прийшов сьогодні до своїх земляків і говорить про те, у чому обізнаний. Тому не дає порожніх обіцянок, щоб сподобатися, а під час зустрічей радиться з людьми, як спільно дати раду тій чи іншій проблемі.

Він – справжній. Про нього люди кажуть: «Так, він такий, як ми», «Він – свій», «Він – з народу». Це найсильніша людина України Василь Вірастюк. Ми поспілкувалися з ним за декілька днів до дня голосування.

– Пане Василю, завершується виборча кампанія у 87-му окрузі. При цьому Ви серед усіх кандидатів чи не єдиний, котрий так багато особисто зустрічається зі своїми виборцями. Чи не простіше було б, як дехто, інформувати про себе лише через борди, листівки та подарунки? Що Вам дають ці зустрічі?

– Так, ви маєте рацію, простіше рекламувати себе через ЗМІ та зовнішню рекламу. Але, погодьтеся, це коштує дуже дорого й не завжди ефективно. Разом зі своєю командою ми схвалили рішення, що я спілкуватимуся з людьми напряму, щоб усі охочі мали змогу побачити свого кандидата, поставити йому ті чи інші, іноді незручні, запитання. Я поставив собі за мету об’їздити якомога більше населених пунктів нашого рідного краю. На своїй карті позначаю місцевості, де ми вже побували, – не лічив поки всіх великих і малих сіл, але більшу територію округу ми вже об’їхали. Колеги уточнюють, що вже провели більше 90 зустрічей, мали спілкування у кожній громаді округу.

Я йду до Верховної Ради України, щоб мати більше можливостей допомагати людям вирішувати їхні проблеми. Тож вивчаю їх особисто. Їздимо, спілкуємося із земляками, щоб добре розуміти, що, передусім, хвилює людей. Уже списали цілий зошит. Я знаю, як живуть не тільки в Івано-Франківську, а й у віддалених гірських селах.

– Уже визначили найболючіші питання своїх виборців?

– За ці тижні я детально ознайомився із проблемами прикарпатців. Мої враження – людям не вистачає спілкування, коли у них запитують їхню думку, коли цікавляться їхнім життям, як зробити його кращим. Найчастіше доводиться чути ідентичні для сіл запитання:

– Коли нам зроблять дорогу?

– Де працевлаштовуватися нашій молоді?

– Коли замінять вікна у школі?

– Як підлатати дах у місцевому будинку культури?

– Чи збережуть ФАП від закриття у нашому селі?

Проблеми часто схожі для багатьох населених пунктів, хоча є й локальні, особливо у віддалених селах. Але загалом людей турбує стан доріг, спортивних і культурних об’єктів, доступ до освіти та медицини. Про ці питання місцеві жителі говорять майже скрізь. І, до речі, не завжди люди хвалять реформу децентралізації, адже є села, звідки гроші «втекли» до центру. Потрібно рівномірно розподіляти бюджети, не залишати поза увагою жителів невеликих гірських сіл.

– Дороги? Але ж у регіоні є людина, яка має добру славу та повагу саме через те, що будує дороги. Цього не заперечити.

– Заперечувати не буду. Тільки зроблю маленьке зауваження: будівництво доріг є прибутковим бізнесом, і роботи проводять не його особистими коштами, а грішми держави. Тобто, нашими із вами! Підприємство цього бізнесмена виграло тендери на будівництво доріг міжнародного й обласного значення. Місцеві дороги – між населеними пунктами – поки не мають стільки уваги й належного фінансування. На жаль.

За якісні дороги дякувати маємо не конкретним бізнесменам (також тому, що дороги на Прикарпатті будує не одне підприємство), а чинній владі – за проєкт «Велике будівництво», яка робить усе можливе заради покращення ситуації. Я ж хочу надати додаткового імпульсу процесу будівництва саме доріг місцевого значення – для людей у наших селах та містечках. Адже нарікань на дороги ще залишається багато, особливо у селах. І я як кандидат у народні депутати – це сповна відчув, проїздивши по округу декілька тисяч кілометрів за останні кілька тижнів.

– Відомо, що Ви висунули свою кандидатуру після того, як Вам це особисто запропонував Президент України Володимир Зеленський. А до того Ви коли-небудь замислювалися про можливості та перспективи власної політичної кар’єри?

– Я – людина пряма і скажу чесно: ніколи про кар’єру політика не думав. До Президента України Володимира Зеленського прийшов із низкою питань для Івано-Франківщини, насамперед, щодо створення реабілітаційного центру для ветеранів АТО/ООС. Він сказав про можливість обратися народним депутатом, ми поспілкувалися. Це був діалог, пропозиція, жодним чином не наказ! Я не одразу відповів, думав, зважував. Це було непросте рішення, але я його прийняв.

Я розумію, що політика – дуже складна річ. З моєї точки зору, мабуть, не всіх народних депутатів можна назвати політиками. Політики – це, імовірніше, лідери партій, які прийшли у політику заради ідей, заради, власне, політики як процесу ухвалення рішень. Але у парламенті є ще багато народних обранців, які лобіюють розвиток громад, прагнуть допомогти людям свого округу, вирішити їхні проблеми. Звісно, у народного депутата більше таких можливостей, аніж у звичайного громадянина. Я йду до Верховної Ради, щоб допомагати своїм землякам. І прийняв відповідальне рішення, мотивуючи та обґрунтовуючи його саме цією метою. Над її реалізацією готовий наполегливо працювати.

– Як поставилися рідні до Вашого рішення балотуватися у народні депутати України?

– Рідні спочатку були здивовані, потім прийняли мій вибір. Дружина сказала: «Раз ти ухвалив таке рішення, то я підтримуватиму його». Свого часу я підтримував брата Романа у його бажанні обиратися у 85-му виборчому окрузі. Він працював заступником міністра молоді і спорту, однак хотів якісно змінити ситуацію в українському спорті через свою діяльність у парламенті. У мене було дуже багато застережень і хвилювань щодо його стану здоров’я. І я спочатку був категорично проти, однак потім його підтримував публічно, адже розумів щирість його намірів та прагнення змінити ситуацію на краще. На превеликий жаль, Романа не стало у 2019 році. Сподіваюся, що можу, серед іншого, також продовжити його справу служіння людям і спорту.

– Пане Василю, Ви вже міркували, як буде розподілений Ваш робочий час після перемоги на виборах?

– Основний проєкт, над яким я хочу зосередитися, це відкриття першого реабілітаційного центру для ветеранів АТО/ООС у Прикарпатті. В Україні наразі 500 тисяч ветеранів – і ці хлопці, чоловіки потребують уваги та підтримки. Я вже казав, що це було основне питання до Президента. Щоб ветерани не відчували себе покинутими, нам потрібно створити умови для їхньої психологічної та фізичної реабілітації. Вони віддали заради нас із вами своє здоров’я, тепер – наша черга, щоб держава за кошти платників податків створила відповідні умови для реабілітації та відпочинку ветеранів. Щоб вони могли займатися спортом, готуватися до міжнародних змагань, відчували увагу й турботу про себе, могли бути активними членами суспільства.

Звісно, маємо багато невирішених питань в окрузі. Народний депутат може ініціювати скерування коштів на вирішення місцевих проблем через субвенцію соціально-економічного розвитку. Першочерговість проблем в окрузі ми хочемо визначати разом із керівниками громад, старостами, місцевими жителями.

Ідеться, насамперед, про залучення додаткових коштів для відновлення доріг, мостів та берегових укріплень, виділення додаткових грошей на освітні та медичні заклади. Потрібно також дбати і про адресну допомогу людям, які опинилися у скрутному становищі (діти та дорослі, котрі страждають від тяжких недуг, зазнали насилля у родині; які втратили житло, роботу, здоров’я). Звісно, хочу підтримувати розвиток спорту через впровадження закону про розвиток масового спорту та фізичної культури (у тому числі будівництво сільських стадіонів, реконструкція шкільних спортзалів, відновлення мережі доступних спортивних секцій). Розумію, що безпосередньо кожному громадянину сам навряд чи встигну допомогти. Та знаю, куди потрібно звертатися за допомогою. Ще не було жодного випадку, щоб мені відмовили. Тож разом нам усе вдасться!

– До речі, про взаємодію. Як плануєте будувати взаємини із місцевими органами самоврядування та державної влади?

– Уже зараз є конструктивний діалог з усіма гілками влади. Ми зустрічаємося не тільки із місцевими жителями, а й із головами територіальних громад, старостами. Після перемоги я хочу налагодити прямий контакт із виборцями. На місцях, сподіваюся, у кожній громаді, працюватимуть мої представники, позаштатні довірені особи, безпосередньо до яких людина зможе звертатися зі своєю проблемою. А вони інформуватимуть мене, і разом ми будемо шукати шляхи вирішення кожного конкретного питання. Народний депутат має чимало механізмів реагування на проблеми своїх виборців. Із Івано-Франківською обласною державною адміністрацією також тісно співпрацюватимемо, адже це президентська вертикаль.

– Що Вам допомагає знаходити спільну мову з різними людьми?

– Усе своє життя намагаюся жити чесно та відкрито. Поки ще жодна людина, незалежно від її статусу чи віку, не звинуватила мене прямо чи позаочі, що я комусь збрехав чи когось ошукав. Так само веду всі свої справи. Бо знаю з власного досвіду: правда, хоч і не одразу, але перемагає завжди! Я – переможець за характером. І ніколи не беруся за справу, у результаті якої не впевнений. Сьогодні я впевнений на 300 %.

– Як оцінюєте шанси своїх найближчих конкурентів? У чому бачите свою перевагу?

– Знаю, що з найближчими конкурентами у виборчих перегонах шанси на сьогодні приблизно однакові. При цьому я не застосовую заборонених прийомів агітації та політичної боротьби. Не використовую для власного піару церкви різних конфесій, не вмовляю когось знятися з перегонів на свою користь. До того ж, я балотуюся там, де всі давно знають мене й мій рід — на своїй батьківщині. А не намагаюся пролізти до влади бодай через шпаринку. Та й з моїми габаритами шпарини та нірки — то не моє (сміється).

Усе вирішиться у день голосування. Я вірю, що вибори відбудуться чесно й прозоро. Ми налаштовані на відкриту боротьбу і нехай переможе найсильніший!

– До виборів, зазвичай, усі говорять про обіцянки. А хочеться запитати, чи є речі, яких Ви точно не будете робити у політиці?  

– Я ніколи не даю порожніх обіцянок, не говорю про речі, які не можна зробити. Хоча під час виборів людям чомусь хочеться чути «красиву брехню». Якщо у мене запитують про дорогу, а її там споконвіку не було, то хіба можна обіцяти, що я її зроблю? Я чесно відповідаю. Я не намагаюся стати кращим, аніж є насправді, щоб комусь сподобатися. Я – відвертий і прямий, відповідаю чесно. Я кажу про те, що можу зробити, і не буду давати слово, якого неможливо дотримати. Я точно не буду крутити різні схеми у парламенті, щоб мати якийсь особистий зиск – мені це не потрібно. Усе має бути за законом! У політиці складно бути чесним, але для себе іншого шляху не бачу.

– Знаю, що маєте звернення до виборців. Про що хочете сказати?

– Я хочу сказати своїм землякам: у неділю, 28 березня, прийдіть і проголосуйте за того, кому відкрилося Ваше серце. Обов’язково прийдіть на виборчі дільниці! Не будьте байдужими, адже вибори – це можливість змінити на краще життя у своєму населеному пункті, своїй громаді. Не дозволяйте іншим вирішувати замість себе. Адже чим вищою буде явка на виборах, тим менш можливими будуть зловживання, маніпуляції чи фальсифікації. Будьмо відповідальними та чесними! Разом ми все зможемо!

Спілкувалася

Соломія ДАНЧУК.