Роки летять, втікають. А мені вісімнадцять, двадцять, а мені двадцять шість, а мені… А вже тридцять п’ять. Не мені. Часу минуло відтоді, коли чув скільки кому років від своїх побратимів-чорнобильців. Рятували світ, рятували свій край, Батьківщину, рятували майбутнє. Ціна – власне здоров’я.

Розгулявся атомний монстр 26 квітня 1986-го. Сотні тисяч людей упродовж чотирьох років заганяли звіра у бетонне лігво. Потім новіше збудували, а через сто років ще новіше побудують, бо немає нічого довговічного. Атомний бруд також не довговічний, але кусючий сотнями років, тисячоліттями.

Постраждав народ від “мирного” атому. Ще довго будуть наслідки від вибуху четвертого реактора на ЧАЕС відбиватися на здоров’ї людей. Де порятунок, де брати ліки?

Час вилікує. Пам’ять зцілить. Милосердність продовжить життя. Байдужість – погубить. Не маємо права забувати, щоб не повторювати помилки і розплачуватися людськими душами. Тож які ми сьогодні? Задумаймося на хвильку. Ми ж – люди.

Бажаю всім ліквідаторам, постраждалим від катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції, здоров’я. Поваги і уваги від тих людей, заради яких чорнобильці колись не жаліли себе і здоров’я. Заради майбутнього. Будьмо милосердними, творім добро, допомагаймо один одному і будемо сильними.

Висловлюю подяку від імені районної громадської організації «Спілка «Чорнобиль» багатьом людям, нашому місцевому керівництву, духовенству, працівникам культури, медицини, Державної служби з надзвичайних ситуацій, людям, котрі приходять помолитися за померлі душі, віддати шану живим.

Роман Бенюк,

голова Надвірнянської районної

ГО «Спілка «Чорнобиль».

Чорнобильський хрест

На місяць товстий ночами –

Так прийнято серед вовків –

Голосять жалі плачами

Здавен із минулих віків.

Мабуть, їхній Бог – це Місяць,

І діляться з ним життям:

Чи добре, чи щось їх бісить –

Цю сповідь доносять виттям.

Не знаю, не розумію

Вовків і сумні голоси,

Лиш певен, клянуть стихію,

Що вкрила поліські ліси.

Навіщо трапилось з нами,

Що атом стелився навкруг?..

Старіє пам’ять з роками,

Неначе дерев рудий пруг.

Чорнобильська катастрофа:

Цей жах із душі як стрясти,

Хіба це моя Голгофа,

Чому мені хрест цей нести?..

А хто, як не я, як не ти?

Так випало нам по часу.

Прости, Боже, всіх нас, прости,

Чорнобиль – наш хрест. І несу.