У селі Білі Ослави 29 березня 1881 року в сім`ї лісничого Омеляна Ленерта народилася дочка-первісток Марійка – майбутня поетеса.
Її мама Теофілія – дочка греко-католицького священника отця Миколи Волошина. Марійка вчилася у Львівській жіночій вчительській семінарії. Спочатку вчителювала у селі Уторопи у Косівщині. У жовтні 1905-го Марійка вийшла заміж за вчителя Августина Домбровського (1880-1979), уродженця с. Сморжів у Львівщині, батько якого Антон також учитель сільської школи. Августин закінчив Тернопільську учительську семінарію.
Остап і Ольга із синами (зліва направо) Богданом, Юрком і Романом.
Учительське подружжя Домбровських усе життя віддало шкільничій справі у Галичині і Закарпатті. Августин і Марійка не тільки з любов`ю проводили щоденні уроки, але й розробляли та друкували методичні посібники і підручники. У період ЗУНРу Августин став членом Української Національної Ради у Станіславові.
У щирої галичанської сім`ї Августина і Марії Домбровських виросли четверо дітей.
Син Остап (1906-1982) – навчався у Празькому та Львівському університетах. Працював на кафедрі французької філології Львівського університету імені Івана Франка, доцент, кандидат філологічних наук.
Син Роман (1908-1999) – навчався у Львівській торгівельній школі. Проживав у м. Мюнхен (Німеччина), перекладач із німецької та бухгалтер редакції газет і журналів.
Дарка (1914-2001) – навчалася на факультеті української філології Львівського учительського інституту (тепер Дрогобицький педагогічний університет ім. Івана Франка). Все життя працювала вчителем у Тлумаччині та Львові.
Син Маркіян (1911-2011) – закінчив перед Другою світовою війною Львівську політехніку. З 1949-го проживав у Австралії. Працював інженером-електриком.
Дякуючи долі, мені як досліднику творчого життєпису славетної односельчанки Марійки Підгірянки вдалося двічі зустрічатися з Даркою, дочкою поетеси. Вона зі Львова у 1996-му приїздила на малу батьківщину своєї матері на відкриття Музею Марійки Підгірянки. Тут у музейних фондах зберігаються її листи та спогади.
Внуки Марійки Підгірянки (зліва направо) Роман, Юрко і Богдан – у гостях у бабусі у селі Вікняни у Тлумаччині.
Десять літ я листувався із сином поетеси Маркіяном. Із далекої Австралії надійшло 57 листів, 2 стрічкові аудіокасети з його спогадами про маму. Він тричі телефонував до мене на хатній телефон із довгохвилинними розмовами, а також переслав книжки до Музею, які виходили за кордоном, де згадується про родину Домбровських. Маркіян фінансово допоміг видати найповніше видання творів Марійки Підгірянки «Для Вкраїни вірно жиймо» (2009). Марійка Підгірянка мала трьох внуків по старшому синові Остапові.
Юрій Домбровський (1944 р. н.) закінчив факультет французької філології Львівського університету ім. І. Франка. Працював у Львівському політехнічному інституті, доцент, кандидат філологічних наук. Має дочку Оксану, яка закінчила Львівський університет ім. Івана Франка.
Роман Домбровський (1946 р. н.) – закінчив Львівський державний університет ім. І. Франка. Нині тут працює на кафедрі класичної філології, доцент, кандидат філологічних наук. Має дочку Віру, яка також закінчила факультет класичної філології Франкового університету у Львові.
Богдан Домбровський (1949 р. н.) – навчався на хімічному факультеті Львівського політехнічного інституту. Працював на різних інженерних посадах у львівських підприємствах та у СКБТ Фізико-механічного інституту НАН України. Виховав двох дітей. Дочка Уляна закінчила факультет прикладної математики Львівського університету, а син Маркіян – також закінчив згаданий університет, нині доцент кафедри класичної філології, кандидат філологічних наук.
Як бачимо, Маркіян – правнук Марійки Підгірянки, є одним із чоловічої статі продовжувачем славного роду Домбровських.
На моє настирливе прохання середульщий 75-річний Роман так поринувся у щасливе дитинство, оповите батьківським та дідусевобабусиним теплом, і зважився з повагою до рідних написати хвилюючі спогади до 140-річчя від дня народження славетної Марійки Підгірянки, які сьогодні пропонуємо читачам нашої газети «Народна Воля».
До речі, Роман Домбровський у грудневому числі львівського часопису «Дзвін» за 2017 рік оприлюднив свої спогади «Слово про батька» – старшого сина Остапа Марійки Підгірянки. Поруч вперше друкується вірш «Синові Остапові», написаний Марійкою Підгірянкою 14 лютого 1959 року у смт. Рудно на Львівщині.
Синові Остапові
І
Ось нагадала я собі
І туга мене взяла,
Що я, синочку мій, Тобі
Вірша не написала.
А скільки старання Ти мав,
Коли з усіх усюдів
Ти мої віршики збирав.
Скільки поклав Ти трудів,
Бо я ізмалечку собі
Таку вже звичку мала
Чи в радості, а чи в журбі,
Вірші усе писала.
Писала віршики дрібні
Чи в щасті, чи в недолі,
Вони цвірінькали собі,
Мов пташки сірі в полі.
ІІ
Мій вік був довгий,
труд важкий,
Звільна літа минали –
Мої сіренькії пташки
Кудись порозлітались.
Ти знов прикликав їх мені,
І вони прилітають,
Про ті давно минулі дні
Щебечуть і співають.
Їхній щебет, весняний спів
Злинув у мою хатинку,
За радості останніх днів
Спасибі Тобі, синку.
У творчій спадщині Марійки Підгірянки є чимало творів, присвячених своїм рідним – дідусеві, бабусі, татові, матері, сестричкам, братику, синочкам та внукам.
Особливо дуже раділа, коли її внуки – хлопчики-горобчики приїздили зі Львова на ціле літо у село Вікняни над Дністром. Тут вони попивали молочко від її двох білих породистих кізочок та наслухалися віршів, персонально складених для них бабусею-поеткою. Потім разом укладали рукописні книжечки з учнівських зошитів, старанно підписані «Внукам від «бабці-Клапці». Ці самвидави нині зберігаються у фондах рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, де донедавна працювала науковим співробітником Ліля – дружина молодшого внука Богдана.
Автор цих слів здавна підтримує листування і телефонне спілкування з трьома внуками Марійки Підгірянки і не раз гостював у них у Львові.
Василь ЛЕВИЦЬКИЙ,
завідувач Білоославського Музею Марійки Підгірянки, член НСЖУ.
Версія для друку
1,099 переглядів
