Славний рід Буніїв у Надвірній походить з давнього роду. Прізвище Буній, напевно, пов’язане з назвою виду вічнозелених хвойних дерев Араукарія Бідвілла або Бунія. Вид є єдиним, який вижив з Юрського періоду. Бунія вважалася священним деревом, гаї цих дерев часто перебували під охороною людини. Їстівні насіння ,подібні сосновим горіхам, були важливим джерелом їжі для населення. Родина Буніїв переїхала в Надвірну з Європи і дістала наділи для землеробства. У статті «Інвентар Надвірної 1754 року» професор Петро Сіреджук подає відомості про Тимка Бунія. У публікації «Національний і соціальний склад» населення Надвірної за 1870 р.» у розділі про рільників подають прізвища Павла і Панька Буніїв [1,ст.15].
У рамках інспекційної поїздок імператор Австро-Угорщини Франц Йосиф п’ять разів відвідував Галичину, побував у невеликих містах, перевіряв війська під час маневрів.Візит правителя у провінційні міста-поширена практика в Європі ХІХ століття.Династія Габсбургів послуговувалась виробленим за попередні віки ритуалом. Він поєднував у собі практичні і символічні обряди, презентуючи населенню владу імператора, а підданим -змогу показати свою лояльність до монарха.При одному з візитів і переїзді зі Станіслава до Коломиї влада запросила до транспортування імператорської карети достойного газду з Надвірної Павла Бунія (*1785+1899).
Карета з цісарем була запряжена породистими кіньми Павла Бунія.Разом з охороною супроводжували цісаря і сини Павла Бунія, які були кремезної будови і одягнені в гуцульські строї з топірцями. Зачарований породистими кіньми і високим ростом синів Павла Бунія, в знак подяки цісар подарував йому перстень з коштовностями .
Продовжив рід Павла син Василь, в сім’ї якого народилися 9 синів – Онуфрій, Михайло, Дмитро, Олекса, Федір, Іван, Степан, Микола і Павло.
Під час Першої світової війни у вересні 1914 року Василя Бунія арештовано до тюрми в Коломиї, а потім вивезено до першого концентраційного табору в Європі Талергоф (Австрія). Вина Василя в тому, щопід час окупації Галичини російськими військами у його стайні примусово тримали своїх коней кубанські козаки. Про цей період описує надвірнянський січовий стрілець, хорунжий УГА Михайло Дем’янчук.
«Після першої збройної сутички з російськими частинами австрійська жандармерія арештувала кільканадцять українців міщан у Надвірні. Більшість з-поміж них депортовано до Талергофу. Між ними були: господар Буній, що мав 5 синів в австрійському війську, з них одного при УСС, о. Мойсейович, парох Пнів’я, Олекса Йосипенко, Микола Кочержук та інші» [2,ст.118].
Василя Бунія звільнено з табору Талергоф завдяки клопотанням надвірнянських адвокатів.
Син Василя Дмитро воював на італійському фронті, пізніше січовий стрілець, потрапив до російського полону і додому не повернувся.
Із родини Буніїв у «чотирикутному смерті» в умовах холоду, недоїдання, фізичного виснаження, відсутності медичного забезпечення помирає на висипний тиф в 1919 році Микола. Про нього згадує в діаспорі однокашник по Станіславівській українській гімназії Михайло Дем’янчук: «Буній Микола, стр. УГА. Родом з Надвірної. Помер за Збручем на тиф. (Дем’янчук Михайло, хор.УГА. Філядельфія, США».[3,ст.1].
З другої багатодітної гілки родини Буніїв – брати Василь, Йосиф і Іван вступають до УСС і УГА і воюють за незалежність України.Василь лікувався у Відні і після виздоровлення 17 жовтня 1916 року направлений до Коша УСС в Східній Галичині. Воював в лавах УГА з ворогами на теренах Східної Галичини та Великої України.
Газета «Голос української церкви» у Буєнос-Айресі (Бразилія) за квітень-травень, № 164/5 за 1997 рік повідомляла, що Василь Буній загинув у «чотирикутнику смерті» у 1920 році. Його дружина помирає у 1924 році, залишились сиротами двоє дітей – Олександр і Ольга. Братів Йосифа і Івана поляки арештують за участь в українсько-польській війні. Йосиф втікає з польської тюрми і поселяється в місті Еш-сюр-Альзетт у Люксембурзі, де в 1927 році помирає.
«Буній Йосиф (м. Надвірна + 22.10.1927, Люксембург) – стрілець Української Галицької Армії. Точна дата народження невідома. Учасник Першої світової війни у лавах легіону УСС. У лавах Галицької армії бився проти поляків. На еміграції мешкав у Люксембурзі. Похований у м. Еш-сюр-Альзетт». [4,ст.1].
Посмертну згадку про Йосифа Бунія опублікувала газета «Діло» в 1927році.
«У великім князівстві Люксембург в місті Еш помер після довгої і тяжкої недуги на сухоти в шпиталі св. Йосифа бувший УСС Йосиф Буній, Покійний родився в Галичині в м. Надвірна. Брав активну участь в рядах геройських частин УГА. Опісля дістався до полону, де перебуваючи в тяжких умовах нелюдського знущання захорів на цю страшну недугу, з якої вже не міг вийти. Дня 23. X- ц. р. відбувся величавий похорон Покійного при численнім здвизі як своїх так і чужої публики. Похорон вели три католицькі духовники, а співав український мішаний хор під орудою п. Сидоренка. Тепле слово над могилою виголосив інжинір Палієнко. Нехай же легкою буде Тобі чужа земля, вірний сину України і дорогий Товаришу» [5,ст.4].
Іван Буній після арешту поселяється у м. Трускавець і забирає осиротілих дітей загиблого брата Василя Олександра і Ольгу.
Геройський вчинок здійснив син січового стрільця Василя пластун, член ОУН Олександер Буній.
Газета «Діло» №248 від 21.09.1933 у статті «ПРОЦЕС ЗА ВБИВСТВО ГОЛУФКА» повідомляла: «Олександер Буній, син Василя і Марії, літ 20, уродж. у Надвірній, востаннє замешкалий у Львові, греко-кат., вільний, по професії служник, обвинувачений у тому, що в серпні 1931 р., як член ОУН допоміг до вбивства посла Тадея Голуфка в той спосіб, що для цілей убивства, за посередництвом Миколи Мотики звернув увагу членів організації на факт побуту Голуфка у пансіоні СС Служебниць у Трускавці, дав Василеві Біласові відомості про спосіб життя Голуфка, про розклад кімнат у пансіоні та положення кімнати Голуфка, а запевнивши справникам поміч, вказав Василеві Біласові відповідний момент для вбивства, внаслідку чого Василь Білас і Дмитро Данилишин убили Тадея Голуфка у свідомім намірі…».
Буній Олександр (Олесь) Васильович (*24. 03. 1912. м. Надвірна у Галичині + 24. 12. 1996, Буенос-Айрес) – громадський дiяч, журналiст. Член української скаутської організації «Пласт», член ОУН з 1930 року. Заарештований в1932 році польською поліцією у зв’язку із замахом на міністра Польщі – Т. Голуфка засуджений до 10 років ув’язнення, яке відбував у тюрмі « Святого Хреста» (Польща).На початку 1939 року звільнений достроково. Від початку другої світової війни – у Польщі, Німеччині (працював у таборах примусової праці). Після війни виїхав до Бельгії на роботу у вугільних копальнях, стає членом Союзу української молоді «СУМ». Від 1950 року – в Арґентинi. Працював бiблiотекарем товариства «Просвiта» (1955–1964р.р.) , у філії Українського католицького університету – в м. Буенос-Айрес (1966–1992). Секретар Українського католицького об’єднання (1973–1986р.р.). Опрацював іспансько.-український. та українсько.-іспанський. словники (близько 48 тис. слів), першу частину якого у 1993-му видав Український католицький університет у Римі. Крім словника О. Буній написав багато статей і спомини про свої юнацькі роки та перебування у тюрмі, співпрацював у виданні підручника для навчання української мови для еспаномовних. У тюрмі він сидів із провідними оунівцями Миколою Лемиком, Іваном Климів-Легендою, Володимиром Макаром, Зеноном Матлою, Дмитром Мироном, Ярославом Раком та іншими.
За німецької окупації був перекладачем на теренах України, своїми діями
допоміг багатьом українцям уникнути арештів і вбивств.
Геройським вчинками під час Першої Світової війни відзначився ще один з родини Юрій Буній.
«Підхорунжий УСС Юрій Буній. Народився в 1895 р. у м. Надвірна. Греко-католик. Освіта початкова. Коваль. Доброволець. До усусів зголосився в кінці серпня 1914 р. Воїн ІІІ-оїчети І-ої сотні 2-го куреня сотника С. Горука. За мужність і героїзм, проявлені в боях з ворогом в листопаді 1915 р. нагороджений срібною медаллю «За хоробрість» 2-ої степени, а 23 жовтня 1917 р. «Хрестом військових заслуг» цісаря Карла І.» [6,ст.83].Після закінчення війни вступив до Української Військової Організації (УВО), а в 1927 році входив до Надвірнянського повітового комітету УВО.
Дочка Юрія Буній (Мітрошина) Марта – педагог, продовжуючи батьківську справу боротьби за незалежність Української держави, стала співорганізатором першого демократичного віча на Пнівському замку 24 вересня 1989 року.
За зв’язок з українським підпіллям у листопаді 1945 року арештовано Бунія Гриня, 1890 р.н. і Бунія Геннадія ,1924 р.н..
«18.11.1945 в Надвірній відбулося арештування працівників установ у зв’язку з репресіями проведеними відділом УПА в Надвірній. Арештовано: Буній Гринь, літ 55, Буній Геньо, літ 21… Дня 19.11. перевезено до в’язниці в Станиславові.» [7,ст.126].
У 1946 році арештують члена ОУН Буній Емілію,1927 р.н.
«Буній Емілія, 1927 р нар. Працює в Держбанку м. Надвірна, в ОУН перебуває з 1944 р, яка особисто на зв’язку у Свідрук Юлії Іванівни» [8.ст.61].
Особливе місце в героїчній історії надвірнянців у боротьбі за волю України належить вояку УГА Бунію Олексію.
Буній Олексій Юрійович (*28.12.1898+17.09.1985) народився в славній і заможній родині і закінчив 4-х класну школу. Мати Марія помирає в 1902році а тато Юрій -в 1905 році на ганкрену. Юрій, маючи велике господарство, на початку ХХ ст. мав змогу купити легкового автомобіля американської фірми «Паккард» (Packard), яким їздив в справах і до Відня. На той час було продано в Європі даної марки 45 автомобілів. Вчитися в гімназії Олексій не зміг, бо потрібно було допомагати у веденні господарства, але маючи вроджені інтелектуальні здібності і потяг до знаньзаймався самоосвітою. З утворенням Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) разом з двоюрідними братами Юрієм і Володимиром ( Владзьом) вступають до українського національного війська- Української Галицької Армії (УГА).
При поході на Київ під Проскуровом частина, в якій служив Олексій, потрапила
під артилерійський обстріл. Почався відхід УГА по всьому фронту. Надвірнянці Буній Юрко, Полатайко Михайло, Йосипенко Михайло та інші повертаються до Надвірної.
Владзьо був ранений на фронті. Його розшукує у військовій завірюсі Олексій. Хворого і знесиленого брата Олексій привозить до Надвірної, рятуючи його від загибелі. Брат Владзьо був щиро вдячний Олексію за порятунок і став дуже приязним до його сім’ї. Олексій повернувся з війни з карабіном, за що чуть не потрапив до польської тюрми.
Поляки переслідували січових стрільців і вояків УГА, арештовували їх. Олексій втікає до села Тисменичани, де його брат мав млин, а дружина якого була полькою. Це врятувало його від арешту. Повернувся до Надвірної, коли арешти припинилися. Займався поставкою сільськогосподарської продукції для військових частин. Став інвестором у побудові великого млина старшим братом Михайлом. Сім’я Олексія мала дружні стосунки з українськими сім’ями вчителя Івана Лилика, адвоката Валеріана Банаха, лікаря Миколи Григораша,судовиконавця Михайла Вірстюка, адвоката Костя Бачинського, купця Василя Свища. Олексія обирають в міську управу сотником на вул. Б. Хмельницького в м. Надвірна.
Після приходу радянської влади в 1939 року сім’ю Олексія було пограбовано і залишено без продуктів харчування. Під час других визвольних змагань прийшли нові випробування і негаразди. Брат і сестра дружини Юлії Свідрук (Буній) перебували в УПА. Мирон і Марта Свідруки віддали 8 років боротьби в рядах УПА за волю України.Мирон нагороджений Срібним Хрестом Боєвої Заслуги І ступеня за героїчний порятунок Анни Попович, зв’язкової сотника “Довбуша”, яку взяли поранену в полон вороги.18 лютого 1952 року. Потрапивши в оточення, Мирон Свідрук (“Вільшенко”, “Пімста”, “Завзятий”) застрелився, щоб не .потрапити живим до ворога. Було йому тоді неповних 24 роки. Марта-«Настя Черемшина» загинула через три дні, 22 лютого 1952 року, – разом зі своїм командиром, Михайлом Дяченком “Марком Боєславом”, членом Української Головної Визвольної Ради (УГВР), крайовим провідником пропаганди ОУН. Він в свій час присвятив Марті пісню «Рости, рости, черемшино».Частина родичів була вивезена до Сибіру.Олексій Буній і його дружина Юлія страждали від постійних облав, обшуків, допитів, тортур, імітованих розстрілів, пошуків за Мартою і Мироном Свідруками.
Подружжя Буніїв Олексія і Юлії виховали і вивчили шістьох дітей.
Михайло став інженером, Роман-інженером, Емілія – науковим співробітником, Ольга – інженером, Марія – інженером, Оксана – інженером.
Син Буній Роман Олексійович (*17.07.1934р.) став інженером-конструктором у ракетно-космічній корпорації «Енергія» під керівництвом академіка Сергія Корольова. Він проводив проектування засобів керування ракетними комплексами і підготовку ракет до запуску на космодромі Байконур. За роки незалежності України працював у Державному підприємстві «Конструкторське бюро« Південне» ім. М. К. Янгеля.За плідну громадську працю нагороджений Почесною грамотою Президента України В. Ющенка. Роман віддав свою душу. досвід і життя служінню Україні в царині творення української космонавтики і з гордістю говорив «Я – Син твій, Моя Україно». Для родини Буніїв гасло «Україна – вище над усе!» стало дороговказом у побудові Української держави.
Стрілець Василь Буній. Народився в багатодітній міщанській родині. Дата народження січового стрільця не встановлена. Про усуса відомо, що він лікувався у Відні. По виздоровленню 17 жовтня 1916 р. був направлений разом з іншими виздоровцями до Коша в Східну Галичину. По завершенню Великої війни 1914 – 1918 рр. став на захист держави галичан. Воював з ворогами на теренах Східної Галичини та Великої України. На Поділлю в «чотирикутнику смерті» весною 1920 р. помер на тиф (10).
Джерела і література:
1. Петро Сіреджук. Національний і соціальний склад населення Надвірни 1870 р. Вісник Прикарпатського університету. Історія. Випуск 25, 2014, ст. 13-21.
2. Альманах Станиславівської землі. Збірник матеріалів до історії Станиславова і Станиславівщини. Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто: Видання Центрального Комітету Станіславівщини,Т.1,1975.
3. Українська Галицька Армія. Микитюк Д. [Т.1-5 …archive.org stream UGA_Mykytiuk.
4. Видатні українці, життя яких пов’язане із Люксембургом,З історії української громади у Люксембурзі ,http://geroika.org.ua/z-istoriji-ukrajinskoji-hromady-u-lyuksemburzi.
5. ПОСМЕРТНІ ЗГАДКИ.Діло №245 від 02.11.1927.
6. ЦДІА України, м. Львів. –Ф. 353. – Оп. 1. – Спр. 83. – Арк. 2; BN. OR. – Syg. 1459. V. 40. – К. 50 v.; Відзначення Українських Січових Стрільців. // Вістник визволення України. – 1915. – Ч. 53/54. – С. 15; Дем’янчук М. Добровільці з Надвірної до УСС /Альманах Станиславівської землі. Збірник матеріалів до історії Станиславова і Станиславівщини. – Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто: Видання Центрального Комітету Станіславівщини, 1985. – Т. ІІ.– С. 257.
7. Літопис УПА Нова серія, том 22 Станиславівська округа ОУН: Документи і матеріали 1945-1951,ст.126.,http://archeos.org.ua/wp-content/uploads.
8. ДАІФО. – Ф. П-25. – Оп. 1. – Спр. 43. – Арк. 61-67.
9. Спогади і фото з родинного архівуБуній(Козак) Оксани Олексіївни (1945р.н) і Бунія Лева Павловича (1936 р.н).
10. ЦДІА України, м. Львів. – Ф. 353. – Оп. 1. – Спр. 1. – Арк. 98 зв.
Ігор Андруняк,
член Національної
спілки краєзнавців України.
Версія для друку
536 переглядів
