До 80-річчя Дня Героїв: невмирущий дух свободи

Світе тихий, краю милий, моя Україно!

За що тебе сплюндровано,

за що, рідна, гинеш?

Народе мій! Краю рідний! Тебе долею, перебігом історичних подій поставлено на межі різних народів, на перетині інтересів войовничих і недоброзичливих ближніх та дальніх сусідів. Твоє дароване Богом Карпатське багатство лісів, полів, вод, невимовна працьовитість і побожність людей, незрівнянна краса наших дівчат – усе це стало приводом для великих терпінь і поневірянь українців. Бо дуже багато хто прагнув заволодіти нашим краєм, лісами, скарбами, землями, вивезти з рідної сторони до себе бранців і стати володарем на Богом даній нашій Карпатській землі.

Хто тебе не плюндрував, рідна моя земле, які зайди зі сходу і заходу, з півночі й півдня не хотіли оволодіти тобою, не перелічити їх?! Кожен, ніби, давав свій присуд знищити, забрати, поневолити. І тупий біль сповняв серця наших краян, і доводилося щоразу боронити свою стороньку, виборювати своє право на землю, мову, пісню, «на свою правду у своїй хаті…».

Доля й історія України та нашого краю не проста, а часто терниста і кривава, яка дорого заплатила – найкращими синами – за свою незалежність. Все пройшла: від княжих часів, навали монголо-татар, Галицько-Волинського князівства, Гетьманщини, Османської імперії, опришківства, Першої та Другої світових воєн, Січових стрільців, вояків УПА, шістдесятників до героїв-ліквідаторів Чорнобиля, Героїв Небесної Сотні та воїнів АТО.

Герої України. Хто вони? Відомі і незнані, згадувані й забуті. Прості наші хлопці і дівчата, батьки, діди і прадіди, брати та сестри, котрі не змогли змиритися з тим, що відбувалося протягом різних періодів, і повставали, і боронили, і гинули… Сотні, тисячі, мільйони тих добровільних самозреченців, які йшли назустріч смерті, зовсім не шукаючи її, але вірячи, майже знаючи, що своєю загибеллю рятують націю від безчестя і смерті.

Чому так жорстоко нас нищили? Боялися. Боялися невмирущого і грізного духа нашої свободи.

Розкидано кості дітей України по всьому світові. Злети у думці над Україною і зримо побачиш, жахаючись, що вона, як ніяка інша земля, густо вкрита могилами, хрестами, великими і малими. Підраховано, що за всю історію страждання України загинуло близько 70-ти мільйонів українців. Плаче за своїми дітьми-героями Україна, плаче і не може втішитись, бо їх немає. Голодомори, пошесті, посухи, повені, пожежі, війни, повстання, революції, а люди гинули і гинули за роки та століття майже з кожної хати, а то, навіть, цілими сім`ями.

Їм усім – наш поклін, наша пам`ять і молитва… Прости тим, Господи, прости, які від голоду померли, в огні згоріли, в снігу замерзли, звірами розтерзані, безвісті пропали, замордовані, від шаблі чи від кулі вбиті, землею живі присипані, у воді втоплені, пошестю замучені, яких не поховано, за ідею, свободу і волю, любов до краю та Вітчизни голови свої склали, котрі жили тут, у нас. Не забудьмо їх, пом`янімо їх.

Чому ми програвали війни? Бо не було згоди, єдності, національної свідомості. Сьогодні ми всі, українці, стоїмо перед вибором, незалежно, де живемо. Бути Україні чи ні? Бо ворожий чобіт далі топче нашу землю. Усе залежить від нас самих, від нашої готовності захищати, жертвувати, молитись і боротися. А Господь Бог, побачивши наші змагання і прагнення свободи, допоможе нам прогнати ворога і супостата з нашої землі і бути справді вільними на ній, про що мріяли та боролися наші Герої України. Хай пам`ять і шана про них злагодять Божий гнів на нас, випросять миру, єдності Держави, порозуміння і братерство між усіма українцями і принесуть спокій та розквіт, Божу ласку і благодать на усіх нас.

Слава Героям України!

Отець Іван Гедзик,

адміністратор храму Преображення Господнього УГКЦ с. Гвізд.