За багато літ мої краєзнавчо-журналістські дороги, що пролягли до Києва, Львова, Ужгорода, Івано-Франківська, Коломиї і, зокрема, по всій Гуцульщині – від Тиси, Прута й Черемоша, щоразу дарували дивовижні зустрічі з природою, архітектурою й цікавими людьми.
Так на одному з Міжнародних Гуцульських фестивалів, чи то у Вижниці, чи у Верховині, познайомився із косівчанином Зеновієм Івановичем Библюком. Наша дружба тягнеться роки. І завжди, буваючи у справах у Косові, а тепер частіше, бо гарна європейська дорога через Ослави й Березови, знаходжу час, щоб у його середмісті над Рибницею, зайти у будинок поважних господарів – Зеновія й Іванни Библюків, які з дитинства, студентських років шанують книжки. Унікальний випадок: лікар і учитель математики – справжні книголюби.
…Відкриваєш дощату хвіртку на ганку старої великої хати і вже з порогу вітальної кімнати здається, що ніби потрапив у бібліотеку. І справді, не помилився: тут витає книжкова атмосфера приватної книгозбірні. На столі у вітальні – купка нових книжкових видань і щойно принесені листоношею газети «Україна молода», «Галичина», «Галицька «Просвіта» і «Гуцульський край».
А далі – більше трьох тисяч видань – художніх, краєзнавчих, енциклопедичних, наукових, довідкових і дитячих, що гарно вишикувалися на полицях, від підлоги до стелі, у вітальній та спальній кімнатах, а декотрі із закладками, як на похапці, готові до прочитання на поличці у кімнаті-кухні. Окремий куток – 12 томів-альбомів філателістики, в яких найбільше марок про спорт.
У далекі радянські часи, на початку 1980-х, на обійстя Библюків завітали непрохані «гості» з Косівського районного відділення КДБ з ордером на обшук. Ніби маючи донос-скаргу, що заступник головного лікаря Косівської районної лікарні З. І. Библюк бере хабарі від пацієнтів, а гроші заховані на книжкових полицях.
Згодом з’ясувалося, що пів дня шукали «заборонену», антирадянську літературу, але такої не знайшли і, щоб не виходити з пустими руками, винесли підшивку часопису «Сільський господар» за 1936 рік, що належала його покійному тестеві.
Напевно, не всі знають, що гуцул із Косова 88-річний Зеновій Библюк може єдиний у межах України, котрий уже із десяток літ щорічно прочитує 100 книг. За його словами, найбільше і найкраще йому читається в пізню осінь і зимову пору. На початок травня ц. р. він уже прочитав 44 книги – куплених нових та зі «старого» запасу. У цьогорічні великодні дні я застав його в окулярах над 45-ою книгою-есеїв івано-франківського письменника С. Процюка «Викинуті і воскреслі».
Рідкісний приклад знайшов «запеклого» читача у наші дні, коли паперову версію книг масово заступає електроніка. В автобусах і парках міста майже не зустрінеш дорослу людину з відкритою книжкою, журналом чи газетою. Інколи чуєш жарт, що тепер масово читають хіба що першокласники «Буквар».
А ще Зеновій Іванович не тільки пристрасний читач, але й умілий знавець технології появи на світ книг, знає їх ціну. Бо і сам є автором книжкової продукції «Вони прославляли Косівщину» – про лауреатів Шевченківської премії, вихідців із Косівського району, «100 років Косівській лікарні», «Окрилена піснею» – про життєвий і пісенний шлях хормейстера і диригента косівського чоловічого хору «Трембіта» Анну Герасимович Когут (1899-1989). Уже майже готова до друку книжка про митців Косівщини, які мають державне звання «заслужений» у галузі культури, освіти, мистецтва та інших сфер діяльності, а також бібліографічний довідник «100 відомих родин Косова».
Уже багато років у мистецькому Косові знають Зеновія Библюка як активного розповсюджувача друкованого слова на гуцульську тематику. Тому має можливість одним із перших тримати у руках із запахом друкарської фарби львівські часописи «Гражда» та «Грегіт», верховинські – «Гуцульський калєндар» і «Гуцульщина».
Немов «теплі пиріжки» завзятий Зеновій Іванович на косівському майдані пропонує читачам новинки від місцевого видавництва «Писаний Камінь». Навіть двічі поширював перевидані мною твори нашої краянки Марійки Підгірянки. Одного разу він зі своїми побратимами побував у Музеї Марійки Підгірянки у Білих Ославах. Серед яких – журналісти Василь Глібчук та письменниця Аделя Григорук, котрі й далі мають зв`язки з нашим Музеєм. Цими днями, як кажуть, дізнався з перших уст п. Зеновія, що «Писаний Камінь» перевидав книгу Михайла Ломацького «Українське вчительство на Гуцульщині» (Торонто. 1958). У ній відзначено національну свідомість та патріотизм учительського подружжя Августина і Марії Домбровських (вчительки й поетеси Марійки Підгірянки – В. Л.). І пообіцяв дві книги подарувати Музею.
Пригадую, як у 2016-му на ХХІІІ Міжнародному Гуцульському фестивалі у Рахові добродій Зеновій подарував мені тоненьку книжечку Івана Франка «Пісня Дебори», якої, навіть, ще не був віддрукований весь наклад. І цим спонукав мене до кінця року в цій серії «Писаного Каменя» перевидати тисячним тиражем читаночку «Малий Василько» під першою редакцією Марійки Підгірянки (Відень. 1916).
Правда, у Косові не тільки Зеновій Библюк з молодості кохається у книжковому царстві. У нашій розмові швидко перелічує прізвища своїх колег, котрі є також власниками особистих великих книгозбірень. Це також відома еліта старої косівської інтелігенції лікарів та вчителів – В. Тутуруш, Я. Макійчук, Л. Держипільський, Р. Кабин, К. Сусак, Г. Богдан, А. Григорук і Й. Приймак. Останній висловився про колегу З. Библюка, що він – людина нашого українського «покрою».
При спілкуванні Зеновій Библюк вибачився за коротку зустріч, бо поспішав на засідання Клубу творчої інтелігенції імені І. Пелипейка. І вже на ходу розписав свою зайнятість на декілька днів наперед, бо треба вчасно прийти на репетицію хору при церкві св. Василія Великого, а тут, кажуть, з`явилися перші грибочки на зігрітому підліссі і варто перевірити торішні грибні місця. Та й належно підготувати мисливську зброю і відповідну документацію, щоб бути готовим до мисливського сезону.
Отак у вирі душевних захоплень у перемішку із книгами швидко плине життя вдалого керманича З. Библюка, як колись плотогони Черемошем…
Василь ЛЕВИЦЬКИЙ,
завідувач Білоославського
Музею Марійки Підгірянки.
Версія для друку
1,627 переглядів
