Газета по-надвірнянськи
 

Іван Франко у Музеї Марійки Підгірянки

28 травня 2021, 10:21 | Рубрика: Ми - українці Версія для друку Версія для друку 393 переглядів

Нещодавно таки дочекався у Білих Ославах тонкої бандеролі «Новою поштою» із Рудного – передмістя Львова – останньої життєвої гавані нашої відомої землячки – народної вчительки й поетеси Марійки Підгірянки.

Франко

Майже шість десятиліть господиня будинку на вулиці Грушевського (раніше Першотравнева) Галина Миколаївна Ситник (Сюта) зберігала портрет Івана Франка, який належав учительському подружжю Августина й Марії (Марійки Підгірянки) Домбровських, які квартирували тут із 1957-го по 1963 роки.

Давній прижиттєвий портрет Каменяра у вишиванці розмірами 24х33 см (на світлині), рідкісний у фотогалереї Франкіани. Від директора Інституту Івана Франка НАН України у Львові Євгена Нахліка (з цією поважною установою понад десяток літ співпрацює наш Музей) знаємо, що цей портрет великого українського мислителя виконаний 25 травня 1910 року у львівському фотосалоні Едварда Тшемеського. Тепер унікальна фотографічна знахідка у різьбленій рамці, яку на замовлення виготовив викладач Косівського мистецького закладу, уродженець Чорного Потоку Степан Дмитрович Стефурак, гарно вписується у другій кімнаті «Світлиця Марійки Підгірянки» Білоославського літературно-краєзнавчого музею.

Мабуть, не всі знають, що Іван Франко зіграв велику роль у житті молодих учителів Домбровських. Уже з першого дня, тоді незаручені гуцулка Марія Ленерт (Марійка Підгірянка) і подолянин Августин Домбровський, побачили й почули українського «Мойсея» на краєвому вічі галицьких учителів у Львові влітку 1904-го. Відтоді Іван Франко присутній в їхній життєвій мандрівці. Про це автор цих рядків писав у статті «Їх поєднав Іван Франко» у газеті «Народна Воля» від 9 і 16 грудня 2016 р.

Щодо появи у Домбровських портрета Каменяра можуть існувати дві версії-випадки. Перша. Ще «новенького» міг придбати Августин Домбровський у Львові, куди нераз приїздив у службових та учительських справах. Друга. Могла Марійці Підгірянці, своїй гувернантці, подарувати портрет великого Тата – дочка Ганна Франко-Ключко, коли поетеса у 1929 році поверталася із Закарпаття у Галичину. До речі, вони дружні зв`язки підтримували до кінця життя, хоч із часом їх розділяла заокеанська далечінь.

  • Підтвердженням цього може служити такий факт. В одному із листів Ганни Франко-Ключко від 11 січня 1950 року із Канади у село Вікняни у Тлумаччині до Марійки Підгірянки читаємо: «У Вашу пам`ять і в пам`ять Вашої невтомної праці над просвітою для нашого народу я написала драму, в котрій Ви виступаєте як учителька, що любить сільські замурзані діти, а діти відчувають Ваше тепле серце, люблять Вас і цінять. Драма має назву «Учителька».

Шкода, що дотепер цей твір не опублікований. Машинописний текст драми до 140-річчя від дня народження Марійки Підгірянки уже готував до видання професор Дрогобицького педагогічного університету ім. І. Франка Михайло Шалата, та, на жаль, минулої осені коронавірус забрав його з життя…

Марійка Підгірянка у своїй клопіткій шкільничій та творчій літературній праці шанобливо ставилася до Івана Франка. У 1916 році, в котрому помер наш геній, Марійка Підгірянка, перебуваючи на чужині, в австрійському таборі містечка Гмінд, видала у Відні в серії «Воєнна читанка» малого формату читаночку, укладену з власних творів під назвою «Малий Василько». У ній читач знайде цікаве оповідання «Під час московського наїзду». У другому абзаці читаємо: «…А зі стіни великого портрета всміхався до Остапа батько Тарас своїми добрими очима і Франко глядів так поважно, що аж сором було збиткувати на перерві». Або в іншому місці: «…Не забуде Остап, як брали учителя, як і межи сотнею козаків ішов зв`язаний, блідий, але спокійний. Остап біг, плачучи, а козаки відганяли нагайками. Учитель оглянувся, усміхнувся і лиш сказав: «Не забудь, Остапе!» – «Ніколи, ніколи!» – крикнув на здогін. Він знав, що має пам`ятати. Те, що говорили Тарас і Франко, і пан учитель…». (Мабуть, прототипом Остапка, героя оповідання, був 10-річний син авторки Остап – В. Л.).

У спогадах чоловіка Марійки Підгірянки знаходимо, що у репертуарі сценічних постановок драматичного гуртка, який поетеса провадила при часі учителювання у селі Антонівка над Дністром, використовували й твори Івана Франка. У той міжвоєнний період – 1930-ті роки, антонівці спочатку побудували школу, а потім Народний Дім, куди вклали й мізерні кошти, зароблені шкільним театром.

У нашому Музеї Марійки Підгірянки третя кімната присвячена Шевченкіані і Франкіані. Одна велика виставкова шафа вже перепов­нена книжковими виданнями Івана Франка, а також багатьох авторів про неперевершену особистість Велета українського духу. Привертають увагу прижиттєві книжки Каменяра, а також присвячені йому листівки, буклети, газетна і журнальна продукція. Навесні 2004-го столичний телеканал «1+1» за сценарієм Марини та Сергія Дяченків створив чотирисерійний телефільм «Украдене щастя» за мотивами однойменної п`єси Івана Франка у теперішньому баченні. Знімальні майданчики для фільму, якими послужили Яремче, Ворохта, Делятин, Заріччя і Білі Ослави – місця, пов`язані з Франком, обрав режисер стрічки Андрій Дончик.

Василь ЛЕВИЦЬКИЙ,

завідувач Білоославського літературно-краєзнавчого

музею Марійки Підгірянки,

член НСЖУ.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!