Газета по-надвірнянськи
 

Місце сили та енергії оповите таємничістю і загадковістю

21 травня 2021, 10:40 | Рубрика: Природа Версія для друку Версія для друку 3,043 переглядів

Для шанувальників активного відпочинку, для тих, котрі не люблять подорожувати взимку, настають улюблені пори року – вередливо-кульбабова весна, сонячно-яскраве літо і комфортно-багряна осінь. І кожний цей цикл домінує один над одним, бо має свої переваги. Прохолодно-росяні світанки замінюють тепло-спекотні дні та приємно-духмяні вечори із незабутніми заходами сонця. Довший світловий день дає змогу якнайбільше побачити все нове довкола та незнайоме.

Скелі

А щоб надихнутися красою первозданної природи, зарядитися її енергією та побачити, приміром, «Голову лева» і «Серце Довбуша», вирушайте до однойменних скель славного опришка Довбуша в урочище Бубнище у Болехівщині.

Добратися майже на самісіньке місце можна власним автомобілем. Стан дороги безпосередньо у селі некритичний, але потребує ремонту. Далі, вглиб лісу вузький шлях здіймається все вище і вище. Доїхавши до шлагбауму, доведеться, мабуть, сплатити за в`їзд на територію Поляницького регіонального парку. Посеред вказаного напрямку можна трохи перепочити, підкріпитись власною їжею або замовити у тутешній колибі-кав’ярні. А потім активною та жвавою ходою близько кілометра, вдихаючи суміш пахощів листяно-хвойних дерев, квіток-трав, прислухатися до веселого пташиного співу і ледь-чутної симфонії дзюрчання річки Сукель, попрямувати до самих скель. Неподалік коні зі своїми газдами чекають на туристів, люб’язно і трохи настирливо пропонуючи свої послуги, звісно, за окрему плату. Беручи максимум від активного недільного відпочинку, спробувала і я підняти трохи власного адреналіну, прогулявшись верхи на коні. Признаюся, трохи лячно як для першого разу, хоча господар дуже заспокоював і мене, і свого біло-коричневої масті улюбленця.

Підступивши вже ближче до кам’яних брил, роздивившись їх в усій красі, здивувалася, що отут, поруч, у нашій Івано-Франківській області розкинулось таке диво природи. Не треба їхати світ за очі, наприклад, у німецьку «Саксонську Швейцарію», аби побачити подібне. Воно тут, в Україні, майже у нас, як мовиться, під носом. Та ще й овіяне легендами, історією, загадками й переказами.

скелі2

Прогулятися підніжжям скель можна майже із різних боків, але дуже обережно. У кам`яних масивах розміщені 3 печери чітких геометричних форм, є рештки мурованого склепіння, колодязя, валу та рову. Навіть простежуються сліди проживання людей. За легендами, у 1774-му тут зі своїми опришками перебував Олекса Довбуш, котрий, кажуть, мав чаклунську силу, та ховав із ними відібране у багатіїв добро. Розповідають, що у камені, схожому на Мішок, і зберігається награбоване золото та скарби. Загалом із цією легендарною постаттю Гуцульщини пов’язано чимало бувальщин, згадок. За народними переказами, скелі утворилися внаслідок того, що Карпати тремтіли від розпачу, коли помирав смертельно поранений Олекса Довбуш…

Є важкодоступні місця, приміром, ущелина, де тепле повітря враз стає холодним та густим, а сонячні промені освітлюють лише на світанку. Його ще називають «чистилищем», бо таке вузьке – всього 22 см, що не кожному вдається пройти крізь нього. Хіба лише боком та сплюсненим корпусом і при цьому високо піднімати ногу, щоб перейти ніби з одного порталу, реального, в інший, невідомий. Опецькуватим тут точно шансу немає. І без руки допомоги тут ніяк не обійтися. І вчепитися нема за що, бо стіни відшліфовані до блиску: чи самою природою, чи тілами грішників. Якщо застрягли – це гріхи ваші не пропускають. Може, це – жарт, а, може, й правда. Вирішувати-перевіряти тільки вам.

вхідВхід у “чистилище”

До нашої ери тут існувало язичницьке святилище – місце потужної енергії, де поганці проводили свої таємні обряди. Пізніше це місце з жертовниками перетворилося на печерний монастир. Давно-предавно люди використовували цей комплекс як помешкання та оборонну фортецю, яка стримувала чимало нападів з боку польського та монголо-татарського військ.

З цікавості, я викарапкалась дуже незручними, витесаними у застиглому пісковику, сходинками на камінь Лева – так називають одну зі скель, яка за виглядом нагадує царя звірів. І ще трохи вище та лівіше перейшла майже на вершину іншого моноліту. Зрозуміла, що взуття та одяг мають бути зручними та комфортними. Закріпившись міцно на слизькому камені, обережно роззирнулася. Від страху висоти – ноги затряслися, а серце закалатало. Зате довкруги – неосяжний простір. Зусібіч – правікові Карпатські ліси та вершини розкиданих хаотично величних брил. Внизу – стежками люди снують, як мурахи. Від свободи і незайманої краси у голові запаморочилося. Енергії та сили – черпай по самі вінця, до несхочу.

І уявила, як тут 70 мільйонів років тому розливалося-хвилювалося тепле древнє море. З тих пір вітер, сонце та дощ роками творили свій кам’яний шедевр. А тепер 200-метровий по ширині та 50-80-метровий по висоті пісково-скельний лабіринт розтягнувся майже на 1 кілометр зі сходу на захід і розкинувся на висоті 668 метрів над р. м.

Дерева корінням, наче руками, вхопилися за голе каміння і знайшли силу для зростання. І ніякі погодні стихії їм не страшні. Майстерний скульптор-природа зліпила допитливого велетня Колобка, витесала витончений Тюльпан, виліпила жіночну Ляльку, а також створила Книжку в два людські зрости заввишки та багато інших скель із чудернацькими назвами. Ці кам`яні нагромадження також полюбляють використовувати альпіністи, бо, вважають, що це найкраща локація для цього.

Направду, це місце якесь особливе. Це світ, який знає таємниці Довбуша та козаків-характерників, світ, який бачив мольфарів, доторкався до таємних обрядів язичників. Світ, де поринаєш у вічність. Враження складно передати – на це треба поглянути, осягнути, усвідомити і доторкнутися.

Ілона ПАВЛЮК.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!