ГРИНЕВИЧ ЯРОСЛАВ-ЄВГЕН (*1898†1974) – український правник, журналіст, літератор, син письменниці Катрі Гриневичевої, пластун, січовий стрілець, вояк УГА і Армії УНР, член товариства «Просвіта», організатор Надвірнянського повітового товариства «Луг»,член Спілки українських журналістів у США, член управи Українського літературно-мистецького клубу, член-засновник «Об’єднання бувших вояків-українців в Америці» (ОбВУА), директор Українського військово-історичного інституту, заступник голови Українського Конгресового Комітету в США, член НТШ.
Гриневич Ярослав-Євген народився 31 березня 1898 у сім’ї письменниці Катрі Банах і вчителя Осипа Гриневича у Львові. У родині – троє дітей. У 1896-му в них народився син Володимир Тарас, у 1898-му – Ярослав-Євген, у 1903-му – дочка Одарка. Його мати походила зі славної родини Банахів. «Катря прийшла на світ 19 листопада 1875 р. у містечку Винники під Львовом у сім’ї Василя Банаха, державного службовця, і Марії з Кубаїв, – як найстарша дитина. Вивести у люди, дати оcвіту усій дітворі – дочці і шістьом синам батькам виявилося не легко. Життя у домі Банахів межувало зі спартанською простотою. Брати Катрі здобули високу освіту. Д-р Валерій став адвокатом у Надвірній, о. Іван – сотрудником греко-католицької катедри у Перемишлі, д-р Володимир – лікарем, Денис – учителем й організатором хору в с. Гаї під Львовом, Євген, хорунжий УГА, загинув у 1920 році у «чотирокутнику смерти», а наймолодший Богдан упав від польської кулі у часі листопадових боїв у 1918 р. у Львові. Ще один брат Григор помер дитиною… Її старший син Володимир одружився з Марією Федак, донькою адвоката та громадського діяча Степана Федака (його зяті – Євген Коновалець, Андрій Мельник). Володимир Гриневич, доктор права, працював суддею в Городенці та Перемишлі. Молодший син Ярослав став адвокатом у Надвірній. Донька Дарія – професорка у гімназії сестер Василіянок у Львові, згодом вийшла заміж за українського економіста Іллю Витановича» [1, ст. 1].
Гімназійні студії закінчив в Академічній гімназії у Львові, а іспит зрілості здав у Відні. У 1911-му вступив до пластового гуртка «Круки», який створено основоположником й організатором української скаутської організації «Пласт» Олександером Тисовським. 21 квітня 1912-го склав першу присягу українських пластунів, написану основоположником разом із 15 учасниками.
Перша пластова присяга звучала так: «Отсим даю Пластове Слово Чести, що:
- 1. Повнитиму точно правила пластового уставу.
- 2. Буду бездглядно повинуватись кождоразовій пластовій власти.
- 3. Правильно братиму участь у пластових вправах і забавах.
- 4. Оправдаюся письменно на коли не зможу взяти участи в якій вправі чи забаві. (Неоправдана неприсутність учасника при забавах і вправах протягом чотирьох неділь дає право пластовій власти вичеркнути його з Пласту).
- 5. Правильно складатиму до четової каси.
- 6. Не буду пити алькогольних напитків, ані курити тютюну (передовсім, ніколи під час пластових занять).
Підпис учасника» [2, ст. 1].
У липні 1914-го розпочалася Перша світова війна. Головна Українська Рада та її Бойова управа проголосили 6 серпня того року про створення нової військової формації – Легіону Українських Січових Стрільців (УСС). Саме цей день увійшов в історію як день відновлення власного українського війська, адже від часів Запорізької Січі Україна не мала своєї армії. Під час Першої світової війни старший брат Володимир, а згодом у 1916 роціі Ярослав пішли у січові стрільці, щоб творити ядро українського війська. З початком 1916 року вступив до Легіону УСС у селі Потоці біля Рогатина і перебував у сотні четаря Михайла Гнатюка. Згодом приділений до Коша УСС під командою члена та скарбника Центральної управи УСС проф. І. Боберського у допомозі у влаштуванні у Відні виставки УСС у рамках австрійської воєнної виставки «Kriegsausstellung» у Пратері: «Павільйон був дуже пильно відвідуваний різнорідною публікою, що нахлинула на «Kriegsausstellung». Поруч українців приходили сюди німці, болгари, мадяри, чехи, турки і поляки…».
Ярослав належав до артистів Українського Народного Театру товариства «Бесіда» під керівництвом К. Рубчакової, про що 21.XI.1918 р. він описував у статті «Стрільці на сцені». Вершиною культурного надбання УССів став організований ними український театр, з якого вийшли всесвітньо відомі майстри сцени І. Рубчак, О. Гірняк, Л. Гринішак, Я. Барнич, Я. Гриневич та інші.«Здавалося, що ніколи театр не був більш потрібний, як під час світової війни, – наголошував стрілецький актор Я. Гриневич. – Серед жахливих подій на фронті, голоду у запіллю – людський ум – як військовий, так і цивільний бажав розради, забуття бодай на кілька годин будня. Не диво, що саля українського театру у Львові була тоді постійно переповнена по береги публікою». Колишні актори театру О. Новіна-Розлуцький, Й. Гірняк, В. Демчишин, М. Онуфрак, Л. Гринішак, Є. Банах, Л. Лісевич, І. Рубчак, М. Бенцаль, яких після призову до австрійської армії зарахували на службу в Легіон УСС, стали засновниками аматорського стрілецького театру при Коші УСС і водночас, з дозволу командування, залучалися до праці у театрі. До трупи долучились, окрім керівнички (й солістки водночас), фахові співачки Олександра Парахоняк, Катерина Пилипенко-Гринішак. У театрі Я. Гриневич познайомився з надвірнянцем Лесем Гринішаком, який пізніше став адміністративним керівником театру УГА.
Навесні 1916-го мати Ярослава довідалася, що здоров’я письменника Івана Франка погіршилося. Він перебував у притулку УСС у Львові на вул. Петра Скарги, а згодом перейшов до своєї вілли на вул. Понінського. Разом із матір’ю січовий стрілець Ярослав Гриневич відвідали тяжкохворого Івана Франка.
Брати Володимир і Ярослав побували з Леґіоном УСС на Великій Україні в околицях Єлисаветграду. Ось картина, яку описав Ярослав: «Перед нами станули, наче картини з райського об’явлення, безкраї простори ланів золотої пшениці, веселих соняшників, чистенькі білі сільські хати, а поруч них розкішні сади. Тут і там річка, потік, гаї та ліси. Усе те під лагідним українським небом, під яким є усе добре: природа, люди…
На наших очах вставала велика могутня Українська держава, шуміла трава про зрив до волі 40-мільйонного велетня-народу, що розковувавсь із кайдан під грімкі звуки пісень, оклики радости й молитви подяки Всевишньому». Звідти у жовтні 1918-го його відряджено до Львова, щоб допомагати проф. І. Боберському влаштувати виставку УСС, яка розміщувалася у Національнім Музеї на вул. Мохнацького.
Під час війни Катря Гриневичева вчителювала у таборі для воєнних виселенців у Ґмюнді (Австрія). У 1917-му Гриневичева працювала у таборі виселенців Ґредінґу біля Сольногороду. Табір знаходився між горами Альпами біля гори Унтерсберґ. Виселенці майже всі з Волині. Ярослав приїхав туди відвідати маму і привозив від Українських Січових Стрільців виселенцям книжки й привітання. У таборі дуже висока смертність.
До табору приїздив митрополит Андрей Шептицький, який по дорозі з московського заслання задержався у Відні і відвідав цісаря та наш політичний провід. Він приїхав до Ґмюнду у супроводі австрійських достойників. Його вітала управа табору, але він хотів бути сам із виселенцями і почути від них безпосередньо їх жалі й побажання. Коли управа табору влаштувала бенкет у його честь, то на тости він відповів австрійським достойникам: «Мої панове, я бачу, що тут у цьому таборі довершено діло християнської … любови». При чому ті, що сиділи ближче митрополита, твердили, що німецьке слово «лібе» (любов) – звучало цілковито як «ліґе» (брехня).
Після візиту митрополита у Відень і Ґмюнд австрійська влада дозволила українським виселенцям повернутися на рідну землю.
У 1917-му офіцер УСС Ярослав взяв участь у культурній революції серед українців Волині і допомагав відкривати там взірцеві українські стрілецькі школи.
«В Холмі старався комісаріят УСС розв’язати тамошні відносини, та з жалем мусів сконстантувати, що польонізація шириться тут в страшнім темпі. Дійсно, статистичні дані, вибрані в книжці професора Варшавського університету В. А. Францева; «Карта русского православного населеніяХолмской Русі сь статистіческими таблицями», після яких перейшло з православ’я на католицизм в роках 1906-1908 в Холмськім окрузі 12295, а в Грубешівськім 13462 чоловік, цілком не відбігають від правди. В правді ті римо-католики подібно, як у нас у Галичині, говорять на разі виключно по-українськи та поляками себе не почувають, чекає їх однак при тих відносинах неминуча національна загибель. Брак української народної школи, що – до якої пороблено тут певні кроки, відчувається тут дуже болюче… Майже все населення дуже потерпіло, горнулося воно однак до школи дуже радо. Передовсім, треба було звільнити шкільні будинки від закватированого там війська, привести їх до ладу та позбирати порозбирані населенням і військом шкільні лавки. Населення помагало дуже радо … У. С. С поділялися з його долею. «Ходжу й ходжу по селах – розповідає з жартом п. Гриневич – та все їм зимну капусту, бо мужики бідують, та і я з ними. Тай вже годжуся їсти ту капусту й на обід і на вечерю – тільки на снідання ні». Сміх, але багато в тім і дійсної правди. Робота йшла жваво, бо прибули свіжі сили, а то 14 нових стрільців-учителів та сім жіночих, учительських сил (Сидоровичівна, Лїщинська. Парахоняківна, Бігунівна, Гайдучківна, В. і К. Волянські) самі ідейні та енергічні одиниці. Д р ЛукаМишуга»[3.ст.2].
Ярослав бере активну участь у Листопадовім Зриві 1-го Листопада 1918 році. Обізнаність терену міста дала йому змогу виконувати обов’язки зв’язкового між військовою командою і окремими частинам українського війська.Після Зриву вулицями містаЛьвова маршувало рідне військо, на львівській ратуші замайорів блакитно-жовтий прапор.
При відступі українського війська зі Львова його приділено до 8-ої Самбірської бригади УГА і влітку 1919 р. надано військове звання хорунжого. В складі 4 бригади УГА переходить річку Збруч і потрапляє у «чотирикутник смерті». Ярослав два рази перехворів на іспанський грип. По катастрофі УГА вступив в ряди Армії УНР і служив в 3-ій Залізній дивізії під командуванням полковника Удовиченка. В битві з червоними під Бучачем влітку 1920 році був поранений, а по видужанні в шпиталі в Тернополі восени 1920 р. звільнений з військової служби. Восени 1920 року одного тижня, повертаються додому обидва сини письменниці Катрі Гриневичевої. Старший з большевицького табору в Кожухові, а молодший з „чотирокутникасмерти”.По короткім арештуванні поляками Ярослав закінчив правничі студії в Kpaкові і працював в канцелярії адвоката д-ра Степана Федака у Львові. У 1926 році на 62 році життя помирає батько Ярослава-Осип Гриневич. Мати Катря Гриневичева залишилася самотньою, хоча до неї сваталися відомі галичани, зокрема, Василь Стефаник. Вона присвятила себе вихованню внучки Арети Витанович.
Склавши адвокатський іспит, Ярослав відкрив у 1935 році свою адвокатську канцелярію у Надвірній.
«У році 1935 Ярослав став адвокатом у Надвірній, у підніжжю Карпат. Там жив теж брат письменниці, адвокат д-р В.Банах. Пані Катря радо приїжджала туди до обох на відвідини. Її брат, – до якого мама мала особливий сантимент, відзначався мистецькою вдачею, – теж визначним місцевим громадським діячем. 7-го грудня 1936 р. у день ім’янин пані Катрі, – дивним збігом подій, помер у Русові її приятель з молодих років, ще й з Кракова, письменник – Василь Стефаник. Через декілька тижнів син Ярослав у Надвірній одержав від неї доручення поїхати у Русів до Стефаників і просити звороту її листування з пок. Василем Стефаником. Взимку, у січні 1937 р. їхав син письменниці зі снятинського залізничного двірця саньми по глибокім снігу до Русова. Там він і віднайшов хату Стефаників, – простору, наче гуцульська „гражда”. – У хаті були „ковані” скрині, а на стінах висіли образи Стефаникової племінниці О. Плешкан, учениці проф. О. Новаківського. Гостя привітав син покійного Кирило та його дружина з дому Филипчак, родом із сусіднього села Стецева. Вранці, другого дня я пішов на могилу письменника. На високому, розлогому горбі, з якого був вид на широкі русівські поля, вкриті снігом, – стояв високий, дерев’яний хрест. На ньому й поруч нього на могилі видніли останки із похоронних вінків, стрічки зі снігом затертими написами і паперові ґірлянди. Гість і Стефаники відвідали родину Филипчаків у Стецевій, – а потім Кирило Стефаник відшукав у хаті жмут поскладаних листів, написаних письменницею до покійного Стефаника протягом років знайомства. Листи перев’язані кольоровою стрічкою. Кирило відвіз гостя саньми у Снятин. За декілька тижнів він і Филипчаки відвідали Ярослава Гриневича у Надвірній. Листи передали письменниці, але вони пропали, – а, може, письменниця їх знищила, не бажаючи, щоб були публіковані». [4, ст.2].
Разом із братом мами Валеріяном Банахом Ярослав став організатором і виховником Надвірнянського повітового спортивно-пожежного товариства «Луг».
«Окрему вимогу мав факт, що «Луг» очолював б старшина Січових Стрільців, і те, що в ряди «Лугу» вступали колишні українські вояки та члени підпілля. Однострій луговиків нагадував однострій вояків УГА… Засновником «Лугу» в Надвірнянщині був адвокат д-р Валерій Банах. Хоч з причини старшого віку та певних фізичних недомагань він ніколи не служив при війську, проте відзначався великою енергією та організаційним хистом. Завдяки його невтомній праці «Луг» у політичному Надвірнянському повіті, який обіймав три судові повіти: надвірнянський, делятинський і солотвинський, – став під оглядом чисельности і якости луговиків на першому місці в нашій Гуцульщині. В рядах членів Надвірнянського «Лугу» провів я багато милих годин серед молоді, коли то на майдані Народного дому переводив військовий впоряд луговиків, або в залі цього ж будинку розповідав про наші недавні визвольні змагання».[5,ст.771].
У товаристві «Просвіта» проводить зустрічі з молоддю Надвірної і стає фундатором футбольного клубу «Бескид».Січовий стрілець надвірнянець Михайло Дем’янчук згадує таких творців, добродіїв і робітників «Бескиду» (в поазбучному порядку): адв. Кость Бачинський, мґр. Степан Волянський, адв. Ярослав Гриневич, Михайло Ґреґораш, Дисько, лікар д-р Дутковський, Василь Кочержук, Іван Луців, Мішкевич, адв. д-р Микола Николайчук та інші.» [6,стор.1].
На початку ІІ Світової війни Катря Гриневичева і її родина опинилися під радянською окупацією. Родині вдалося вирватися з «більшовицького раю». Про перипетії цієї втечі розповів її син Ярослав:
«У вересні 1939 вибухла ІІ-га світова війна. Письменниця була тоді в Надвірній у сина Ярослава, звідки виїхала у Львів. Із заходу йшов грізний вал німецький – зо сходу большевицький. Поляки втікали: військо, адміністрація й цивільне населення. Надвірну зайняли большевицькі війська. Вони пішли дальше, а на їх місце прибула цивільна адміністрація і НКВД. Розпочались арешти українських націоналістів, громадських діячів. Одного з перших большевики арештували брата Катрі Гриневичевої, д-ра Валерія Банаха, адвоката в Надвірній. Вони вивезли його у Станиславів а відтак у Донбас до копальні, де його й замучили.
Син Ярослав переїхав в село Зелену коло Рафайлової і там став на працю в надлісництві. Йому, одначе, теж грозило кожної хвилини арештування: він був колишнім українським січовим стрільцем і старшиною українських армій в рр. 1919-20, до цього був головою місцевого т-ва „Луг” і писав до часописів і журналів статті і оповідання з протибольшевицьким змістом. Тікати не було куди і як, – гори були сильно обставлені большевицькими пограничними НКВД-стами і військом.
У січні 1940 р., саме на Святий Вечір, перед хату, де жив син письменниці Ярослав, заїхав автобус із Станиславова. З нього вийшла літня селянка у темній довгій вовняній хустці через плече. Вона увійшла у хату. За хвилю Катря Гриневичева, бо це була вона, квапила свого сина: „Збирайсь, вуйко в Надвірній арештований, я чула, що за тобою шукають. Виїжджаємо до Львова, – а як Бог поможе, далі на захід. Влодко в дорозі до Львова з Бережан. Одарка з чоловіком і дітьми теж готові до дороги. Всім нам грозить небезпека.”
Переночувавши, Гриневичі вранці другого дня подались автобусом в дорогу у Станиславів а далі, залізницею у Львів. Сюди прибув і старший син письменниці Володимир з родиною, з Бережан. Обговорено плян втечі. Нищено записки і листи. Бо письменниця, за її націоналістичний напрям писання, є на списку „приречених”. Про це сказав їй на зібранні письменників у Львові (під проводом Корнійчука) один її давній приятель. Щоб на випадок обшуку і арештування, не попали у ворожі руки – спалено тоді чимало цінного листування…
Це була велика шкода. Пригадую, що були там листи від Івана Франка, Василя Стефаника, Ольги Кобилянської, Осипа Маковея, Марка Черемшини.
Був кінець січня 1940 року і морози були великі. На т. зв. Чернівецькому двірці вечірньою порою здовж залізничного шляху стояли групи людей – майже вся українська інтелігенція Львова. Потягу нема й не видно. Гострий мороз дошкуляє втікачам. Вони тупцюють, вдаряють руками, розкладають багаття. Тут і там плачуть малі діти, немовля у візочку. До юрби підходить енкаведист і когось шукає. – Довга мовчанка. Врешті. – поїзд. Втікачі заняли місця. Поїзд неопалений, – все одно, – аби їхати, аби далі від „визволителів”. Родина Гриневичів, а з ними письменниця теж тут. Врешті минаємо міст на ріці Сян і втікачі знайшлись під німецькою окупацією. Тут – нові „визволителі”.
Згодом їдемо на захід – у невідоме. Голодно. Нас частують чаєм з м’яти. А далі нашу групу перевезено у місцевість В./В. в Туринґії, де вперше ми стрінулись з нацистськими порядками і владою Ґестапо. По кількох місяцях на домагання письменниці родину Гриневичів, яка відмовилась приняти німецьке громадянство, відослано у т. зв. Генеральну Губернію. Письменниця опинилась разом із сином Володимиром і його родиною в Кракові, – а молодший син Ярослав у Грубешові на Холмщині»[7,ст.1].
Ярослав в 1940 р. переїхав на Волинь і поселився у Грубешові, відкривши адвокатську канцелярію. Тут протягом 3-ох років був містоголовою Українського Допомогового Комітету і референтом суспільної опіки. Відносини на Холмщині були дуже важкі й життя повне небезпек з боку поляків і самих німців, За його всесторонню працю в обороні українського населення польська підпільна організація засудила його на смерть. В тому часі поляки, між іншими, замордували сотника корпусу УСС Бориса Франца, полковника Якова Гальчевського і адвоката Миколу Струтинського, тіло якого Я. Гриневич відвіз до рідного Бузька.
У Грубешові Ярослав турбується про родину, яка залишилася у Радянській Україні і подає газеті «Українські щоденні вісті» №30 від 09.08.1941 оголошення такого змісту:
«Адвокат Ярослав Гриневич в Грубешові просить повідомити чи живі та здорові: 1) адв. д-р Валєріян Баках і дружина з Надвірної, 2) п. Ольга Гриневич та діти в Станиславові, вул. Рацлавицька 1, 3) о. Юліян Кочержук, парох Боднарова з Станиславова з родиною, 4) лікар д-р Банах в Камінці Струм, з родиною».
Ярослав Гриневич у 1943 році переїхав до Галичини у Болехів, де працював адвокатом в 1943-1944 роках. Крім адвокатської роботи виконував роботу, як голова Українського Допомогового комітету в місті. Тут допомагав втікачам із Наддніпрянщини, за що його переслідувало гестапо і арештувало Ярослава у 1944 році. Про перебування у БолеховіЯрослав Гриневич написав спогад «З праці у Болехові».На сході тріщить німецький фронт і через те йому вдається вибратися з небезпеки і виїхати на Захід. Тут його признають на примусову працю в Німеччині і вдруге сина рятує мати.
У 1944, рятуючись перед радянським наступом, родина Гриневичевих знову вирушила на захід: Криниця, Братислава, Відень, Саксонія, Баварія. Переїхавши до Чехо-Словаччини, Ярослав зорганізував у Судетах допомогу для українських втікачів.Опісля опинився в таборі для «переміщених осіб» (DP, «ді-пі») в американській зоні окупації (Карлсфельд біля Мюнхена) Тут був ініціатором і співробітником Братства УСС і був членом Головної Управи Братства УСС як його секретар. В таборі „Орлик», по приході рейдуючих вояків УПА з Карпат, написав, на основі їх оповідань п’єсу „Наступ на Бірчу», прем’єра якої відбулася 18-го лютого 1967 р. у Монреалі.
Ярослав Гриневич в 1949 році виїздить до США. Навесні 1949 р. переїхав до США і поселився у Джерсі Сіті, де оснував товариство «Самопоміч» і був її першим головою. Згодом переїхав до Нью-Йорку, де проживав аж до смерті. Тут розвинув всесторонню громадську, політичну і культурну працю, а саме: був членом Братства Станиці УСС, Українського Літературно-мистецького Клубу, директором Військово-історичного інституту, членом-засновником «Об’єднання бувших вояків-українців в Америці» (ОбВУА). Заступник голови Українського Конгресового Комітету в США, відділ у Нью-Йорку. В часі різних національних маніфестацій та імпрез у діаспорі виголошував реферати на різні політичні теми. У 1956 році Ярослав Гриневич у соті роковини від дня народження великого сина України Івана Франка видає публікацію «Віруючий Франко» і виступає у Франківських святах: в мистецькому таборіЕлленвіл, влаштованому Організацією Оборони Чотирох Свобід України (О.О.Ч.С.У.) і спілкою Української Молоді Америки (СУМА), від імені Українського Літературно-Мистецького Клубу в Нью-Йорку, і в м.Рочестері, влаштованому місцевим Відділом Українського Конгресового Комітету Америки (УККА), від імені його централі в Нью-Йорку. В четвертій читанці, видання Шкільної Ради в Нью Йорку з 1966 p., опубліковано сім його оповідань на національно – патріотичні теми. В місцевих журналах і щоденнику «Свобода» поміщував свої статті на літературознавчі, історичні та суспільні теми. Був також дійсним членом НТШ.
Ярослав написав біографічний нарис „Катря Гриневичева”, збірку статей „Доля України на митарствах” «В ім’я правди. Аналіза безпаралельної трагедії Української Галицької Армії».
В зібраних Гриневичем матеріалах під назвою „Лови” (вони, як і весь доробок журналіста, зберігаються в НТШ у Нью-Йорку) подано злочинні дії Радянського Союзу під час насильного повернення „своїх” громадян. Він особисто знав багатьох митців, письменників. Його „Три портрети” про зустрічі з Іваном Франком, Миколою Вороним, Олексою Новаківським чи „Пам’яті… Сергія Литвиненка” — це розповіді про великих людей України. Рідний брат Ярослава д-р Володимир Гриневич, старшина УСС і УГА, в’язень концентраційного та большевицького таборів у Кожухові помер 10-го квітня 1958 р. в Австралії.
Адвокат д-р Ярослав Гриневич помер 24 -го березня 1978 року у Нью-Йорку на 80-му році життя. Пам’ять про вірних борців за державність збережеться у серцях українського народу.
Джерела і література:
1.Гриневичева Катря, Гриневич Ярослав, Видавництво „Гомін України”, Торонто, Онт., Канада,1968,http://1576.ua/books/5496.
2.Гурток “Круки”: текст першої пластової присяги, 1912 …,100 krokiv.info 2020/04 hurtok-kruky-tekst-pershoj.
3. У. С. С. на Волині. Культурна праця серед волинських Українців, Діло №75 від 31.03.1917.
4.Гриневичева Катря, Гриневич Ярослав, Видавництво „Гомін України”, Торонто, Онт., Канада, 1968, http://1576.ua/books/5496.
5.Ярослав Гриневич. ГЕЙ У ЛУЗІ… (Спомин луговика) «Крила» — Нью-Йорк, 3-го жовтня 1954 р Ст.771-773.
6.«Бескид» Надвірна», «Альманах Станиславівської землі», https://nrff.at.ua/news/almanakh_stanislavivskoji_zemli_pro_nadvirnjaskij_beskid/2020-04-06-4498.
7.Катря Гриневичева – репрезентантка галицького жіноцтва…
https://zbruc.eu/node/44026.
Ігор АНДРУНЯК,
член Національної
спілки краєзнавців України.