«Слово своє буду гострити на кремені моєї душі»

Прикарпаття і рідне село Русів відзначили святковими заходами 150-річний ювілей Василя Стефаника, новеліста світової проби

Словами, винесеними у заголовок, видатний новеліст означив своє творче кредо. 14 травня у селі Русів Снятинської територіальної громади стало притягальним днем для громадськості щонайменше Прикарпаття з відзначення півторастолітнього ювілею Василя Стефаника.

На урочистості до Русова завітали правнуки письменника-новеліста Василь (доктор біологічних наук, професор Львівського національного університету ветеринарної медицини і біотехнологій імені С. З. Гжицького) та Олеся Стефаники, Генеральний консул України у Кракові Вячеслав Войнаровський, народний депутат Микола Княжицький (автор проекту Постанови Верховної Ради України про відзначення 150-річчя Василя Стефаника), голови облдержадміністрації Андрій Бойчук та обласної ради – Олександр Сич, ректор Прикарпатського національного університету імені Стефаника Ігор Цепенда, голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський, науковці, письменники, літературознавці, представники місцевої влади та широка громадськість.

Святкові заходи розпочалися з екскурсії в Літературно-меморіальному музеї Василя Стефаника. До створення цього інтерактивного закладу європейського рівня активно долучилися фахівці Прикарпатського національного університету. Гості відвідали садибу, де мешкала родина письменника, взяли участь у поминальній панахиді на найвищому пагорбі села, де похований із родичами видатний уродженець Русова.

Урочистою ходою святкова процесія із квітами шани вирушила до центру села, де встановлений пам’ятник Василю Стефанику. Кожен із доповідачів відзначив високу роль творчості видатного майстра соціально-психологічної прози, новеліста, гуманіста і просвітителя в українській культурі.

Своє вагоме слово до віншувань додали правнуки Василя Стефаника Василь та Олеся. Синів письменника не стало у 90-х роках минулого століття. А трохи згодом – і внуків Романа та Юрія… Нині у Львові живуть нащадки письменника, внуки Кирила: Василь та Олеся з дітьми Андрієм, Остапом і Дарієм. Родина свято зберігає пам’ять про письменника. Часто відвідує Русів, допомагає музеєві доглядати садибу.

«Василь Стефаник є нашою совістю. Письменник вийшов із народу, жив для народу, писав для народу – тож маємо пам’ятати про свого велета думки», – акцентував голова ОДА Андрій Бойчук.

«На мою суб’єктивну думку, є три знакові події і постаті, які відображають силу нашого Прикарпатського краю. В українській загальній історії це Галич – столиця могутньої держави, в українській культурі – Василь Стефаник, в українській політичній історії – Степан Бандера. Якщо Стефаник глибоко, крізь призму справедливості, відображав несправедливість щодо українського народу, то Бандера доклав максимум зусиль, аби цю несправедливість виправити. Можу лише сподіватися і бажати, аби Україна мала побільше «стефаників», які б відображали болючу правду нинішнього існування українського народу, і побільше «бандер», які б цю несправедливість поборювали», – акцентував у своєму виступі голова облради Олександр Сич. Для гідного вшанування постаті Василя Стефаника ще у 2018 році обласна рада затвердила регіональну цільову програму «Відзначення в області 150-річчя від дня народження Василя Стефаника у 2021 році».

«Про нього пишуть, що він – «майстер соціально-психологічної новели». Для декого з новітніх «смартфонних більшовичків» він – «деструктивний письменник»…

Насправді, мабуть, він був надзвичайно самотнім на цьому світі. І його неймовірне письмо – це стан його стражденної душі, котра шукала, але так і не знайшла блаженного спокою на грішній землі, – зазначив у своєму виступі голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський. – Ніде не знайшла душа спокою – ні серед громіздкого й балаганного велелюддя, ні оддалік від галасливих перехресть, у затишку пласких пагорбів його рідного Русова, де йому судилося і народитися, і померти…

Сюжети його творів близькі кожному, кому назначено перейти через біль і розпуку – а не марнувати життя пустоцвітом і чортополохом. Його творчість зрозуміла на всіх землях, бо в її основі – екзистенційні мотиви смерті, війни, страждання й безвиході, високого кохання і спопеляючої ненависті – такі от «універсальні» мотиви людського буття…

«Він жив так як писав і писав – як жив…»

Доречно відзначити, що у ці дні Івано-Франківська обласна письменницька організація святкує своє 50-річчя, створена 11 травня 1971 року у час відзначення 100-річчя Василя Стефаника, ім`я якого присвоїли Івано-Франківському педагогічному інституту.

На урочистостях відбулося спецпогашення випущених до ювілею пам`ятного конверта і поштової марки (автор ідеї проєкту Андрій Пилюх). У церемонії взяли участь правнук новеліста Василь Стефаник, очільники області Андрій Бойчук та Олександр Сич, керівник обласної дирекції АТ «Укрпошта» Михайло Рудий, ректор ПНУ Ігор Цепенда.

Випущено також ювілейну монету. Це один із пунктів святкування 150-річчя Василя Стефаника на державному рівні. Відповідну пропозицію вніс на розгляд парламентарів народний депутат Володимир Тимо­фійчук, адже село Русів – це його одномандатний виборчий округ № 89, який на благоустрій Русова до ювілею виділив 960 тис. грн. зі свого депутатського фонду. Важливо, що й місцева влада виконала свої обіцянки. Зокрема, прокладена асфальтівка до села і вирівняні сільські центральні дороги.

Того урочистого дня до Русова перенеслося й відзначення Дня Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Ректор ПНУ Ігор Цепенда у вітальному слові відзначив, що попри непростий час протягом року науковці та студенти вишу провели титанічну роботу з популяризації імені письменника. Це й книговидання, й конкурси та вікторини. Зрештою – досягнення викладачів та студентів на різних рівнях, що лише збільшує престиж університету, який носить славне ім’я Василя Стефаника.

До ювілею Василя Стефаника та Дня письменника у Русові розгорнула тематичну виставку обласна організація НСПУ. Книжкові скарби творів новеліста представила обласна універсальна наукова бібліотека ім. І. Франка. Відбулося літературно-мистецьке свято «Володар дум селянських».

На території родинної садиби письменника-ювіляра голова обласної ради Олександр Сич та його перший заступник Василь Гладій вручили обласну премію імені Василя Стефаника в галузі літератури.

«Шановні лауреати, ви заслужили своїм літературним талантом і своєю працею стати лауреатами найвищої літературної премії Прикарпаття імені Василя Стефаника. Його правнук казав, що Василь Семенович умів об’єднувати людей. До нього приходили за мудрим словом, за порадою. Стефаник і сьогодні об’єднує людей. Днями він об’єднав громаду села, яка зібралася біля його пам’ятника, аби підготувати Русів до святкування. У 2018 році він об’єднав усі громади Прикарпаття, представники яких – депутати обласної ради – ухвалили спеціальну програму на відзначення цього ювілею. Стефаник об’єднав усю Україну, адже святкування відбувається на державному рівні. Сьогодні Стефаник об’єднав нас на його батьківщині», – відзначив Василь Гладій.

У номінації «Документальна і науково-критична література» лауреатом премії став науковець Івано-Франківського медичного університету Ігор Любчик за книгу «Лемківські долі – трагізм і пам`ять поколінь», у номінації «Проза» премію отримав науковець Прикарпатського університету Іван Монолатій за книгу «Від Донецька до Перемишля. Як сучасна література «пам`ятає» українські міста», а в номінації «Поезія» – поет Богдан Томенчук за книгу «Переступний день». Вітав лауреатів та учасників і гостей урочистого відкриття свята біля пам`ятника видатному новелістові струнний ансамбль «Quattro Corde» Івано-Франківської філармонії ім. Іри Маланюк під керівництвом Анжели Приходько, учасницею якого є скрипалька, наша землячка, уродженка Середнього Майдану Богдана Кінаш.

Правнуки Стефаника Василь і Олеся вручили ряду почесних гостей посвідчення і пам`ятну медаль «Камінний хрест» (на світлині знизу).

У післяобідню пору розпочався дводенний Міжнародний науковий конгрес «Василь Стефаник і світова культура», на якому, зокрема, виступив із вітальною промовою Генеральний консул України у Кракові Вячеслав Войнаровський.

Завершувався ювілейний день у Русові виставами Коломийського академічного обласного українського драматичного театру ім. І. Озаркевича за твором Стефаника «Камінний хрест» та Івано-Франківського національного академічного драматичного театру ім. І. Франка «Вона – Земля».

Пам`ятні заходи з нагоди вшанування 150-річчя Василя Стефаника відбулися у Коломиї, де 14 травня освячено камінь під майбутній пам`ятник новелістові на подвір`ї колишньої гімназії, в якій навчалися Василь Стефаник і його побратими з «Покутської трійці» Марко Черемшина і Лесь Мартович, а також в Івано-Франківську і Львові. Надвірнянщину на торжествах у Русові представляли автор цих рядків і завідувач Музею Марійки Підгірянки у Білих Ославах, член НСЖУ Василь Левицький (на світлині зверху), котрі щиро вдячні за автотранспортний супровід із Коломиї до Русова та зворотньо кандидату філологічних наук, Стефаниківському лауреату із Коломиї Миколі Васильчуку.

Щодо мистецько-культурного і суспільно-політичного обширу з відзначення 150-річного Стефаникового ювілею, то існує думка, що такі торжества півстоліття тому, у 1971-му, мали потужнішу і масовішу відзнаку, незважаючи на тодішню ідеологічну забарвленість. Цьогорічні ювілейні заходи зазнали дещо скромнішого і менш поширенішого пошанівку, зважаючи на епідеміологічну ситуацію. Однак справжній пошановувач творчого доробку Василя Стефаника має і через такі великі літа відчути силу таланту, болю, страждання і намагання видатного новеліста, заглиблюючись у рядки його творів.

Іван ГРИДЖУК «Народна Воля»