Газета по-надвірнянськи
 

Ювілейні дарунки Музею Марійки Підгірянки

18 червня 2021, 10:59 | Рубрика: Акцент, Професійне Версія для друку Версія для друку 1,033 переглядів

У ці червневі літні довгі дні, на які припадають Зелені свята, Музею Марійки Підгірянки у Білих Ославах виповнюється ювілейна дата – 25-річчя з дня його створення.

Не секрет, що нові надходження є завжди знаковою подією у діяльності кожного музею. Цікаві експонати, як і білі гриби, з`являються негусто. Тому кожний друкований чи рукописний документ стає музейною цінністю і в його стінах отримує друге життя. При ретельному вивченні і дослідженні кожної історико-краєзнавчої речі дістається так званий експозиційний статус-допуск до експозиційно-виставкової зали, крок для відвідувачів.

  • Наш Музей, незважаючи на цьогорічні карантинні обмеження, пов`язані з коронавірусною хворобою, значно поповнив свої фонди. На початку року з`явилися унікальні речі – шкільний дзвоник і портрет Івана Франка, що належали Марійці Підгірянці та її родині, які надійшли з містечка Рудно біля Львова – останньої найманої квартири. Про це вже писала «Народна Воля».

Цими днями гарний подарунок зробила Оксана Нахлік (Стельмахович) зі Львова, кандидат філологічних наук, старший науковий працівник Інституту Івана Франка НАН України. Вона ще з дитинства знайома з творчістю Марійки Підгірянки. Адже виросла у сім`ї відомого прикарпатського педагога, професора Івано-Франківського педагогічного інституту ім. В. Стефаника Мирослава Стельмаховича, котрий ще у радянські часи, надаючи великого значення народній педагогіці, використовував шкільничі і літературні надбання народної вчительки й поетеси. Він – автор багатьох статей про Марійку Підгірянку, її педагогічний досвід і літературний хист у вихованні дітей, які друкував в обласній та республіканській пресі, галузевих виданнях. А щоб більше пізнати нашу славетну краянку, то у березневий день її сторічного вшанування 1981 року Мирослав Стельмахович разом із дочкою Оксаною, композиторкою А. Басовою і письменником П. Добрянським приїздили до Білих Ослав – на малу батьківщину поетеси.

В одному з листів чоловіка Марійки Підгірянки Августина Домбровського до М. Стельмаховича, який зазвичай починався «Вельмишановний пане професоре!», читаємо: «І треба Вам знати, що за увесь час 57-ліття нашого співжиття я ні одного разу не почув, щоб Марійка нарікала на свою долю, хоч я відчував, як важко переживала вона матеріальні нестачі на культурні потреби. Особливо, коли приїжджав у Станіславів, Товмач (Тлумач – В. Л.) Львівський український театр на кільканадцять вистав, а наші матеріальні умови не дозволяли полюбуватися більше одною або двома виставами. Найважче було із доїздом».

Згодом до Підгірянчиних безцінних скарбів почала добиратися й Оксана – дочка згадуваного професора. Спочатку визбирувала літературні перли поетеси у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАН України. Потім налагодила зустрічі з чоловіком Марійки Августином Домбровським, завела листування з учителькою Іриною Купновицькою із Тлумача, котра зналася з поетесою. І так по крупинці збирала матеріали для кандидатської дисертації «Творчість Марійки Підгірянки в західно-українському літературному процесі початку ХХ століття», яку захистила у Києві 1985 року.

Оксана Нахлік (Стельмахович) зі своєю дочкою-школяркою Богданкою приїздила зі Львова у липні 2014-го до Білих Ослав на урочисте відкриття пам`ятника Марійці Підгірянці. Подарувала Музею збірочку творів Марійки Підгірянки «Учись, маленький!» (Київ. Веселка. 1994) в її упорядкуванні і щиро призналася, що дуже шкодує за втрачений свій зоряний час, при якому не мала вільного доступу до багатої спадщини народної вчительки, особливо її релігійно-патріотичної тематики. Тоді, мабуть, і кандидатська праця стала б колоритнішою, змістовнішою, наголосила гостя. На довгі десятиліття найкращі твори Марійки Підгірянки за комуністичної системи вилучили із золотого фонду літератури.

Приємною несподіванкою стало повідомлення Оксани Нахлік, що «Новою поштою» до нашого Музею висилає дві довгі папки зі своїми і батьковими нотатками про життєвий і творчий шлях поетеси, публікаціями у газетах і журналах, листи Августина Домбровського та Ірини Купновицької, зошити з віршами, переписані чоловіком поетеси, серед яких є й недруковані, машинописні тексти творів. Не пошкодувала пані Оксана для скарбниці нашого Музею Автореферату своєї наукової праці, а також першого числа українського журналу «Дукля» за 1984-й, що виходив у Словаччині, де надрукована поема «Мати-страдниця» та бібліографічний показник «Марійка Підгірянка», виданий Львівською Стефаниківською книгозбірнею до 100-річчя від дня народження поетеси (1981), тлумацьку газету «Дністровська збірка» за 29 і 31 березня 1990 року зі спогадами про маму дочки поетеси Дарки Домбровської під назвою «Шлях великих страждань».

Друга, дещо менша бандероль надійшла «Укрпоштою» від учительки-пенсіонерки Жанни Олександрівни Сухоліт із с. Зарічово Перечинського району на Закарпатті, в якому після закінчення Першої світової війни проживала і працювала у школі Марійка Підгірянка. Молода учителька з поліського краю після скерування у 1964-му Чернігівського педагогічного інституту на все життя стала закарпаткою. Працюючи у Зарічовській школі, Жанна Олександрівна багато зробила, щоб повернути із забуття ім`я Марійки Підгірянки. Спочатку збирала спогади від старожилів в Ужанській долині, які ще пам`ятали свою першу вчительку. Згодом, у 1982-му відкрила шкільний музей освіти, про який заговорили в усій Україні. За невтомну дослідницько-пошукову роботу її нагороджено радянським орденом «Дружби народів». Уже у роки незалежної України в Ужгороді п`ятитисячним накладом вийшла збірочка творів Марійки Підгірянки «Зіллюся з серцем народу», упорядкована Ж. Сухоліт.

Здійснюючи своєрідну творчу експедицію «Шляхами Марійки Підгірянки», я нераз побував на Срібній землі. І защораз Жанна Сухоліт дарувала щось для нашого Музею. Звідтіля я привіз примірники часописів «Пчілка», «Наш рідний край», підручник-читаночку «Весна», книгу «Робінзон Крузо» Д. Дефо у перекладі Марійки Підгірянки з чеської на українську мову, а також меморіальні речі – вишитий рушник і скатертину.

При наших зустрічах і телефонних розмовах Жанна Сухоліт усе казала: «А як дуже постарію, то ще щось дам зі своєї колекції». І так дотримала свого слова. У згаданому пакунку вмістилися ще три звичайні учнівські зошити і тридцять окремих листочків з віршами поетеси, переписані чоловіком Августином та дочкою Даркою, які п. Жанна готувала до друку другої збірки. З них привертають увагу маловідомі або невідомі вірші славної білоославчанки «Синові Остапові» і «Коханій невісточці» (Остаповій дружині Ользі – В.Л.), а також лист від Орисі Заклинської, датований 2 лютого 1986 року, та фотографією хати Івана Бодака із Зарічова, який безо­платно взяв на проживання учительку-поетесу із чотирма дітьми, котра щойно повернулася з таборового життя в австрійському Гмінді. Пізніше господарева дочка Ганна – учениця Марійки Підгірянки, згадувала: «Пам`ятаю, на кухні стояв великий ящик із топанками для хлопців. Це були «дерев`янки», взуття воєнного часу – груба оброблена шкіра із дерев`яною підошвою, по суті – кусок дошки, але для нас, затурканих селянських бідняків, і ті «дерев`янки» були чимось недосяжними».

Згадуючи Закарпаття, якому Марійка Підгірянка віддала свої труди за десяток літ, де написала й видала кілька своїх книжок, напрошуються слова подяки за збережену пам`ять нашої талановитої землячки по той бік Карпат.

Студенти-філологи Ужгородського національного університету вже декілька років поспіль вивчають літературну творчість нашої славетної краянки. Цього року до 140-річчя від її дня народження у читальному залі сектору краєзнавчої літератури «Карпатика» Наукової бібліотеки УжНУ його завідувачка, галичанка-тернопільчанка Марія Іванівна Чорній організувала тематичну книжково-журнальну виставку «Зіллюся з серцем народу». На ній багато маловідомих сучасному читачеві закарпатських видань з поезією Марійки Підгірянки. Пильна хранителька багатства книжкового моря Марія Чорній зробила копії її новознайдених творів у часописах міжвоєнного періоду «Учитель», «Календар на 1923 рік», «Місяцеслов на 1921 рік» та «Читанки» (1932), укладеної А. Волошиним для книгозбірні нашого Музею. І навіть із бібліотечних «запасників» подарувала прижиттєву книжечку «Гірські квіти», видану в Ужгороді 1962 року – як презент для чвертьвікового музейного ювілею.

Не забув про Музей у Білих Ославах і давній друг, завідувач відділу україніки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника, у головному корпусі якої завжди організовують ювілейні виставки з прижиттєвими виданнями Марійки Підгірянки, Костянтин Дмитрович Курилишин, уродженець Коломиї. У ці дні він прислав копію спогадів «Наші вакаційні гості. Марійка Підгірянка», надрукованих у журналі «Жіноча доля» (1936. Число 18). Ось як редакторка часопису Олена Кисілевська описує зустріч із Марійкою Підгірянкою: «Скромна пані середніх літ і середнього росту, в звичайному чорному одягові. Милі, добрі риси обличчя роз`яснює тиха, майже несмілива усмішка. Витягає на привітання свою ручку. Вона у нашій редакції вперше. Але така між нами близька, така своя, так добре розуміє нас, наші потреби, наші завдання… Зібрались на привіт всі редакційні члени. Хочеться почути слово від дорогого гостя…».

Хочеться, щоб і надалі не міліли архівні джерела, якими живиться наш Музей, щоби не байдужіли до старожитностей люди, всіляко підтримували українські народні традиції, щоб виховувати національно-свідоме покоління. Нагадаю головні завдання музеїв: придбати, зберегти, показати.

У такому гарному святковому настрої треба згадати відомих краєзнавців Прикарпаття: учителя історії Білоославської середньої школи Василя Слезінського і викладача кафедри історії Прикарпатського університету ім. В. Стефаника Богдана Гавриліва, котрі протягом кількох десятиліть своїми етнографічно-краєзнавчими розвідками «підживлювали» наш Музей.

Василь ЛЕВИЦЬКИЙ,

завідувач Білоославського Музею Марійки Підгірянки,

член НСЖУ.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!