30 червня 1941-го у Львові проголосили Акт відновлення української державності

Проголошення Акту відновлення Української Держави з балкону будинку товариства «Просвіта» у Львові 30 червня 1941 року Українськими Національними Зборами з ініціативи Організації Українських Націоналістів революціонерів під проводом Степана Бандери – подія великого значення в історії українського народу й українського націоналістичного руху новітнього часу.

Цим Актом український народ заманіфестував перед цілим світом і перед історією, що він бажає сам керувати своїм життям, що готовий боронити своє право на вільне життя у власній, самостійній державі перед імперіалістичними зазіханнями кожного ворога і за кожних умов.

Документ складався з трьох пунктів. Перший – проголошував відновлення української держави і закликав український народ боротися за суверенну владу на всіх національних землях. У другому йшлося про створення на західноукраїнських землях української влади, підпорядкованої майбутньому національному урядові в Києві. Третій пункт містив запевнення, що самостійна Українська держава буде тісно співпрацювати з Німеччиною. Далі оголосили список членів Державного правління – Українського уряду на чолі з Ярославом Стецьком.

Проголошення Акту схвально сприйняли провідні діячі українського політичного руху й українська спільнота. Зокрема, йому присвятив окрему відозву митрополит Андрей Шептицький. У наступні дні по всій Західній Україні активісти ОУН організували мітинги на підтримку Акту, створювали органи української місцевої влади.

Звістку про відновлення Української держави понесли на Східну Україну понад 6 тисяч бандерівців, розділених на три похідні групи, які повсюди творили українську адміністрацію й осередки ОУН. Найбільший із них – на Дніпропетровщині (5000 осіб), Кіровоградщині (1100), а також у Донбасі і Криму.

Оскільки підготовку документа здійснювали таємно, його проголошення стало для окупаційної німецької влади «громом серед ясного неба». Через кілька днів, після консультацій із Берліном, гестапо заарештувало Ярослава Стецька, Степана Бандеру й низку інших діячів. Після того, як Бандера і Стецько відхилили вимоги німців про відкликання Акту, обоє опинилися у концтаборі Заксенгаузен (за 30 км від Берліна).

Із 11 липня 1941-го нацисти заборонили будь-яку політичну діяльність українським організаціям, у тому числі маніфестації на підтримку Акту 30 червня. А вже у вересні німецька поліція безпеки провела масові арешти оунівців, за гратами опинилися майже 2 тис. осіб. У відповідь залишки керівництва ОУН(б) ухвалили рішення про перехід у підпілля, активізацію антигітлерівської пропаганди й підготовку збройного повстання проти окупантів.

Вл. інф.