Чи перебувала Марійка Підгірянка на Тернопільщині?

Про це запитує учитель Хома Володимир Іванович із села Купчинці, що біля Тернополя, у листі від 7 березня 1971 р. до чоловіка поетеси Августина Домбровського, якій того року могло виповнитися 90 років.

Не знаємо відповіді на того листа. Та впевнені, що Тернопілля багатогранно вплетене у життєпис Марійки Підгірянки. І чи не почалося це з літа 1904 року? На вчительському вічі у Львові Марійка Підгірянка познайомилася з молодим учителем Августином Домбровським, на рік старшим за неї, із села Остап`є Скалатського повіту. І через рік обидвоє стали під весільний вінець.

Зразу після незабутнього форуму галицьких учителів Марійка Підгірянка мала нагоду насолоджуватися красою Поділля. У спогадах Августина Домбровського читаємо: «Після віча Марійка незразу повернулася додому. Учителька із села Долина, що над Дністром у Тлумацькому повіті, Сенятович, вдова, матеріально добре забезпечена, запросила її і свою сестру, теж учительку, Витвицьку погостювати у неї зо два тижні.

У Долині проживало багато інтелігентної місцевої селянської молоді: співредактор газети «Діло» – Федорців, скульптор Боринський, інженер Гринів, його сестра Ліна – учениця учительської семінарії. Навідувалася теж інтелігентна молодь із сусіднього села Олеші. У погідні дні влаштовували туристичні прогулянки пішки, а іноді по Дністру човнами у сусідні села: Одаї, Горигляди, Стінку. Під час цих прогулянок Федорців і Боринський розповідали багато легенд і переказів про події, що відбувалися у давнину у цих селах».

Із тих спогадів дізнаємося, що Марійка Підгірянка вже роком раніше ступала по багатих пшеничних ланах Тернопілля. Ось як розповіла поетеса: «Відбувши дворічну успішну працю в школі, я набула право здавати у будь-якій учительській семінарії кваліфікаційний іспит. За порадою пані Галі Витвицької (подруги поетеси – В. Л.) я зголосилася у вересні 1903 року до іспиту в Заліщицькій учительській семінарії.

Під час іспитів познайомилася з директором семінарії – письменником Осипом Маковеєм, котрий перебував на двох уроках, які я провела у четвертому класі школи, вправ із німецької мови й арифметики. Директор зацікавився більше уроками початкуючої учительки, ніж віршами початкуючої поетки, та радив продовжувати самоосвіту і через 2-3 роки скласти кваліфікаційний іспит для шкіл виділових. – Ваше місце не в сільській школі, а в школі вправ при учительській семінарії».

Склалося так, що в учительський життєпис Марійки Підгірянки вписані придністрянські села Антонівка, Братишів, Вікняни і трохи далі від них – Ворона (тоді належало до Тлумацького повіту), охоплюючи з перервами період із 1910 по 1957 роки. За цей час вона добре пізнала чарівний край та долю його людей по обидва береги Дністра, що розділяє Тернопілля й Прикарпаття.

На теренах мальовничої Придністрянщини знайшла найбагатший скарб – народну пошану за свою шкільничу, літературну і громадсько-просвітницьку роботу, яку своїми знаннями щедро засівала й тернопільську землю.

У спогадах А. Домбровського знаходимо: «Загально скажу, що вже у січні 1912 року відновлюється членство товариства «Взаїмна поміч Українського Вчительства» (у Львові – В. Л.). До чотирьох округів треба було посилати делегатів секції, щоб розбудити оспалих учителів.

У Теребовельський округ (Теребовля – містечко біля Тернополя – В.Л.) послано делегатом М. Домбровську (Марійку Підгірянку – В. Л.). Збори відбулися у селі Острів. У тому селі працювала учителькою знайома товаришка Марійки, яка багато допомогла в організації зборів. На тих зборах провела Марійка показний урок у 3-му класі на тему «Черемош і Прут».

Не знаємо, чи Марійка Підгірянка була особисто знайома з відомим педагогом і письменником Михайлом Ломацьким із Гусятина над Збручем, який угуцулився, бо працював учителем у с. Голови над Черемошем. У своїй монографії «Українське вчительство на Гуцульщині (Торонто, 1958) він писав: «У сусідньому селі Рибнім над Черемошем був учителем Домбровський, великий і гарячий патріот, муж поетеси Марійки Підгірянки, з походження польки (напевно, не знав автор, що мама поетеси – українка, а тато – німець, чоловік – українець, хоч мав прізвище польського походження – В. Л.). Домбровський не давав спокою австрійсько-польській владі. Але вона, мимо ненависти до нього, таки респектувала його й числилася з ним».

Із недавньої телефонної розмови автор цих рядків почув від учительки-пенсіонерки з Тернополя Романни Маханець, що рід Марійки Підгірянки по материній лінії Волошиних із кінця ХІХ і початку ХХ століття розростався на родючій тернопільській землі. Так мамина сестра Сабіна, одна з чотирьох дочок дідуся-священника о. Миколи Волошина, вийшла заміж за священника о. Дмитра Хомина, пароха села Шульганівка блія Чорткова, а їх брат священник о. Іван Волошин мав парафію у селі Герматівка на Борщівщині.

У дядька-священника о. Д. Хомина Марійка гостювала з тетою Сонею, коли ще вчилась у виділовій школі Коломиї. Із спогадів Марійки Підгірянки, записаних її чоловіком Августином Домбровським, довідуємося: «Коли якось літом, мабуть 1899 року, приїхала в Коломию тета Соня і намовила мене, щоб поїхати з нею в Шульганівку на кілька днів у відвідини. Я хоч не знала нікого у сім`ї о. Хомина, поїхала. Мені цікаво було бачити як живуть наші селяни на Поділлі.

Стоморговим попівським рільничим господарством керував гуменний Павло. Кожного дня повідомляв він тету Сабіну, що зроблено цього дня, кілько було робітників (косарів, женців). Усе це записувала тета у господарську прибутково-видаткову книгу…».

Тернополяни дотепер бережуть пам`ять про Марійку Підгірянку. У цьому році до 140-річчя від дня народження Марійки Підгірянки розгорнули велику книжкову виставку у Велеснівському етнографічно-меморіальному музею Володимира Гнатюка. До речі, наша славна землячка листувалася з відомим науковим етнографом, дослідником Гуцульщини Володимиром Гнатюком. Нагадаю, що його музейна експозиція Підгірянкознавства значно збільшилася у часі цьогорічного відвідування білоославців Юрія та Роксолани Левицьких і двоюрідної сестри Ліди Василинюк – сина і невістки та племінниці завідувача Білоославського музею Марійки Підгірянки.

Директорка згаданого музею Романа Черемшинська опублікувала до ювілею дві статті про життєдіяльність Марійки Підгірянки – «Зійдуть мої пісеньки, як рута…» та «І знову оригінальні експонати в газеті «Вісті Наддністрянщини» Монастириського району (тепер Чортківського), а в обласній газеті «Вільне життя» побачила світ публікація Анни Білик «Марійка Підгірянка: творчість присвячена дітям».

Не так давно Музей Марійки Підгірянки у Білих Ославах відвідали педагоги і керівництво молодшої школи відділу освіти Тернопільського та Чортківського районів.

Вихідці із тернопільського краю і поза його межами пропагують педагогічне та літературне надбання Марійки Підгірянки.

В Івано-Франківщині вагоме слово про поетесу мовив Євген Баран – літературознавець, письменник, доцент кафедри української літератури Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. Читачі пам`ятають його статтю-передмову «Драматичні твори Марійки Підгірянки» у найповнішому томі її доробку «Для Вкраїни вірно жиймо» (Івано-Франківськ, «Нова Зоря», 2009).

А як доступно доносить казочки Марійки Підгірянки своїм слухачам-курсантам Світлана Сміх – викладачка кафедри педагогіки і психології Івано-Франківського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. При цьому не забути Марію Чорній – завідувачку сектору крає­знавчої літератури Наукової бібліотеки Ужгородського національного університету, яка ретельно доглядає друковану спадщину Марійки Підгірянки, котра десять літ творила на Закарпатті.

Василь ЛЕВИЦЬКИЙ,

член НСЖУ.