Марійка Підгірянка і Буковина

У життєвому клубочку народної вчительки й поетеси Марійки Підгірянки вмотана й Буковина – пречудовий куточок української землі, який від річки Дністер тулиться до Карпатських гір й адміністративно входить до Чернівецької області.

Із цим неповторним краєм, багатим унікальною природою і талановитими і працьовитими людьми, перев`язаний життєвий сніп славетної Марійки Підгірянки. По цій благодатній землі ступала вона, тут мала своїх друзів, а буковинські часописи щедро друкували її вірші, якими не дуже втішалася тодішня окупаційна влада. Знаково, що перша її поетична збірка «Відгуки душі» (1908) вийшла за накладом колег товариства «Взаїмна Поміч галицьких і буковинських учителів і учительок» у Львові.

На початку ХХ століття у містечку Вашківці на Буковині почав виходити часопис «Промінь» як суспільно-науковий орган українського учительства під егідою «Комітету редакційного, зложеного із Буковинців і Галичан». У третьому номері «Променя» за 1923 рік надруковано вірш Марійки Підгірянки «Зима в Карпатах», яким авторка ще раз підтвердила своє вдало вибране літературне прізвище і любов до отчого краю:

Мов в байці ліс, мов в байці, –

Мов в байці, мов у сні:

Стоїть смерека в білій крайці,

Пухи падуть рясні…

Смерека сон предивний мріє –

Звисає сніг з сосон…

Берізка в інеях леліє –

Мов сон.

В завоях білих обрій гине,

Немов мовчазний дух…

І ангел тиші лісом лине, –

З крил своїх сипле пух…

Перлові неба оксаміти, –

Перлова тужна даль…

Й зима нам родить зимні квіти

Мов жаль…

У тому ж числі у рубриці «Переписка редакції» читаємо: «Марійка Підгірянка перебуває тепер на Підкарпатській Україні, приготовила до друку другу і третю збірки своїх поезій. В посліднім часі шановна письменниця присвячує всю свою літературну творчість «нашим наймолодшим» – українським діточкам. В результаті того появились з-під її пера кілька прекрасних діточих п`єс – сценічних картин, як: «Святий Николай на Підкарп. Руси», «Вертеп», «В чужім пір`ю» і ин».

Працює також, як найревніша співробітниця, у двох українських діточих журналах, а то: «Світа Дитини» та «Віночка». Цей другий виходить в Ужгороді для діточок Підкарп. України. Запрошено також шановну письменницю нашою редакцією до співробітництва у «Проміні».

На шпальтах чернівецької газети «Рідний край» за 1928 рік у числах 41 і 46 вміщено патріотичні вірші Марійки Підгірянки «Краю милішого, ріднішого як Україна – в світі нема» і Маленькі наші руки», а ілюстрований часопис для дітей «Українська ластівка»» у березневому числі за 1937 рік вперше оприлюднив її поетичну присвяту Кобзареві «Наш привіт Батькові Тарасові». Часто-густо вірші для дітей Марійки Підгірянки друкувалися у «Православному календарі», що виходив у Чернівцях. У 1930 році видавництво «Книгоспілка» Харків-Київ видала альманах «Галицька та Буковинська поезія ХХ віку», до якого ввійшли й твори Марійки Підгірянки. Серед яких і «Коломийки», що віддзеркалюють свіжий подих Карпат.

Автор цих нотаток, досліджуючи життєпис незабутньої односельчанки, нераз натрапляв на її буковинські стежки. Напевне, не всі знають, що Марійка Підгірянка вперше милувалася зеленою Буковиною з Вижницько-Путильського боку. Правдоподібно, що десь у часі, будучи ученицею виділової школи у Коломиї, гостювала разом із сестрою Ганною у свого вуйка священника о. І. Попеля у церковній плебанії села Довгополя, що на лівому березі Білого Черемошу галицької сторони, бо на його правому березі – також село Довгополе вже буковинське. Тоді випадково зустрілася з письменницею Ольгою Кобилянською. «Царівна буковинської літератури» була дуже здивована, що дівчина так вільно говорить німецькою мовою, рідною її батька-лісівника Омеляна Ленерта, яку ще удосконалювала при допомозі дідуся-священника по материній лінії о. Миколи Волошина, який добре володів німецькою мовою, а у своїй бібліотеці на парафії у селі Заріччя над Прутом мав багато книжок класиків німецької літератури.

Марійка почала віршувати німецькою, а після щирої зустрічі з метром української літератури О. Кобилянською почала писати прозу. В її рукописній спадщині не так давно знайшовся вірш «Піду вечером у садочок», написаний поетесою у похилому віці, 1959-го року, в якому четверта строфа починається рядками:

Задумливо споглядає

З першої картинки

Живим променем зір сяє

В Лесі Українки.

А там з другої картинки

Як судьба селянська

Глядить славна буковинка

Ольга Кобилянська.

Допомагав Марійці Підгірянці пізнавати Буковину відомий письменник і учитель Осип Маковей (1867-1925). Якось у 1903 році у місті Заліщики над Дністром, де Марійка готувалася до здачі вчительського кваліфікаційного екзамену, на квартирі пані Стернюкової – старшої сестри співачки Соломії Крушельницької – познайомилася з О. Маковеєм, уродженцем Львівщини. У спогадах чоловіка поетеси Августина Домбровського занотовано: «Під час обіду Осип Маковей цікаво розповідав про культурні розваги в Чернівцях. Став гаряче намовляти Марійку, щоби продовжувала освіту і через 2-3 роки скала кваліфікаційний екзамен учителя для міських шкіл, а він постарається, щоб дістала посаду при учительській семінарії в Чернівцях». Майже би так і сталось, якби Марійка не вийшла заміж у 1905-му.

Осип Маковей видавав у Чернівцях громадсько-політичну і літературну газету «Буковина», в якій при його допомозі у 1908-1909 роках друкувалася Марійка Підгірянка.

Добре зналася наша славна краянка з буковинським письменником і народним учителем, своїм однолітком Дмитром Макогоном (1881-1960), уродженцем Поділля, батьком знаної письменниці Ірини Вільде, з якою також дружила, коли та працювала у редакції коломийського часопису «Жіноча Доля», куди не раз заносила своє творіння.

У неспокійні часи 50-х років минулого століття Ірина Вільде радила Марійці Підгірянці не вступати в спілку письменників тодішнього СРСР. Ірина Вільде разом зі львівськими літераторами вітала Марійку Підгірянку з 80-літтям, а також відвідала стареньку поетесу в містечку Рудному біля Львова.

У галузевому київському журналі «Радянське літературознавство» №6 за 1972 рік надруковано лист Д. Макогона до Марійки Підгірянки (12 вересня 1959 року), в якому читаємо:»Літературна газета» з 8 вересня ц. р. принесла мені дуже радісну звістку. Я довідався, що Ви не тільки живі і здорові, але й у Вас є творчі задуми, здійснення яких я Вам сердечно бажаю. Ми обоє однолітки, фізично змінились, постарілись, та все-таки не думаймо сидіти безчинно, очікуючи смерті. Мій життєвий шлях був вельми тернистий. Найсильніший удар долі – це загибель моїх двох синів у часи Вітчизняної війни. Осталась нам тільки одна донька письменниця Ірина Вільде. З 1923 року. Я з дружиною живемо у Станіславі, донька жиє у Львові, але часто нас відвідує.

Як Вам, певно, відомо, в австрійських часах я вчителював на Буковині…». Далі просить, щоб Марійка Підгірянка написала свій біографічний начерк.

У Білоославському Музеї Марійки Підгірянки зберігається томик Дмитра Макогона «Вибрані оповідання» (Львів. 1959) з дарчим написом «Вельмишановній Товаришці Марійці Підгірянці на спогад від автора. 11 вересня 1959», а також вітальна листівка з датою 29 грудня 1959 року, як зазначає адресат Д. Макогон: «З нагоди нового 1960 року» вітає Марійку Підгірянку. І в тому ж новому році його не стало.

Варто нагадати такий епізод. Буковинський поет Остап Вільшина (1899-1924), а справжнє ім`я Юрій Пантелейчук 30 серпня 1922 року написав вірш «Смерека» з підназвою «В незабудь Марійці Підгірянці», який того року був надрукований уже в згаданому часописі «Промінь», про який Марійка Підгірянка дізналася аж у 60-х роках від Івана Костащука зі Снятинщини, біографа Василя Стефаника.

Недавно знайшовся ще один буковинський штрих до біографії Марійки Підгірянки. Вижничанка Ярослава Кибіч у своїй книжці «Назарій Яремчук. Я піснею вернуся до життя» (Чернівці. Прут. 2003) пише, що мати талановитого співака Марія із с. Рівні виступала на сцені у міжвоєнний період у ролі Нічки в п`єсі «В чужому пір`ї». І як тут не згадати молодого буковинця-бібліотекаря, активіста культурологічного життя Мірча Мінтенка із села Великий Кучурів Сторожинецького району. Щоб дізнатися більше про свою улюблену поетесу, яку знав з довоєнних часописів, розсилав листи до літературознавця Михайла Шалати з Дрогобича, краєзнавця Василя Слезінського з Білих Ослав. Відшукавши адресу Марійки Підгірянки в Рудному, насмілився потурбувати саму поетесу. Навіть вислав її листок з часопису «Молода Україна» з віршем поетеси «Буду прясти». Мірча Мітенко до 90-річчя від дня народження Марійки Підгірянки у місцевій Сторожинецькій районці «Радянське село» (27.031971 р.) надрукував допис «Народна співачка». В одному з них, датованому 14 жовтня 1962 роком, Підгірянка писала: «Питаєте, чи була коли на Буковині? В роках 1905-1910 я жила у селі Рибне над Черемошем. От тоді я часто робила прогульки до близьких буковинських місцевостей: Мелієва, Вашковець, Вижниці, Банилова, Берегомета, Довгополя та інших, але довше ніколи на Буковині не залишалася. Треба було поспішати додому, до малих діточок, які залишилися вдома з нянею. Тільки в Довгополі була кілька днів».

У цьому ж листі згадує поетеса про знайомство з багатьма буковинськими учителями – Кисилицею, Герасимовичем, Лукіяновичем, Ясіньчуком, Сивуляком. «У Вижниці познайомилася з Гнатом Хоткевичем, політичним емігрантом із Харкова. Він добре грав на бандурі. Їздив від міста до міста і давав концерти».

Через роки Мірча Мінтенко і зі мною завів листування. І як тільки дізнався, що збирають кошти на пам`ятник Марійці Підгірянці у її рідному селі, то відразу з мізерної пенсії відклав тисячу гривень.

У своїх спогадах Августин Домбровський також записав про візити Марійки Підгірянки на Буковину: «Весною і літом Марійка разом зі своєю подругою Ганною Герасимович (дочка священника о. Ю. Герасимовича, знана вишивальниця, викладач Косівського мистецького закладу, заслужений майстер народної творчості УРСР – В. Л.) на човні через Черемош перепливали до буковинського берега, щоб погуляти у чарівному , квітчастому, гомінкому лузі».

У 2013-му вийшла книжка вчителя Карапчівської школи Вижницького району Ярослава Кузика «Стежками відомих…», в якій мовиться, що у 1909 році перед вакаціями у Вижниці проходили річні загальні збори товариства «Взаємна Поміч галицьких і буковинських учителів». На збори запросили й Марійку Підгірянку, на яких повітовий інспектор підмовляв перейти працювати у буковинську школу, де й зарплата була вищою, ніж на Галичині.

Ярослав Кузик – відомий на Буковині учитель, поет і публіцист. Автор краєзнавчих розвідок «Марійка Підгірянка і Вижниччина», які друкувалися в радянській газеті «Вижницькі обрії». Крім того, Я. Кузик написав велику поетичну присвяту «Марійка Підгірянка» – до 140-річчя народження поетеси, яка цими днями побачила світ у книжечці Василя Левицького «Марійка Підгірянка у сяйві слова і граніту» (Івано-Франківськ. Просвіта. 2021).

На Буковині постаттю Марійки Підгірянки цікавилися й художники. Учитель Великокучурівської середньої школи Микола Чоботар на прохання Мірчі Мінтенка відтворив у 1971 році (до 90-річчя Марійки Підгірянки – В. Л.) тушшю графічний образ народної вчительки і поетеси у старшому віці на фоні розквітлої карпатської природи (на світлині). Цей портрет є в експозиції в Музеї Марійки Підгірянки. Є газетні свідчення, що відома художниця і письменниця Домка Ботушанська малювала портрет Марійки Підгірянки для кімнати-музею Тлумацької середньої школи на Прикарпатті. Самодіяльний скульптор із буковинського краю Опанас Шевчукович планував зліпити образ Марійки Підгірянки, та, на жаль, життя було коротким.

У роки незалежності України про призабуту Марійку Підгірянку в буковинських журналах і газетах «Німчич», «Молодий буковинець», «Вижницькі обрії», «Відродження» писали прикарпатські автори Василь Слезінський, Василь Левицький, Василь Гринюк.

З доброї руки Мірчі Мінтенка, лауреата обласної премії для відомих краян Буковини ім. Олекси Романця, на Сторожинеччині у селі Михальче, де директорує Ярослав Васкул, що із Лючок на Косівщині, а в селі Кам`янка, де вчителює його дружина коломиянка Люба, розробили проект «Поетеса Марійка Підгірянка з країни дитинства», а також організували збір коштів на пам`ятник у Білих Ославах.

Василь ЛЕВИЦЬКИЙ,

член НСЖУ.