- Народна Воля - http://volya.if.ua -

Микола Андрейчук: «Від нинішньої позиції кожного залежить доля України»

Posted By Модератор On 06.08.2021 @ 12:07 In Державність | No Comments

Своїми роздумами з приводу 30-ї річниці Незалежності України ділиться депутат Івано-Франківської обласної ради 3-го і 4-го демократичних скликань та Надвірнянської районної ради 6-го і 7-го демскликань, теперішній депутат Переріслянської сільської ради, голова Надвірнянської районної організації Конгресу Українських Націоналістів, директор Цуцилівської гімназії Микола Юрійович АНДРЕЙЧУК.

Андрейчук [1]

Микола Андрейчук виступає на вічі на Меморіальному комплексі вояків ОУН-УПА у с. Цуцилів.

«Дідові уроки формували світогляд»

– Про незалежність ми мріяли ще з дитинства, – каже Микола Андрейчук. – Нашим (із братом Василем) духовним наставником був дідо Василь Маланюк, колишній районний провідник ОУН Ланчинецького району в 1944 – 1946 роки. Змалечку удвох із братом Василем приходили до діда і він нам багато розказував. Передусім, ми з ним почали студіювати справжню історію України. Опісля, як прослухали, ми змушені були повторити все те, що він нам розповів. Тобто, усі процеси, заборонені на той час у Радянському Союзі, ми практично їх знали… І про Симона Петлюру, і про створення ОУН Євгеном Коновальцем, і про ті страшні голодомори, і про проголошення Ярославом Стецьком 30 червня 1941 року Акту відновлення Української державності у Львові… Про все це ми дізналися з уст улюбленого діда Василя. Попри те, що у той час око КДБ надзвичайно пильно і ретельно стежило за всім і всіма. Пригадую моменти, коли приїжджали серйозні люди і, збираючись у тихому місці, проговорювали на той час актуальні події політичного життя. І в мене тоді появлялося таке невеличке завдання – ніби, бавлячись зі своїми ровесниками, дивитися, чи ніхто, бувало, із незнайомих не проходжується поруч.

Мені завжди зринають у пам`яті дідові слова: «Я – вже старий і не доживу до того. Але ви, молоді, станете свідками, коли Українська держава стане незалежною».

Тож, коли розпочалися процеси, ми лише зрозуміли, що час, про який казав нам дід, невпинно наближається…

Усі ми, звісно, пам`ятаємо, що настала така своєрідна «відлига», коли вже можна було більше говорити, відкрито висловлювати свої думки. Починалися перші зібрання, створення перших демократичних організацій…

Пам`ятаю 1988-1989 роки, коли створили товариство «Лева» у Львові, «Поступ» у Коломиї… І, звичайно, в Івано-Франківську створили культурно-наукове товариство «Рух», до якого я також мав щастя бути причетним. Водночас розпочалися процеси для створення передумов більш відкритої мирної боротьби за незалежність української держави.

«Коли спомин викликає сльози»

– Особливо запам`яталися перші відправи, коли наші священники УГКЦ вийшли із катакомб, – продовжує мій співрозмовник. – Зокрема, перше Богослужіння у Пасічній, яку відправили світлої пам`яті Павло Василик, Софрон Дмитерко і Михайло Косило… Також пригадую перший приїзд львів`ян до Івано-Франківська. Ми зустрічали їх на вокзалі. Просто сльози на очі навертаються, згадуючи ту мить, коли вони розгорнули синьо-жовті прапори… Колона попрямувала у парк ім. Т. Шевченка на віче.

Зі становленням «Руху» створили мобільні групи з метою залучення ширшого кола громадськості, підняття національного духу… Ми сідали у поїзд «Червона рута» і їхали у Коломию, Долину, Калуш. Наперед визначилися ті, котрі повинні виступати. Водночас організували ще одну групу, в якій мали піднімати наші національні знамена, щоб привертати більше людей.

Закарбувалася у пам`яті подія, коли, вийшовши з поїзда у Долині, зауважили велику кількість міліції у повному тогочасному екіпіруванні. Коли замайоріли наші прапори, люди почали підходити, співати «Червону калину». Ми йшли дорогою у супроводі міліції, яка постійно нагадувала про відповідальність за порушення громадського спокою, екстремістські висловлювання тощо. Але це не заважало нам пробуджувати національний дух. Коли ми вирушали, то спочатку прийшло небагато чоловік, а, дійшовши до місця призначення, зауважили, що за нами – великий натовп, море людське… Опісля почалося віче, на якому полум`яно виступав Богдан Ребрик, Петро і Василь Січки (у Долині), Петро Арсенич. Йшла мова про те, що Україна має стати незалежною державою і ми повинні зробити усе для того, щоб здобути незалежність. Завершували виконанням повстанських пісень… Люди плакали. Нині вже багато учасників тих подій відійшло у Вічність. А тоді кожен із них жив надією і відчував надзвичайно велике піднесення.

У ті дні стало помітно, що люди поступово втрачали страх. Ставали сміливішими.

Поштовх до створення організації

Микола Андрейчук мовить: – Розпочалася розбудова осередків, створення політичних партій, рухів, зокрема, Товариство Української Мови («ТУМ») ім. Т. Шевченка, «Меморіал» ім. В. Стуса, РУХ, УРП. Наприкінці березня у Києві відбулася перша у післявоєнний період конференція ОУН (р) в Україні, де я брав участь як делегат від Івано-Франківської області. Тоді зі мною поїхали Федір Ковтун із Лісної Тарновиці і Роман Цівкач із Надвірної. На цій конференції ОУН (р) була присутня Слава Стецько – Голова проводу Організації Українських націоналістів, а також члени Революційного проводу ОУН з-за кордону. Для мене це – дуже хвилюючі моменти.

Це пришвидшило створення легальної організації Конгресу Українських націоналістів в Україні. Цьому передувало об’єднання «Державна самостійність України», у створенні якого брали участь багаторічний політв`язень Іван Кандиба і крайовий провідник ОУН Зеновій Красівський. Я долучився до його заснування як делегат установчих зборів, які спочатку відбулися у Львові, потім – в обласному центрі Прикарпаття, де також був присутній о. Ярослав Лесів. Опісля розпочалася розбудова організації. Але приїзд Ярослави Стецько та її безпосередня участь у конференції ОУН (р) започаткували формування політичної партії КУН (Конгрес Українських Націоналістів). І якраз у 1992 році восени у столиці відбувся установчий з`їзд КУН, на якому створили партію й головою обрано Ярославу Стецько, котра тоді очолювала Організацію Українських Націоналістів (ОУН). Об’єднання «Державна Самостійність України» влилось у політичну партію Конгрес Українських Націоналістів.

Згодом установчі збори відбулися і в нашому обласному центрі. Мене, як делегата установчих зборів у Києві та Івано-Франківську, обрали головою Надвірнянської райорганізації КУН. Ініціювали тут, у районі, її створення мій дід Василь Маланюк, а також Василь Скрипничук, Василь Галайчук, Ярослав Сахарчук, Євдокія Непеляк, Степан Голіней,Роман Цівкач, Василь Яремчук. та інші. Створення у районі структури КУН засвідчило про об`єднання націоналістів на місцях.

Заодно створювати осередки почали і в селах Надвірнянщини. Це сприяло розбудові КУН. З того часу ця організація брала участь в усіх національно-демократичних процесах нашого краю. Ми надзвичайно активно і дуже багато працювали, бо тоді організовували поїздки у Київ проти Союзного договору, були учасниками першої Революції на граніті, що пізніше переросла в акцію голодування… Зустрічі з людьми, збір підписів за заборону КПУ, різні виступи на мітингах, поїздки під стіни парламенту, коли проходили найгарячіші і найдискусійніші засідання Верховної Ради України…

Коли 30 років тому проголосили державну незалежність, це стало найвікопомнішою подією, зокрема, для патріотів. Люди обіймалися, плакали, раділи… Ми з братом Василем нагадали дідові: «Бачите, Ви стали свідками того, про що нам казали. Думали, що не доживете… А тепер на свої очі бачите, як Україна стала незалежною…».

на-горі-березовачка [2]

Сходження до криївки командира «Грома» (Миколи Твердохліба) на гору Березовачка. 17 травня 1994 року.

«Але це лише початок…»

– Та це був лише початок тієї важкої боротьби за нашу українську державу. Адже її лише проголосили. І треба було її утверджувати, розбудовувати, – наголошує Микола Андрейчук, – і в тих процесах і донині беремо участь.

На той час у 1990-х створювали осередки ОУН-УПА, «Меморіалу», політв`язнів та репресованих, а пізніше – Всеукраїнське об`єднання «Тризуб» ім. С. Бандери яке в нашому районі очолив Роман Цівкач. Разом із КУН ці організації стали потужною силою. Особливо це відчувалося під час виборів до Верховної Ради, коли Ярослава Стецько вперше стала від нашого округу народним депутатом України.

Відчувалося, що в нашому краї – бандерівський дух. Краяни переконалися, що є кому боротися за державу. Звичайно, тоді вибори проходили зовсім інакше, як зараз… Адже тоді у виборах не брали участі олігархи, не купували голоси людей. Мене вражало те, що люди виявилися надзвичайно активними, зокрема, серед старшого покоління, які жили тими подіями. Пригадую, зустріч у Биткові із Я. Стецько. Коли вимкнули світло, люди позасвічували свічки, ліхтарі. І тоді світлої пам`яті Ярослава Стецько, жартуючи, сказала: «От ми і зробили криївку»

КУН співпрацював із Рухом, УРП. Ми, за результатами виборів, завжди мали представництво у районній міській та обласній радах.

Мені також довелося стати керівником виборчого районного штабу під час Помаранчевої революції. Тоді так бурхливо проходив процес, що навіть не мав коли й зробити світлини… Це, до речі, я недавно подумав… Тоді, під час революції 2004-го у людей була величезна віра…

Ще згадується момент, як на зимові канікули до нас приїхало півтисячі дітей із Донбасу, щоб провести у нашому краю Різдв’яні свята.. Тоді дуже багато допомогли у цій справі педагоги Розалія та Ярема Гладуни, Богдан Петрик, Василь Галайчук із Надвірної, відділ культури РДА, який на той час очолював Василь Андрейчук, а також члени КУН Євдокія Непеляк, Федір Ковтун, Роман Цівкач, Василь Яремчук, Дмитро Струк, Марія Котів, Микола Сафіян, Омелян Небелюк, Іван Панівник, Степан Голіней, Ярослав Сахарчук, Олексій Янко, Марія Карманська, Лідія Олендій, Богдан Маланюк.Нас підтримали священники УГКЦ, особливо покійний о. Іван Качанюк із Фитькова.

***

Зараз дуже боляче, що наша Надвірнянщина, яка завжди славилася як авангард національно-патріотичного піднесення, перетворилася на плацдарм політичних ігор.

Ми намагаємося зараз доносити правду краянам. Але нині в епоху інформаційних технологій це видається нелегко. Бо відбуваються маніпулювання, дезорієнтація, деморалізація людини, її думки.

Тепер ми спостерігаємо процеси, що відбуваються не на користь нашої держави. Щоб розібратися у теперішші, кожному треба думати самостійно, а не під впливом брудних технологій, які наполегливо і, на жаль, ефективно застосовують вороги державного суверенітету і територіальної цілісності України, зокрема, Кремль та його поплічники на буремному сході…

Добрим здобутком для відновлення історичної пам’яті про наших земляків учасників національно-визвольної боротьби ОУН-УПА у Надвірнянщині стали 2005-2006 роки, коли головою райдержадміністрації працював член Конгресу українських націоналістів Василь Андрейчук. Саме у цей час з його ініціативи та підтримки споруджено пам`ятник майору УПА «Пруту» (Павлові Вацику) у Заріччі, пам’ятні знаки та меморіальні дошки курінному УПА Петрові Мельнику («Хмара») у Камінному, курінному УПА Луці Гринішаку («Довбуш») у Зеленій, барельєф Ярославі Стецько у Надвірній, яку краяни двічі обирали народним депутатом України, та багато інших добрих справ для вшанування героїв національно-визвольної боротьби ОУН-УПА. У 2019 році з ініціативи та старання депутата районної ради VІІ демократичного скликання Василя Андрейчука при підтримці та сприянні голови Надвірнянської РДА О.Кеніза та голови районної ради Івана Гурмака та депутатського корпусу провели реконструкцію Меморіального комплексу могил вояків ОУН-УПА у с. Цуцилів.

Якщо б Ярослава Стецько жила у наші дні, вона знову би стала тим самим бійцем на передньому краї нашої національної боротьби. Не шкодувала би ні свого часу, ні здоров`я. Вона би виступала, зустрічалася б з оборонцями нашої держави і продовжувала жертовно працювати на державу Україна до останнього свого подиху.

Сьогодні Конгрес Українських націоналістів продовжує працювати, без жодної фінансової підтримки, без олігархічного впливу. Ми перетворилися на сіячів державотворення, які своїм словом, участю у виборах, на власному ентузіазмі і власною працею живемо.

Але я вважаю так – нині необов`язково бути в партії, щоби творити і боротися за державу. Зараз кожен повинен працювати залежно від своїх можливостей: словом, ділом, а чи зі зброєю у руках захищати Україну. Тепер усе залежить від людини, її покликання, небайдужості. Від нинішньої позиції залежить завтрашнє майбутнє держави, дітей. Якщо будемо байдужими – втратимо нашу державу. За Україну віддали свої життя найкращі представники нації. І нині триває війна. І знову гинуть хлопці, дівчата. Не можна так байдуже ставитися до цього.

Бути вдумливими, думати особливо під час виборів. Пам`ятати: те, що вибираємо, те й матимемо завтра: таку державу, майбутнє. До виборів ставитися серйозно і відповідально. Тоді нас не зможуть використовувати олігархи. Українці заплатили надто високу ціну і продовжують платити зараз за свою державу. Тому не можна так байдуже ставитися до державотворення.

Сердечно вітаючи краян із 30-річчям Незалежності України, бажаю здоров`я, добробуту, віри у майбутнє України, що нам під силу збудувати державу як країну неймовірних можливостей і здійснення мрій, і твердого переконання у тому, що ми – сильна і непереможна нація.

Слава Україні!

Слава Героям!

Леся ДУТЧАК «Народна Воля».


Article printed from Народна Воля: http://volya.if.ua

URL to article: http://volya.if.ua/2021/08/mykola-andrejchuk-vid-nynishnoji-pozytsiji-kozhnoho-zalezhyt-dolya-ukrajiny/

URLs in this post:

[1] Image: http://volya.if.ua/wp-content/uploads/2021/08/Андрейчук.jpg

[2] Image: http://volya.if.ua/wp-content/uploads/2021/08/на-горі-березовачка.jpg

© 2010 Narodna Volya. Всі права застережено.