Газета по-надвірнянськи
 

Мирослав Скорик. На крилах успіху

6 серпня 2021, 11:40 | Рубрика: Людина та її справа Версія для друку Версія для друку 1,763 переглядів

«Капелюхи додолу, панове! Перед вами геній!»

Свого часу так висловився про Фридерика Шопена Людвіг ван Бетховен. Однак, цитата пасує і до генія української музики – Мирослава Скорика: видатного композитора і музикознавця, піаніста, скрипаля та диригента, Героя України, народного артиста України, лауреата премії імені Тараса Шевченка, кандидата мистецтвознавства, співголови Спілки композиторів України 2006-2010 років, художнього керівника Київської опери (2011-2016 роки).

Skoryk2013_1

Мистецький світогляд композитора визрівав у талановитому родоводі. Дідусь – Володимир Охримович – відомий громадський діяч, юрист, редактор, зокрема, газети «Діло». Також дідусь Мирослава був депутатом австрійського парламенту і в 1914 році вивезений, як заручник, у Росію. Бабуся – Олена Охримович – рідна сестра Соломії Крушельницької (за життя Соломію Крушельницьку визнали найвидатнішою співачкою світу; серед її численних нагород та відзнак, зокрема, звання «Вагнерівська примадонна» XX століття. Співати з нею на одній сцені вважали за честь Енріко Карузо, Тітта Руффо, Федір Шаляпін; італійський композитор Джакомо Пуччіні подарував співачці свій портрет із написом «Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй». У сучасній українській традиції вона входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України. Їхній батько – Амвросій Крушельницький – український греко-католицький священник, громадський діяч, хоровий диригент, походив зі шляхетного і старовинного українського роду Крушельницьких гербу Сас; мати – Теодора Савчинська – громадського діяча, дочка священника УГКЦ, письменника о. Григорія Савчинського, одного з перших зачинателів віршованої байки у Галичині).

Батьки Мирослава – Марія-Соломія та Михайло – обоє навчалися у Віденському університеті на філософському факультеті; обоє – музиканти-любителі: мати грала на фортепіано, а батько – історик, етнограф, працівник Львівського відділення Академії наук УРСР – володів грою на скрипці, знав і виконував різноманітні карпатські мелодії, пісні й танці. Отож, перше знайомство Мирослава з музикою відбулося у родинному колі.

Та все ж музика стала його життям та основним фахом і це завдяки оперній співачці Соломії Крушельницькій. Як розповідав сам маестро «Радіо. Свобода», коли йому було 6 років, то талант музиканта у ньому побачила саме Соломія Крушельницька: «…я собі щось там придумував на піаніно, батьки мої були музиканти-любителі, вони мені показали ноти. Але батьки не знали, чи віддати мене у спеціальну музичну школу. Якось мене взяли до Соломії Крушельницької, щоб я показав свої здібності. Ми прийшли до тітки Люні, як ми її називали, щоб я щось там показав. Я почав грати свій твір і сказав, що не буду грати на цьому фортепіано, бо воно фальшиве. Справа в тому, що Соломія Крушельницька вдома займалась зі студентами, а для вокалістів інструмент налаштований був на пів тону нижче. Вона зрозуміла, що я маю абсолютний слух і порадила батькам віддати мене у спеціальну школу…».

Мирослав Скорик розпочав навчання у Львівській музичній школі при консерваторії, яку відкрив Василь Барвінський. І все ж йому більше подобався футбол, аніж музика. Найчастіше його можна зустрічали у Стрийському парку у Львові, де він із друзями грав у футбол, і «викидав такі фінти», що його називали «віртуоз м’яча».

Але безтурботне дитинство закінчилося у 1948-му, коли всю родину Скориків репресували до Анжеро-Судженська Кемеровської області: «…очевидно, що був донос на батька. Брат Володимир разом із хлопцями у 1940-х роках випускали антирадянські листівки. Хтось проговорився і родина була вивезена…)». ( Володимира Скорика арештували у 1947 році за співпрацю з УПА). У табірних умовах Мирослав продовжив займатися музикою. Його вчителька з фортепіано – репресована учениця Сергія Рахманінова – Валентина Канторова, а гри на скрипці навчав Володимир Панасюк (професійний скрипаль, артист Львівського оперного театру). Після смерті Сталіна, у 1953-му Мирослав Скорик повернувся до Львова і, маючи «чистий паспорт», успішно склав іспити до Львівської консерваторії. За роки навчання (1955-1960) успішно опанував композицію та теоретичні дисципліни. А далі – аспірантура Московської консерваторії, яку блискуче завершив у 1964 р. Уже студентські твори Мирослава Скорика засвідчили про його сильний та оригінальний талант. Із 1963 року він – викладач Львівської консерваторії, наймолодший учасник Спілки композиторів та «музичне серце Львова». А створений ним ансамбль «Веселі скрипки» миттєво зруйнував штампи радянської естрадної пісні, виконавши твіст «Не топчіть конвалій» та блюз-танго «Намалюй мені ніч», написані молодим композитором.

  • 1964 рік став знаковим для двох геніїв – Сергія Параджанова та Мирослава Скорика. «Я роблю геніальний фільм, а ти напишеш геніальну музику», – так висловився Сергій Параджанов. І народився шедевр, який увійшов у десятку кращих фільмів усіх часів і народів – «Тіні забутих предків». Почувши музику до кінофільму, Дмитро Шостакович написав Скорику схвального листа. Пізніше з’явився «Гуцульський триптих» для симфонічного оркестру на основі музики до фільму.

Ще один шедевр кінематографу – фільм Володимира Денисенка «Високий перевал» із геніальною «Мелодією ля мінор». У музиці Скорику вдалося передати те, що забороняла режисерові цензура. Адже фільм створювали у 1981 році, а основна тема – боротьба радянської влади проти ОУН-УПА. Мелодія увібрала в себе всю силу та красу української душі, її прагнення до свободи…

Усі твори Мирослава Скорика популярні, люблені слухачами, але слухач завжди чекає «Мелодію»… Це як апофеоз концерту, почуттів, як альтер еґо кожного українця.

  • Геніальність композитора проявилася, практично, в усіх жанрах: кантати, «легка» (популярна) музика, музика до мультфільму «Лис Микита» і «Як козаки куліш варили», симфонічні та твори для скрипки, фортепіано, віолончелі, балети (серед них– «Повернення Баттерфляй», присвячений славетній Соломії Крушельницькій), опера «Мойсей», камерна музика. У багатьох своїх творах Скорик дотепно та майстерно поєднує терпкість гуцульської музики з гострими ритмами джазу та розкішшю оркестрових барв.

У 1968-му він переїхав до Києва, де працював викладачем композиції у Київській державній консерваторії. Його учні – це блискучі сучасні композитори, музична еліта та гордість України: Євген Станкович, Іван Карабиць, Володимир Зубицький, Ганна Гаврилець, Олександр Козаренко.

2000-й рік – у Львові святкують 100-річчя оперного театру. І до такої поважної дати композитору замовили написати оперу «Мойсей». «Для мене це була велика честь. Написати оперу, тим більше з глибокими філософськими ідеями, на біблійній основі, непросто, це дійсно величезна праця. Бо в цілому опера – жанр демократичний, то й музика в ній, попри все, має бути цікава слухачу. Тому потрібно було знайти якесь об’єднуюче зерно, синтезувати все. Стиль твору диктували сюжет і музичні тенденції сьогодення. Адже опера створювалася на початку XXI століття…».

Однак прем’єра відбулася 2001 року з нагоди величнішої події – візиту Іоана Павла ІІ, Папи Римського до України. За умови постійного браку фінансування, театр звернувся за допомогою до понтифіка. І Ватикан погодився допомогти, створивши прецедент фінансування світської події. Так сталося, що опера «Мойсей» отримала і благословення Папи Римського,і його спонсорську допомогу!

Творча зірка Мирослава Скорика запалала 13 липня 1938 року, а Небеса відпустили йому щасливих та успішних 82 роки (помер маестро 1 червня 2020-го). Він залишив нам неоціненну музичну спадщину. Тепер нашим завданням є знати та цінувати сердечні музичні одкровення генія Мирослава Скорика.

Наталія НАНЯК,

викладач Надвірнянської музичної школи.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!