- Народна Воля - http://volya.if.ua -

Василь ПОЛОВКО. Від патріотичних поривів до нинішніх тривог і перспектив

Posted By Модератор On 13.08.2021 @ 13:02 In Новини | No Comments

У родині Василя Половка із Гвозда не просто зі слів знають, що таке боротьба за українську ідею. За неї полягли родичі по батьківській і материнській лінії. Тому 24 серпня 1991-го зустрів із великою радістю і водночас гордістю, що жертовний поступ членів родини не пропав марно, а дав свій результат. Водночас Василь Юрійович Половко, який нині очолює Гвіздський старостинський округ Надвірнянської міської ради ТГ, і сам не стояв осторонь тих демократичних процесів на світанку історичної події. Про те, як поринув у вир громадсько-політичної діяльності, а також власний погляд на все, що відбувається зараз – у пропонованій розповіді.

– Я виховувався у такій родині, де відверто говорили правду, нічого не приховували, завжди обговорюючи всі процеси, що передували тій знаковій події, – зазначив у розмові Василь Половко і продовжив: – Паралельно в цьому плані спілкувалися з різними людьми, вже на той час свідомими патріотами. До нас приїжджав священник підпільної УГКЦ Василь Семенюк, який нині є митрополитом, єпископом Тернопільсько-Зборівської єпархії… То ж формування національної свідомості у мене відбувалося з юнацьких років. Водночас я захоплювався читанням різноманітної історичної, релігійної літератури і слухав радіо «Свобода», «Голос Америки». У роки перебудови почастішали публікації на різну тематику, які не могли не привернути мою увагу. Передчував, що мають статися колосальні зміни.

І коли з поверненням дисидентів, зокрема, Левка Лук`яненка, В`ячеслава Чорновола, активізувалися створення патріотичних товариств, відновила роботу Українська Гельсінська Спілка, ситуація почала виходити з-під контролю тодішньої компартійної диктатури і я зі своїми однодумцями поринув у перші демократичні процеси, у цей надзвичайно бурхливий вир подій.

– На той час нас була невелика група, – наголошує Василь Юрійович. – Я працював учителем фізичної культури Надвірнянської ЗОШ № 1. Колектив – не лише професійний, але й справді національно-патріотичний. Створили осередок Товариства української мови ім. Тараса Шевченка. Його активними членами стали Олександра Зварчук, Наталія Михайлюк, Марія Ісопенко, Стефанія Вишпольська, Василь Костів, Ірина Свягла, Надія Сегін, подружжя Біскупів, Марія Півторанюк, Любов Коцько. Проводили різноманітні мистецькі заходи, відроджуючи забуті традиції, вшановуючи важливі національні історичні дати, події.

Під час перших демократичних виборів наша громадська організація мала право висувати своїх перших кандидатів. Вибори відбулися навесні 1990-го. Зокрема, мене запропонували депутатом районної ради від Надвірної, оскільки тоді місто поділили на округи. Обрали 5 депутатів від Надвірної, серед яких Василя Костіва, а Миколу Ілька – до міської ради.

Так поступово із громадської роботи ми почали займатися політичною діяльністю, зауважує мій співрозмовник, підкреслюючи, що в той же час формувалася Українська республіканська партія (УРП).

– Це одна із перших унікальна партія, – каже Василь Юрійович. – До її складу увійшли не лише ті патріоти, які відстоювали інтереси Української держави у радянські часи, дисиденти, але прийшло дуже багато нових людей, котрі свідомо, за власним ідейним переконанням прагнули зробити свій вклад у державо­творення, бо відчули наближення волі для України. Такі люди були і в Києві, і в Івано-Франківську, і в Надвірній. Зокрема, на нашому терені УРП це – Юрій Луців, Богдан Олійник, Назар Годованець, Анатолій Нєжинський, Петро Пушкар, Роман Цівкач, Лев Іроденко, Михайло Плитус, Стефанія Климковецька, Лідія Олендій та багато інших краян, які влилися у лави УРП із бажанням щось запропонувати, змінити. Вважаю, що кожен із мною згаданих і тих, котрих я не згадав, вніс свій вклад у розбудову перших паростків нашої держави. Ми формували свою партійну політику на підставі того статуту, який існував. Так дійшли до 1991-го. Зазначу, що у той час дуже багато зробили і ТУМ ім. Тараса Шевченка, і РУХ, і УРП на теренах міста та району. Відбулося відновлення храмів, парафій і самої структури УГКЦ, розпочинали розкопки жертв комуно-більшовицьких репресій.

24 серпня – дійсно унікальна подія. Мені довелося бути присутнім на зустрічі з братами Горинями, Левком Лук`яненком, Степаном Хмарою (тоді вони ще спільно працювали в єдиному пориві). 23 серпня Левко Лук`яненко сказав, зателефонувавши і Богданові Олійнику із Камінного: «Хлопці, очікуйте великої події». Він також порадив нам залишатися тут, на місці, зв`язатися з іншими громадськими організаціями, депутатським корпусом, щоб зустріти цю подію

– Чесно кажучи, в ту мить я відчув, що буде нелегко, – зізнається Василь Половко. – Історія підказує, що, коли відбуваються такі події, то дуже багато треба поставити на вівтар. На превеликий жаль, і багато життів народу, нації. Але я не міг передбачити, що виявиться такий набагато важчий шлях.

– З позиції сьогодення можна констатувати недоліки, помилки у різних сферах, напрямках, соціальній, економічній політиці і загалом у державо­творенні, розмірковує він і підкреслює: – Але мова про те, що вісім століть ми не мали своєї держави, бездержавний народ. І раптом… нас визнають США, Канада, Великобританія, Польща, весь цивілізований світ. У мене було переконання, що це – не проголошення, а відновлення незалежності великої європейської княжої держави, яка має свою грандіозну історію… І стало дуже приємно, що особисто був причетним на невеликій ділянці своєї роботи до цього.

На сьогодні я є оптиміст. Усвідомлюю, що можуть бути ще більші труднощі. Бо ніхто, скажімо, не міг передбачити такий хід подій із Росією, яка війною пішла на український Донбас, анексувала наш Крим. …Та переконаний, що цей історичний період ми повинні пройти. Уже нині офіційно склали свої голови за Україну понад 13 тисяч захисників… І невідомо, доки це ще триватиме. Але нам варто зрозуміти одне – за волю, за незалежність, свою землю, мову, культуру, церкву потрібно все життя бути на варті і готовими відстоювати. Нічого просто так не дається. Кожному поколінню випадає на долю якесь випробування.

Нам треба передати своїм дітям такий батьківський заповіт, щоб вони берегли, плекали і розвивали те, що здобули попередники, що ми закріпили. Щоб вони це зрозуміли, шанували й усвідомили свою відповідальність, що цей процес – безперервний. Іншого не дано. Бо в економічному плані можна багато речей покращити, підтягнути. І я впевнений, що ми тут надолужимо прогаяне, упущене. А от придбати заново ті базові цінності (своя мова, культура, церква, держава) – неможливо, якщо їх втратити. А таких прикладів в українській історії – безліч.

– Для мене найвищою цінністю є держава, – мовить Василь Половко. – І попри всі нинішні труднощі ми маємо шанс її розбудувати. Головне завдання – не втратити державу. Бо зараз триває не лише війна на східному фронті, але й війна інформаційна, релігійна, економічна… Тому нам треба зараз державників, людей із твердою державницькою позицією, щоб могли очолити протистояння цим негативним тривожним явищам, мобілізувати народ до єдності, до праці. Ми можемо виступати проти політиків, урядів, але ми ніколи не повинні бути проти своєї держави.

На завершення Василь Половко зазначив: – Ми – воістину великий народ, велика нація. Будьмо самі собою, трудімося. І ми збудуємо таку державу, за яку боролися та прагнули збудувати наші славні діди-прадіди.. Україна має велику перспективу. Братаймося, шануймося, бо ми того варті! Зі святом, дорогі краяни!

Леся ДУТЧАК «Народна Воля».


Article printed from Народна Воля: http://volya.if.ua

URL to article: http://volya.if.ua/2021/08/vasyl-polovko-vid-patriotychnyh-poryviv-do-nynishnih-tryvoh-i-perspektyv/

© 2010 Narodna Volya. Всі права застережено.