Газета по-надвірнянськи
 

Музей Марійки Підгірянки

29 жовтня 2021, 10:46 | Рубрика: Ми - українці Версія для друку Версія для друку 952 переглядів

Зелені свята 1996-го, чверть століття тому, стали днем народження ще одного музею в Івано-Франківщині. На мистецькій карті Прикарпаття засвітився літературно-краєзнавчий Музей Марійки Підгірянки у гірському селі Білі Ослави Надвірнянського району.

музей_білі-ослави

Марійка Підгірянка – неперевершений творець дитячого слова, національно-свідома активістка просвітянського й освітянського рухів у Галичині й Закарпатті у першій половині ХХ століття. Донині малі й дорослі насолоджуються її соковитими зі справжнім українським присмаком повчальними поемами, п`єсами, оповіданнями, казками та вервечкою віршів на патріотично-духовну тематику. До цього треба додати український переспів із чеської «Робінзона Крузо» Даніеля Дефо.

Сільський музей на малій батьківщині великої української учительки й поетеси дістав прихисток в історичній будівлі – плебанії (священичій резиденції). Це перший цегляний будинок у Білих Ославах на початку минулого століття. Його товсті стіни викладені з добротної цегли, випаленій на місцевій цегельні. Тут таїться дух священників польської доби о. М. Дурделли, о. В. Пилипця, радянської – о. М. Борси, о. Й. Процьківа, які гартували і патріотично усвідомлювали своїх парафіян.

У 1960-х роках за комуністичного панування плебанію переобладнали під свій заклад культури – клуб. У ньому у 1981-му провели святкування сторічного ювілею від дня народження Марійки Підгірянки, на який завітали діти поетеси Остап і Дарія зі Львова. До речі, Дарка вже похилого віку приїздила і на відкриття Музею імені її матері – великої Українки.

І ще про один історичний факт. Вранці, останньої осінньої неділі 1989 го, на перших порах українського національного відродження, над ґанком клубу, що біля головної дороги, сільські хлопці-сміливці вперше вивісили синьо-жовтий прапор. Того дня на будинку-конторі Зарічанського лісництва, що в самому центрі Білих Ослав, відкривали художньо-меморіальну дошку нашій славній землячці.

У 1992-му церковна громада знову повернула священичий будинок у свою власність. У правому житловому крилі поселився тодішній парох о. Василь Бойчук, згодом єпископ Іоан – очільник Коломийсько-Косівської єпархії УПЦ КП, а тепер уже 26 років є помешканням священника ПЦУ о. Василя Ужитчака.

Музей сусідить із храмом, який має подвійне ймення – Успіння Пресвятої Богородиці й Зачаття Праведною Анною Пресвятої Богородиці, збудованим у 1746-му на місці, де вже була церква. Значимо є те, що на церковному подвір`ї встановлено хрест-пам`ятник до 2000-ліття Різдва Христового, на якому вмонтовано табличку з нержавіючої сталі із віршем-молитвою Марійки Підгірянки. У 2015-му освячено дзвіницю-капличку на честь Героїв Майдану та захисників на сході України, а на гранітній плиті викарбувано також поетичні рядки нашої славної краянки. Можливо, у цій церкві хрестили маленьку Марійку, майбутню поетесу, котра прославила наше село на увесь світ. Тепер церковне подвір`я є продовженням музейної експозиції просто неба. Символічно, що перед Музеєм 13 липня 2014 року встановили пам`ятник Марійці Підгірянці за кошти доброчинців Закарпаття, Львівщини, Буковини і нашої області. Скульптор Володимир Довбенюк, уродженець селища Делятин. Із 2010-го цей Музей має звання народного.

Експозиція п`яти музейних кімнат, площею 150 кв. м. на двох поверхах, висвітлює історичне минуле Білих Ослав та життєпис народної вчительки й поетеси Марійки Підгірянки. Це її літературний псевдонім. Справжнє ім`я – Марія Ленерт (по-чоловікові – Домбровська. 1881-1963). Меморіальні речі письменниці, прижиттєві видання, світлини, її рукописні твори та друковані й рукописні спогади сучасників Марійки Підгірянки стали неоціненною окрасою музейної скарбниці. У другій кімнаті створено літературний куток «Юрій Шкрумеляк – побратим Марійки Підгірянки».

Музейна бібліотека багата довідковою, енциклопедичною та краєзнавчою літературою, яка щоразу поповнюється за рахунок подарованих книг та придбаних на пожертвування односельчан-заробітчан за кордоном і зібраних на розколяді.

Одним із важливих завдань Музею є видавнича справа. За чверть століття видано й перевидано двадцять книжок із творами славної поетеси та її побратима по перу, співця Січового стрілецтва, ланчинця Юрія Шкрумеляка й історико-етнографічними розвідками про село Білі Ослави. Серед них привертає увагу томик зібраних творів Марійки Підгірянки, майже повної літературної спадщини – «Для Вкраїни вірно жиймо» (2009).

Приємні записи у книзі відвідувачів «Життєпис Музею» залишили гості не тільки нашого краю, але й із США, Канади, Польщі. Тут задокументували свою присутність письменники і літературознавці – учасники Міжнародного Шевченківського свята «В сім`ї вольній, новій», яке проходило в Івано-Франківщині у 2001 році і традиційних літературних зустрічей «Дні «Веселки» на Прикарпатті» у 2002-му. Тоді незабутній Шевченківський лауреат, садівник мови калинової, поет Дмитро Білоус записав: «Схвильований відвідинами Музею Марійки Підгірянки. Тут усе дороге для української душі. Як рідно звучить те, що вона – Марійка Підгірянка. Слава видатній дочці української землі».

Білі Ослави – одне із найбільших сіл Надвірнянщини, нині входить до Делятинської територіальної громади. Воно лежить у межиріччі Ославки й Прута біля підніжжя Карпатських гір на висоті понад 500 метрів над рівнем моря. Перша письмова згадка про нього – 1579 рік. Майже на 5 км простягнулося вздовж автошляху Делятин – Яблунів, який пробігає попри парк Слави, що є пам`яткою садово-паркового мистецтва державного значення. У цьому місці у Другу світову війну відбулися останні кровопролитні бої радянських партизанів-ковпаківців із німецько-фашистськими загарбниками.

У Білих Ославах головний гостинець села ще у далекому 1991-му названий на пошану Марійки Підгірянки. Неподалік Дмитрівської церкви із золотими куполами, пам`ятки дерев`яної архітектури державного значення, красується білосніжна капличка над джерелом цілющої водиці, яку в дитинстві пила Марійка Підгірянка, коли пішки чи на возі добиралася до свого дідуся-священника Миколи Волошина, котрий був парохом сусіднього села Заріччя. Тут у хатинці на правому високому березі Прута любий дідусь учив допитливу внучку читати й писати не тільки українською, але й німецькою та польською мовами.

І нині подорожуючі зупиняються біля унікального придорожнього джерела, де пригорщами кришталево-чистої води вгамовують спрагу і на повні груди спивають душевну насолоду килимових гірських краєвидів. Святе місце природи. Не знаю, де таке ще можна побачити…

Василь ЛЕВИЦЬКИЙ,

завідувач Музею

Марійки Підгірянки.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!