- Народна Воля - http://volya.if.ua -

Повітовий староста Надвірнянщини Микола Стефанюк

Posted By Модератор On 15.10.2021 @ 11:03 In Історія і сучасність | No Comments

Доктор права Микола Стефанюк народився 19 грудня 1907 року в селі Угринів Сокальського повіту на Львівщині. Село Угринів знаходилося поблизу кордону Австро-Угорщини і Росії. Батько Микита Стефанюк працював митним комісаром. Після народної школи Микола вступив до гімназії в місті Ясло (Польща), яку закінчив у 1927-му. Продовжив навчатися на правничих студіях у містах Краків (Польща) і Львові, магістерський диплом з права отримав у 1933-му. Адвокатську практику проходив із 1935-го у Надвірній на Станіславівщині.

8-стор [1]

У Надвірній став активним громадським діячем у товаристві «Просвіта», організував гурток юних скрипалів, став диригентом просвітянського і церковного хору. В гурток скрипалів входила гімназистка Станіславівської гімназії Сестер Василіянок Стефанія Дунець, котра народилася 29 червня 1920 р. у Надвірній Станіславівського воєводства у родині Теодора (Федора) Дунця і Катрі Слюсарчук. Батько Теодор служив старшиною в Австро-Угорській армії, отримав поранення під час Першої світової війни і став інвалідом. Мати Катря проводила торгівельний промисел у Надвірній, керувала рестораном і крамницею. Сім’я Дунців проживала на вул. Шевченка на березі річки Стримба. Між Стефанією Дунець та її вчителем Миколою Стефанюком виникли любовні почуття і вони у 1936-му одружилися. У 1940-му в подружжя Стефанюків народилася дочка Клавдія. У гуртку скрипалів навчався Мирослав Скаліш, доброволець дивізії «Галичина», пізніше відомий світовий музикант. Із приходом радянської армії до міста Надвірна Микола перейшов на викладацьку роботу і вчителював до окупації німцями Галичини. «Успіхи Вермахту на початку воєнних дій проти СРСР утвердили А. Гітлера в думці про недоцільність підтримки Німеччиною ідеї створення незалежних держав на Сході Європи подібно до того, як це було під час Першої світової війни у 1918 році. Україна й інші країни Східної Європи згідно з попередніми розрахунками німецького фюрера мали перебувати у цілковитій залежності від Третього Райху, а їхня територія повинна бути розділеною, і з часом колонізованою німецькими поселенцями. Німеччині потрібні лише промислові ресурси і дешева робоча сила. Населення Галичини в екстримальних умовах війни й окупаційного режиму опинилися у вкрай важких обставинах існування. Втілюючи у життя власну соціальну політику на окупованих землях, німецькі інстанції керувалися прагненням якнайбільшої експлуатації місцевих жителів в інтересах Райху. З цією метою райхсміністр східних окупованих територій А. Розенберг 5 серпня 1941 р. видав розпорядження, в якому говорилося: «Зобов’язаним до праці вважається кожний здібний до неї. Зобов’язаним до праці по спеціальності вважається той, хто вивчив ту чи іншу спеціальність». На підставі розпорядження райхсміністра від 19 грудня 1941 р., для місцевих жителів віком від 18 до 45 років «запровадили обов’язок праці». [1, стор. 1-3].

8-стор-3 [2]

Зліва направо: мама Катря Дунець (Слюсарчук), зять Микола Стефанюк, дочки Стефанія Дунець та Ірина Дунець на сходах будинку «Просвіти» м. Надвірна.

Під час німецької окупації указами Гітлера від 17 і 22 липня 1941-го та розпорядженням райхміністра Г. Франка від 1 серпня того ж року Східну Галичину включено до складу Генеральної Губернії як її п’ятий дистрикт.

Німецька окупаційна влада на території колишньої Польщі створила суспільно-політичну організацію – Український Центральний Комітет (УЦК). Організаційні та правові основи УЦК опрацював провід ОУН під керівництвом Романа Сушка. Штаб-квартира УЦК перебувала у Кракові. УЦК визнала німецька влада і її контролювала. Глава цього Комітету протягом усього періоду його існування – В. Кубійович. Діяльність і структура УЦК визначали окупаційна політика. Завдяки діяльності УЦК національна свідомість значно зросла. Майже у кожному селі з українським населенням постала українська школа й кооператива; 70 % сіл мали своїх мужів довір’я, 80% – Українське освітне товариство (УОТ), 50% – курені молоді і дитячі садки. Українські освітні товариства – місцеві товариства заочної освіти і культурно-мистецької самодіяльності, які діяли у Генералгубернаторстві у 1940-1944 рроках замість заборонених німецькою владою читалень товариств «Просвіта», «Рідна Хата», «Товариство ім. Качковського». УЦК брав участь у формуванні дивізії «Галичина». Фінансувався в основному з бюджету Генералгубернаторства. Його діяльність підтримав митрополит Андрей Шептицький. Усі важливі пости на рівні округів, особливо у судах і поліції, належали німцям. Другорядні посади займали фольксдойчі й українці – фахівці у відповідній галузі. Українці також могли бути війтами або бургомістрами.

Підпільного очільника ОУН у Надвірнянщині адвоката магістра Костя Бачинського призначили бурмістром міста Надвірна, члена УОТ, адвоката магістра Миколу Стефанюка –повітовим старостою Надвірнянщини і військовим референтом – члена УОТ, директора школи у селі Манява, поручника УГА Володимира Феданківа.

Про соціально-економічний і культурний стан Надвірнянщини у 1942-му повідомляла газета «Львівські вісті». «Серед гір Надвірнянщини Надвірна, 23 березня. Надвірнянський повіт знаний зі своїх прекрасних гір і кліматичних місцевостей (Зелена, Рафайлова). Населення заробляло у лісі, копальнях (Битків, Старуня, Манява, Яблінка, Космач, Майдан – нафта і Дзвиняч – озокерит), або виїздило на заробіток у часі жнив на Поділля. У самих горах вели годівельну господарку. Культурно-освітний рух почався вже в 70-их роках минулого сторіччя, натрапляючи на великі труднощі з боку жидівського елементу, який був заінтересований у тому, щоб освітній рух не поширювався на територію, на якій жиди всеціло панували. З тих самих причин і кооперативний рух був слабий, бо хоч у деяких селах і заложено кооперативи, то вони ледве животіли. Селяни сіл: Яблінка, Кричка, Пороги, Богрівка могли б багато розказати про ці причини. Вони розкажуть про жида Шаю Керцнера, який зі звичайного сільського жидика став міліонером на кервавиці наших селян. А Кляра Штернова в Бабчу, яка розпивала народ і загарбувала їхні полонини. Скільки таких Кляр і Шаїв було по наших горах? Такій ганебній роботі жидівської мафії не можна було протиставити праці українського інтелігента, бо в горах майже його не було. Учитель, якщо десь-не-десь залишився, мусів мовчати, а священик не всюди поза церквою був діяльний. Села, в яких священики інтересувались культурно-освітнім рухом, як о. Корсан у Старуні, о. Косевичу у Раківці, о. Пилипець у Солотвині й інші були бастіонами проти апостазії (відступництва), хруніяди і диверсії на культурно-економічному полі. Сьогодні, з приходом німецької армії життя на всіх ділянках поплило новим руслом. Повіт з великим одушевленням починає працю наново. Відновлено у Надвірній Повітовий Союз Кооператив. Кожне село має вже кооперативу, а число членів в усіх кооперативах 21050, в тому – 19% жінок. Повітовий Союз у Надвірній подбав, щоб кожна кооператива мала фаховий персонал і зорганізував від 16 лютого до 7 березня ц. р. курс для книговодів, який закінчило 37 курсантів. І Курс закінчено Службою Божою у наміренні курсантів, яку відправив парох Надвірної о. Шевчук. Переведені іспити в при явності делегатів місцевих установ і повітового старости м-ра Стефанюка, виказали добре знання курсантів. Рівно ж і кредитова кооперація, зокрема, Українбанк у Надвірній починає широку діяльність. Усі дані на гарний розвиток має у Надвірній і промислова кооперація. Тут є гута шкла, свічкарня, столярські верстати виробу меблів, механічні верстати, цегельня. Треба тільки доповнити управу енергійними людьми, які заопікувались би нею і вистаралися за відповідні сирівці. Сирівця для неї в самому Надвірнянському повіті є. Ідея української кооперації живе, росте і кріпшає щораз більше. Населення горнеться до праці і вповні вирозуміле для тих жертв, які треба нести підчас війни в запіллі. Хоч яке убоге населення, все ж таки по 10 березня зложило 85% жита, 63% пшениці, і 348% ячменю, 98% вівса; 50% гречки, 70% проса, 40% сіна, 37% соломи, 21% картоплі і 37% стручкових контингенту. Повіт під національним оглядом чисто український. Проведена Повітовим Союзом статистика налічує 88,124 жителів (без Надвірної), в тім числі українців 78;830 (89,3%), поляків 6,970 (8%), жидів 2,083 (2.4%), інших 241 (0,3%). Місто Надвірна має 9,145 мешканців, у тім числі українців 3,962 (43,3%), поляків 2,697 (29,5%), жидів 2,486 (27%), інших 0,2%. Хоч відчувається брак людей до праці, але поволі заповнюється прогалину, яка настала по тих тяжких жертвах, які понесено за більшевицького режиму, бо щокращі працівники або згинули уже в перших днях приходу совітів, або засуджені на довголітню тюрму, караються десь у Архангельську, чи у сибірських тайгах, якщо ще є між живими (д-р М. Николайчук – ідейний провідник повіту, д-р В. Банах, сенатор О. Гординський, д-р М. Гординський, М. Гринішак, м-р Ю.Дунець, Ст. Дунець і ряд інших). Сьогодні всі агенди міста і повіту є в руках осіб, які дають запоруку, що всі справи попровадять якнайкраще (м-р Бачинський – голова Українського Комітету і посадник міста, д-р О Жук – директор ПСК , м-р Стефанюк – повітовий староста, м-р Саноцький – дир. Українбанку, о. Маланчук – дир. Народної Торгівлі, Василь Лукач – голова «Сільського Господаря», інж. Цибрівський – директор Промкооперації, Качур – директор «Маслосоюзу». [2, стор. 4].

Німці за сумлінну здачу продовольства платили гроші за продукцію й видавали мінімум 0,5 л горілки та 2 коробки тютюну. Повітовий староста М. Стефанюк виступив проти видачі горілки здавачам контигенту і запропонував видавати преміальні готівкою, щоб українці не ставали алкозалежними. В 1942 році під керівництвом повітового старости М.Стефанюка створили дитячий садок для надвірнянських сиріт. Опікувався сиротинцем парох м.Надвірна отець УГКЦ Дмитро Шевчук разом із Сестрами Служебницями.

Із проголошенням набору до дивізії «Галичина» у 1943-му повітовий староста Надвірнянщини мав організувати медичний огляд добровольців. «Набір в Надвірній і Делятині. 21 червня 1943 р. перегляд в Солотвині, де станули волості Солотвина, Яблінка, Старуня і Росільна. Помагав німець, надвірнянський ляндкомісар Ліпс і українець, повітовий староста мґр. Стефанюк. Ставка досить добра. Тільки село Кричка не дописало, явилось кількох. Комісія ночувала в Надвірній і там 22 червня почала працю. Ставала сама Надвірна – місто і Битьків – село і копальня. Зголошених явилось багато. Одначе для нафтового промислу в Битькові треба було реклямувати понад 30 зголошених робітників. 25 червня Комісія працювала в Делятині. Добровільці явились численно». [3, стор. 6]. На долю українських керівників міста Надвірна і повіту припали страшні пацифікаційні заходи німецького окупаційного режиму. «Арешти в Надвірні. В той же час почали пацифікувати українське населення, нібито у відплату за збройні виступи УПА та зайшлих в ці околиці совєтських партизанів Ковпака. 11 листопада 1943 p., починаючи від години 4-ої ранку, ґестапівці разом із шуцманами замкнули всі дороги, що вели з Надвірної, і почали витягати з домів сплячих українців і зігнали їх під баґнетами до будинку дівочої школи. Зігнаних понад 250 осіб в школі посортували, більшість на примусові роботи до Райху, 25 – на розстріл. Призначених на розстріл, в тому числі двадцять й одного українця з Надвірної, вивезли до Станиславова, де їх розстріляли 17 листопада 1943 р. прилюдно в середмісті перед жидівською божницею. Безпосередньою причиною для пацифікації було забиття невідомими спричинниками Ґржеґожа Андржейовіча і його матері, в їхньому домі біля костьола. Андржейовіча вважали за подвійного аґента, він мав вислуговуватися з одного боку німцям, з другого – большевицьким партизанам. Вину за смерть приписало ґестапо українському підпіллю, скидаючи відповідальність за смерть цих двоє осіб на все українське населення. Пацифікаційною акцією кермував шеф ґестапо Брандт». [4, стор. 831]. Миколу Стефанюка за підозрою про зв’язок з українським оунівським підпіллям німці арештовують, але за браком доказів звільняють. Після відступу німців з м. Надвірна М.Стефанюк разом з дружиною, донечкою і мамою дружини Катрею емігрують у м. Відень (Австрія). Зі столиці Австрії в 1945 році сім’я Стефанюків переїхала у Чехословаччину в місто Чеська Липа у Ліберецькому краї. По дорозі в товарному поїзді народився син Олег, але через те, що не було чим його годувати, він помер, а Стефанія тяжко захворіла. По одужанні вона працювала білетним касиром в кінотеатрі «Альфа» в місті Чеська Липа. Після вивчення чеської мови отримала роботу на посаді бухгалтера в контрольному відділі кооперативу «Єднота» і стала активним громадським діячем у діаспорі. Дочка Клавдія вийшла заміж за чеха інженера Карла Кондрата, який швидко вивчив українську мову і почав співати в українському церковному хорі. Згодом сім’я дочки Клавдії переїхала до США. М.Стефанюк працював урядовцем торгівельної фірми. У 1968-му сім’я М.Стефанюка переїхала до міста Прага, де він захистив докторат з права. В екзилі М.Стефанюк – активний діяч в українських емігрантських організаціях. Він – фундатор фонду передруку матеріалів краєвої боротьби. Помер Микола Стефанюк 25 жовтня 2000 року в Чехословаччині на 93 році життя. Похоронений на українському цвинтарі св. Духа в місті Гемптомбург (США).

Довідково:

Скаліш Мирослав (04.10.1926) – музикант. Сімнадцятирічним юнаком добровільно зголосився до української дивізії СС «Галичина» (1944). У 1947-му емігрував до Великобританії, де 1950-го організував оркестр при місцевій Ноттингемській танцювальній групі. Виступав із ним по українських громадах у Великобританії. У 1959-му оркестр отримав найвищу нагороду на фестивалі музики і танцю. У 1960-х роках він організував мішаний хор, з яким гастролював у Бельгії, Голландії, Німеччині, Франції, а разом із хором «Гомін» і танцювальним ансамблем «Орлик» – у США й Канаді. Жив у Великобританії». [5, стор. 258].

Джерела і література:

1. Г. Стефанюк. Політика нацистської окупаційної влади щодо східногалицького соціуму у 1941-1944 рр.

http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/95642/15-Stefanyuk.pdf?sequence=1

2. Серед гір Надвірнянщини. Львівські вісті, №64 від 24.03.1942.

3. В.Яшан. Cтpiлецька дивізія «Галичина» Станіславська oкpyгa в 1943-1944 роках. Diasporiana, https://diasporiana.org.ua › uploads › books › file

4. Небеш С. Надвірна під кігтями ґестапо //Альманах Станиславівської Землі: Зб. матер. до історії Станиславова і Станиславівщини /Ред. – упор. Б. Кравців. – Нью- Йорк – Торонто – Мюнхен, 1975. – С. 831.

5. Гандзюк Р. Надвірна: історичний нарис, Івано-Франківськ, 1999.

4. Четвертий список жертводавців на фонд передруку матеріялів краєвої боротьби. Сурма (Мюнхен) № 3 від 31.03.1949, сторінка 20.

 Ігор АНДРУНЯК,

член Національної

спілки краєзнавців України.


Article printed from Народна Воля: http://volya.if.ua

URL to article: http://volya.if.ua/2021/10/povitovyj-starosta-nadvirnyanschyny-mykola-stefanyuk/

URLs in this post:

[1] Image: http://volya.if.ua/wp-content/uploads/2021/10/8-стор.jpg

[2] Image: http://volya.if.ua/wp-content/uploads/2021/10/8-стор-3.jpg

© 2010 Narodna Volya. Всі права застережено.