Життєве кредо Віри Пасішнюк

Цьогорічна урядова нагорода надвірнянки Віри Пасішнюк яскраво підкреслила незаперечний факт: прогресивна українська молодь прагне змінити державу на краще і доводить це власними справами.

Сім`я Світлани і Сергія Пасішнюків – добре відома у Надвірній своєю активною громадянською позицією, відданістю традиційним сімейним цінностям і засадам християнської моралі. Тому звістку про відзнаку Кабінету Міністрів України «За розбудову країни, розвиток волонтерського руху і сприяння Збрийним Силам України» своїй молодшій донечці зустріли із тихою спокійною радістю. Сама ж Віра, жартуючи, твердить, що батько колись мріяв про орден праці, бо завжди багато трудився і нині працює, не покладаючи рук. – У нас прізвище – Пасішнюк – і він каже, що ми немов бджілки-трудівниці, – додає задумливо.

Віра навчалася у Надвірнянській ЗОШ № 3, де і зараз продовжує працювати її мати. То ж, як ведеться у неписаних правилах, мусіла відповідати своєму статусу «вчительська дитина». А якщо серйозно, то жодним чином не відчувала ні привілеїв, ні упередженого ставлення, а старалася виховувати в собі самодисципліну, почуття обов`язку і відповідальності. З дитинства вирізнялась своєю наполегливістю. У 5 років навчилася читати, була Президентом Учнівської республіки, на ЗНО підтвердила свою золоту медаль.

По закінченні Львівського національного університету ім. І. Франка (географічний факультет) повернулася до рідної школи уже як педагог. А потім події у державі змусили енергійну, молоду освітянку поринути у вир суспільно-політичного життя, відсунувши вбік, можливо, особисті плани.

…У переддень Революції Гідності на столичний Майдан 2013-го Віру до Києва проводжав батько. Підтримав дочку, бо добре розумів почуття тієї миті. Адже удвох із дружиною також їхали на Помаранчеву революцію далекого 2004-го.

Якось в 2016 році познайомилася з проектом «Великого бажайте. Як будувати рідну хату?» про налагодження зв’язків з людьми зі сходу України, про роль волонтерства, яке вселяє довіру, про допомогу. І, не вагаючись, поїхала у Слов`янськ, де спільно з однодумцями відбудовувала місто. Власне ця поїздка і стала для неї відправною точкою до БУРу – організації «Будуємо Україну разом». Від волонтера до операційного керівника програми БУР. Такий шлях подолала надвірнянка, а тепер львів`янка, працюючи в Українській освітній платформі, Віра Пасішнюк.

БУР виник як волонтерська акція у 2014 році, що мала на меті відновити будинки, знищені війною на сході України. Проте, з часом, БУР перетворився на рух, що формує нову генерацію відповідальних українців, які творять зміни. Тому БУР – про будівництво, але не лише будинків, а й мостів комунікації між українцями.

Віра розповідає: – Охочі стати волонтерами заповнюють анкету. Обирають, на який із таборів хотіли б поїхати. Тоді на тиждень або два з’їжджаються зі всієї України й з-поза її меж у місто, де на них чекають різні об’єкти. Удень волонтери малюють мурали, будують будинки, ремонтують квартири, облаштовують креативні простори, як от у дитячій бібліотеці ім. І. Яцури у Надвірній, а вечорами влаштовують гутірки, дивляться фільми, гуляють містом і, найголовніше, пізнають одне одного.

Дівчина продовжує: – Може здатися, що я десь на задньому фоні і стараюся робити все, щоб усе у всіх ставало трошки кращим. Стараюся десь щось вчасно зупиняти, щоб люди трохи більше берегли себе.

БУРу зараз сьомий рік. А це для всіх організацій такий ключовий і переломний момент – ти або вистоїш і йдеш далі, або розумієш, що ваша місія закінчена. Іноді важко. Наприклад, люди вже не ті, навіть контекст у країні змінився. Недаремно, у соціальних мережах Віра Пасішнюк використовує таке впевнене і зрозуміле #стоїмо. А ще наголошує: – Мої основні задачі – оптимізація роботи й управління людьми, щоб вони добре виконували свою роботу. Ми стараємось зараз дійти до того, щоб робити те, що ми любимо й у що ми віримо.

Віра зізнається: – Усі втомлюються, але багато вже зроблено, а ще більше треба зробити. Тож зупинятися через втому точно не варіант. Тут важливо знайти якийсь баланс, що ми втомилися, але сьогодні я трошки менше втомилася, тому ти відпочинь, а я попрацюю. Але завтра ми міняємось…

– Це ще одне, чим я намагаюся займатися зараз, – продовжує краянка, – зупиняти в певних моментах себе, аби допомагати зупинятися людям, які самі цього не можуть зробити. Якщо ми сьогодні відступаємо, це не значить, що ми здаємося. Деколи ми відступаємо, щоб перевести подих і потім за пів року зробити квантовий стрибок.

Віра коротко пояснює, чому поїхала на буремний український схід: – Я на сході зустріла своїх людей. Стіни то є стіни, а ти їдеш до людей. Зрештою, Майдан стався через те, що нам казали, що хтось десь не такий. А з`ясувалося, що ні. І музику ми слухали у дитинстві однакову, і серіали дивилися однакові. Є якісь моменти, які для мене там були дивні і зараз. Я досі дивуюся, коли думаю, що, приміром, там не існувало книжок українською з географії. Але я сама цього раніше не знала і судила по тому, який маю досвід.

Волонтерка переконана: – Життя продовжується. Я вважаю, що за Україну треба не тільки помирати, а й жити. Кажуть, що країна цінує тільки тих, хто загинув, і не цінує тих, хто живе. Часом я також із цим погоджуюсь і хочу теж про це говорити, що важливо цінувати тих героїв, котрі продовжують жити. Бо знайти у собі сили, аби після цього всього повернутись до життя, – маленький акт героїзму. А деколи й зовсім немаленький.

На завершення розмови Віра щиро сказала: – Знаю ось що. Ця нагорода також про людей. Це наша нагорода. Усіх. Українського народу. Мого. Того, якому часом так потрібна перемога. Того, який звик так багато працювати, що у потоці забуває святкувати свої ж перемоги. За свою ж працю. Забуває і зовсім не вміє їх приймати.

Це наша перемога. Всіх, хто мені вчора написав/подзвонив/зрадів/пишається тим, що ми таки зустрілись хоч раз у цьому житті. Або є один в одного. Хай навіть, часом, і за сотні кілометрів.

Це перемога команди Будуємо Україну Разом, яка у ці хвилини робить все можливе і неможливе, аби запустити 12 осінніх БУРтаборів. Приїжджайте, ми вас чекаємо тут: http://bur.lef.org.ua/volonteru. Підтримати тут: https://bur.lef.org.ua/pidtrymka/

Ця перемога ваша. Просто я її отримала за вас. Тепер у мене ще одна відповідальність – берегти її. Берегтиму зі всіх сил! Сил, яких часом вистачає, аби лиш доповзти до гамака, аби трохи відлежатися. І далі будувати… Україну.

Леся ДУТЧАК «Народна Воля»