- Народна Воля - http://volya.if.ua -

БІДНІСТЬ І БАГАТСТВО

Posted By Модератор On 12.11.2021 @ 14:17 In Суспільство,Україна | No Comments

Багатий не той, хто багато заробляє, а той, хто мало тратить

Багатство і бідність – одвічна проб­лема, навколо якої обертається повсякденне життя, вирують соціальні, економічні дискусії. Тут відтворюються такі важливі поняття як свобода, справедливість, рівність. Ціла плеяда вчених розглядає багатство і бідність крізь призму теорії Ч.Дарвіна (природний відбір, виживання сильніших). Вони вважають бідних особисто відповідальними за своє становище.

Існує багато визначень бідності, зокрема – бідними вважаються всі, котрі живуть гірше за певний середній стандарт; це неможливість одержувати доходи, необхідні для забезпечення мінімальних життєвих потреб, тобто в індивідуума немає мінімальних коштів для підтримування свого існування з метою задоволення фізіологічних і соціальних потреб.

Одним із ключових показників, що визначають соціальні здоров`я суспільства, є якість життя. У це поняття входить: задоволення матеріальних і культурних потреб людей, якість харчування, наявність і комфорт житла, доступність та рівність в охороні здоров`я, освіті, модність і доступність одягу, структура довкілля, задоволеність характером і змістом праці, можливість спілкування, рівень стресових ситуацій тощо. На жаль, матеріальні інтереси і потреби вийшли на перший план, відтіснивши такі чесноти, як правильність, порядність , чуйність ,духовність, справедливість та інші. Вони не тільки превалюють, але повністю замінюють духовні чинники. Духовна складова поступається концепцією споживання, формуючи при цьому відповідний тип суспільства – суспільства накопичення і споживання. Матеріальне розшарування об`єктивно привело до появи відносно невеликого прошарку багатих людей і величезної кількості бідних, фактично оминаючи т.з. середній клас. Отже, будь-яке суспільство, де панує приватна власність, на будь-якій стадії свого розвитку супроводжується наявністю бідності та, відповідно, багатства. У цьому контексті заслуговує на увагу твердження С.Мельниченка, який інтерпретує відомий вислів: «Хто володіє інформацією, той володіє світом», тобто хто володіє інформацією, той багатий, а хто ні – бідний. На його переконання, в умовах постіндустріального суспільства інформація (знання) стає не тільки продуктом діяльності, а й безпосереднім фактором виробництва.

Соціальна нерівність між людьми зумовлює те, що одні люди не знають куди дівати гроші, а інші – ледве зводять кінці з кінцями. Така ситуація породжує безліч протиріч, адже одні починають заздрити іншим, прагнучи «відняти і поділити» у них багатство. У цих двох категорій людей і різне бачення такої цінності як свобода. Багаті мають свободу вибору праці, доб­робуту, відпочинку тощо. Для бідних свобода – це ілюзорна цінність , якою вони не можуть скористатися і тому втрачають віру в себе, у свої можливості, відмову від розвитку, зневіру. У них різне ставлення до грошей. І в тих, і в інших є щедрість і жадібність. Багаті люди – більш егоїстичні, вони мають значні можливості реалізувати свої бажання, а бідність часто народжує вбивць і маніяків, які все життя про щось мріючи , беруть бажане з допомогою грубої сили.

Для бідних праця –це важка ноша і повинність; вони не можуть собі дозволити неробства, бо воно може привести їх до фізичної загибелі. Багаті працюють собі на втіху, для них відпочинок від праці і неробство – абсолютно природні речі. З цієї причини багаті більш освічені, ніж бідні. Останні можуть дати дитині гарне виховання, доклавши при цьому максимум зусиль. У багатих на цьому поприщі не завжди добре складаються пазли; вони часто бешкетують, булінгують, зловживають спиртним, наркотиками і т.д. Підхід до страху у них теж різний: бідні бояться втратити роботу, орендоване житло, щоб їх діти не голодували; багаті бояться за свої капітали, за свій статус, за те, щоб їх не пограбували чи знищили фізично. Бідні часто думають про комфорт, як частину визнання свого високого становища у суспільстві. Існує різниця між ними у ставленні до релігії . Віруючих завжди більше серед бідних, християнство не визначає багатство як цінність, закликаючи віруючих людей збирати скарби на небі, а не на землі. Багатий повинен присвятити хоча б частину свого достатку для інших людей ( тільки за таких умов він може називатися християнином).

Таким чином, багаті і бідні мають як відмінності , так і схожості. Вони своєю працею можуть досягнути внутрішнього благополуччя, яке називається «щастя», а без відчуття людиною свого щастя говорити про психологічне здоров`я не доводиться.

Бідність починається не з порожнього гаманця, а з мислення. Людина з правильним мисленням, яка знає як розпорядитися грошима, куди їх вкласти, а головне – не страждає від шкідливих думок, то й успіх у неї не забариться. Ніхто не створений для бідності. Людина буде бідною до того часу, поки вона думає про бідність, бо при цьому відбуватимуться невдачі, вона себе бачитиме жертвою обставин, а не переможцем. У своєму становищі вона звинувачуватиме несправедливе суспільство, роботодавців, відсутність удачі, але не своє підсвідоме рішення залишатися бідним.

Бідність – масове явище, яке неможливо подолати тільки економічними важелями. Вона потребує об`єктивної та всебічної оцінки як з боку державної влади, так і місцевого самоврядування для розробки ефективних програм соціальної допомоги і впровадження справедливої диференціації доходів населення. Головна проблема бідності – низький рівень доходів. Багатство, як суспільний феномен, сприймається виключно антагонізмом бідності. Це достаток у людини чи суспільства матеріальних та нематеріальних цінностей таких, як гроші, засоби виробництва, нерухомість або приватне майно. Проблема багатства і бідності у сучасних умовах криється у здатності суспільства досягнути у своєму розвиткові врівноваженого стану, який прийнято називати – суспільний добробут.

Існує два шляхи зменшення бідності:

перший – це активний спосіб, тобто підвищення доходів працівників;

другий – пасивний, через підвищення соціальної допомоги шляхом становлення соціально-орієнтованої економіки, як механізму переробки ресурсів у товари та послуги громадянам, що, зрештою, приведе до створення свідомого власника, зможе подолати маштабну бідність та зробить країну зростаючою.

Окремо декілька фактів про маргіналізацію. Це процес зростання у суспільстві чисельної кількості людей, які посідають окремішне або проміжне становище щодо основних елементів соціальної структури. До маргіналів зараховують осіб, які не беруть участі у виборчому процесі, не виконують суспільних функцій, а існують на кошти, які надають різні фонди або утримують незаконним шляхом.

Причини та шляхи подолання бідності. Одним з основних чинників подолання бідності є зменшення безробіття. Тобто створення нових робочих місць, забезпечення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працюючого населення може значно зменшити бідність. Вона також пов`язана з існуванням такої категорії жителів, які не можуть працювати через свій вік або за станом здоров`я. Наслідком бідності є і низький рівень народжуваності, погіршення здоров`я жителів, неможливість отримання якісної освіти, еміграційний відплив окремих людей за кордон. Все це і не тільки веде до появи т. зв. хронічної бідності, яку сприймають за звичку, що трансформує психологічне сприйняття людиною реальності. Головною генезою бідності на сьогодні є брак доступу до ресурсів, зокрема, фінансових.

Для подолання бідності потрібно: використання величезного ресурсу зай­нятості, який гарантує розвиток малого і середнього бізнесу; ефективна державна протидія монополізму на ринку праці, особливо у сільській місцевості; легалізація тіньової діяльності; психологічні фактори – відкинути сумніви, вірити у себе й у свої сили, працювати над розширенням своїх знань і компетенцій. Якщо ви будете методично і впевнено покращувати себе, вкладаючи сили у навчання і розвиток свого проекту, то багатство не може просто від вас утекти. Чим більше щедра людина, тим вона успішніша. Бідні люди намагаються економити на всьому: їжі, одягу, транспорті, практично не витрачають грошей на саморозвиток (театр, кіно, музеї, подорожі).

Однак, якщо ви зміните свої думки і дозволите собі жити добре, то у вас поступово вистачить грошей на все; з`являться нові знайомства із цікавими людьми, відбуватиметься особистий ріст і розвиток, покращиться фінансове становище.

Перемагає позитивне ставлення до життя, бо оптимісти дуже часто досягають бажаного результату. Це відбувається і завдяки їх вірі у краще майбутнє, націленість на удачу і прагнення до успіху. Потрібно грати свою роль, стежити за власними прагненнями. Якщо ви хочете досягти бажаного, то повірте, що ви створені для щастя і процвітання; потрібно позбавитися страхів, сумнівів, невдач минулого і все вийде само собою. Ви – капітани власного корабля під назвою «життя», все у ваших руках. Прийміть рішення: «Я обов`язково буду жити у добробуті і достатку». Рішення покінчити з бідністю починається зі знищення всього, що нагадує про неї: в одязі, будинку, поведінці, манерах, вчинках, тощо. Потрібно змінити хід думок із похмурих і безрадісних на протилежні – світлі, яскраві, життєрадісні.

Бідність – загроза існуванню людини, суспільства, держави. Це явище існувало і продовжує існувати у всьому світі. Воно притаманне у відповідності до територіальних, культурних, соціально-економічних особливостей кожного окремого регіону, держави , нації та породжує недоїдання або голод, пандемії,зміни у навколишньому середовищі, екологічні проблеми тощо. Майже 115 млн. осіб із 55 країн світу у 2020 році страждали від проблем продовольчої кризи, що на 20 млн. більше, ніж у 2019-му. За період із 1981 по 2007 роки, приміром, бідність становила: у Південній Африці – 46 %; у країнах Азії – 22 %; у Східній Європі – 4,5 % (Україна за рейтингом бідності посідає 33-є місце). Євростат застосовує межу бідності у розмірі 50 % середньо-добового доходу домогосподарства. Згідно з цим положення найнижчий рівень бідності є в Бельгії, Німеччині, Нідерландах (менше 5 %), у Греції, Італії, Іспанії – 8 %. У той же час понад 36 млн. осіб у всьому світі перебувають на межі гострої нестачі їжі (Ємен, Південний Судан, Північна Нігерія, Сирія, Афганістан, країни Центральної Америки. У 2020 році голод різко зріс як у абсолютному, так і у пропорційному значенні, значно випередивши зростання населення (у поточному році від голоду може померти майже 27 млн. людей). Згідно з даними Всесвітньої продовольчої програми ООН для зменшення голоду на планеті уже цьогоріч потрібно б 8,5 млрд. шведських крон.

За останні 2 роки до бідності привела і пандемія коронавірусу. За станом на 1 листопада 2021 року у світі заразилося згаданою недугою 229 мільйонів осіб, померли 5 мільйонів. В Україні відповідно – 2,9 мільйонів, 67 тисяч осіб.

У кожній країні найуразливішими до хвороб є найменше захищені верстви населення. Звідси ніхто не зможе врятуватися сам, якщо не допоможе потребуючому. Найефективнішим засобом лікування на сьогодні є вакцинація. Пандемія рано чи пізно закінчиться, особливо при сучасному розвиткові науки, біотехнології. У той же час можна передбачити – це не останні пандемії, їх кількість може зростати і, можливо, життя з маскою стане повсякденною нормою.

Природа знову нагадує людству про крихітність «ілюзії економічного зростання». Як вид ми залишаємося уразливими до більшості чинників навколишнього середовища. Зміни звичайного способу життя на локальних територіях привели до очікуваного наслідку – зростання рівня забрудненості довкілля. НАСА зафіксував різку зміну середньомісячних концентрацій вмісту забруднюючих речовин в атмосфері,особливо у Китаї, що могло стати причиною пандемії та її наслідків. Концентрація парникових газів у 2020-му склала 149 % від доіндустріального рівня, що привело до розігріву планети на 1,5оС. Найближчим часом пластик за парниковими газами може обійти шкідливі викиди ТЕЦ.

Загроз існування людської цивілізації існує багато: падіння астероїдів, вибухи вулканів, землетруси, атомна загроза, зміни клімату, біотехнології, штучний інтелект та інші. Але серед усіх цих факторів найзагрозливішими є епідемії (пандемії). Дослідження, проведені ВООЗ у 105 країнах світу, свідчать, що у 90 % із них – робота органів охорони здоров`я порушилася особливо у сфері вакцинації, лікування хронічних та психічних захворювань, планування сім`ї, діагностики, скринінгу, лікування ракових захворювань тощо. Через пандемію ще 47 млн. жінок і дівчат можуть опинитися в умовах крайньої бідності, а мільйони дітей не будуть вакциновані.

У контексті висвітлення матеріалу цієї статті доречно, на нашу думку, простежити хоча б у загальних рисах генезу початку встановлення багатства та відповідно бідності на прикладі окремих країн та їх представників. Найбільш показовими у цьому плані є США, де демократія і накопичення капіталу простежується особливо рельєфно. Засновники цієї держави поклали в основу свого суспільства права і свободи людини, громадянина, але при цьому не забули і про їх обов`язки. Економічним підгрунтям такої системи стали ринкові відносини, принципи конкуренції, вільної торгівлі тощо. На цьому тлі почали з`являтися й утверджуватися підприємливі особи, які у рамках існуючих правил зуміли розпочати власну справу, поступово нагромаджуючи певні статки, капітал. Яскравим прикладом таких багатіїв стали сім`ї Рокфейлерів, Морганів та інші. На цей процес йшли роки, десятиліття , змінювалися декілька поколінь.

А як такий сценарій розгортається у наш час у більшості країн, у т. ч. і в Україні? Звичайно, чекати на подібний еволюційний процес ніхто не хоче і не буде. Потрібно все виконати, впорядкувати, приховати якнайшвидше із мінімально-можливими ризиками ще за життя одного індивідуму чи поколінь. У найбідніших, у найвідсталіших країнах світу, у т. ч. і в Україні найкращий і найефективніший шлях у цьому плані – це потрапити у владу або бути наближеним до неї. Будучи на вершині владного олімпу, маючи відповідну економічну чи юридичну освіту, прикриваючись при цьому делегованим народом мандатом, можна через певні законодавчі норми (закони) забезпечити собі легітимне право на великі статки, а користуючись корупційними механізмами, стати олігархом, скоробагатьком… І чим вище перебуваєш на драбині державної влади, тим краще все вдається швидко, вчасно і без особливих потуг.

Після розвалу союзної держави Україна чітко задекларувала і почала здійснювати перехід від загальнонаціональної до приватної власності, тобто стала на ринкову платформу.

Було б усе нормально, якби вищі посадові особи, котрі стояли біля витоків такого переходу, робили все чітко, прозоро, за загальноприйнятими світовими нормами в інтересах людей, суспільства, держави. Але, в черговий раз, не так сталося, як гадалося. Роздержавлення спільної власності відбулося за принципом «своя рука – владика». Президент приймав відповідні декрети, які на той час тлумачилися як законодавчі акти, дозволяли йому і наближеним до нього людям (як правило, неетнічним українцям) вдало скористатися моментом і скупити у держави, практично за безцінь, прибуткові, конкурентноспроможні підприємства, об`єкти нерухомості, цінне майно і, таким чином, із часом позбавивши всіх інших громадян права на їх частку через майнові приватизаційні сертифікати. Так з`явилися перші товстосуми, яких згодом стали називати олігархами. При цьому, останні не гребували нічим: ні совістю, ні мораллю, ні гріхопадінням, в окремих випадках, вдаючись до зброї і навіть фізичного знищення конкурентів. Щоб якось себе легітимізувати, окремі з них почали створювати фонди (Кучма, Пінчук, Ахметов та інші), декларувати благодійність, меценатство, філантропність тощо.
У всьому світі є багаті і є бідні, проте це не виглядає так катастрофічно, як в Україні, яка за останній час стала найбіднішою країною Європи. Причиною такого становища влада бачить у війні на Донбасі й анексії окупованого півострова Крим. Це – правда, але не вся. Наприклад, Грузія, Молдова, Вірменія теж зазнали анексії та тією чи іншою мірою перебувають у військовому протистоянні, напружуючи на мілітарні витрати національний бюджет. Але середні зарплати у них значно вищі, ніж у нас (приблизно у 1,5 рази), хоча ми володіємо набагато краще промисловим та сировинним потенціалом. Якщо в країні війна, то першими повинні це відчути великі підприємці, для яких істотно змінюється характер виробництва, податкове навантаження, скорочуються ринки збуту і т.д. Усього цього в Україні не відбулося і не відбувається. Інакше як пояснити такі факти, що у найбагатшого українця за один кризовий рік статки зросли на 68% і становлять 7 млрд. доларів; від «оборудки Ротердам +» держава втратила 1,5 млн. доларів, а при сприятливій світовій конюктурі на метал, зерно та інші товари – вони неймовірно подешевіли. Наступне. Із «Приватбанку» вивели (викрали) 5 млрд. доларів, особливо у період, що передував його націоналізації (Дубілет, Боголюбов, Коломойський і Ко ). Інша кричуща несправедливість: для щомісячного утримання судді у відставці держава в середньому тратить 77 тис. грн., навіть для тих, котрі карали активістів Майдану. Максимальний розмір пенсії, який існує сьогодні, 17690 грн. на місяць, не поширюється на вищезгадану категорію «нахлібників». Щоб позбутися такого явища, потрібно внести зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Але це роками не робилося і не робиться. Чому?… Для порівняння: лікар, який пропрацював у медицині 40 років, отримує 3,5 тис. грн. пенсії. Висновки робіть самі, особливо під час тих чи інших виборів.
За даними профспілок на кожну одиницю виробленої продукції у фонд оплати праці в Україні йде 3-5 %, тоді як в Європі – 40-60 %. За даними М. Саакашвілі з України олігархи і можновладці в офшори виводять 37 млрд. доларів щорічно, де існує мінімальне оподаткування і тим самим вони уникають від сплати податків за місцем проживання, при цьому маючи можливість максимально «відмивати» кошти. Ось, де наші зарплати, пенсії і соціальні виплати! Чи не все це є однією з основних причин мільярдних статків горстки безсовісних, аморальних людей і галопуюче зубожіння простих громадян. Усе це у нас вважалося і вважається «цілком нормальним процесом». Так бути не повинно. У цьому, в першу чергу, винні ми самі, громадянське суспільство, яке дозволяє таку наругу над собою.
Держава – це людська спільнота, яка має свою територію і владу та є спроможною розвивати наявне суспільство і захищати його як ззовні, так і зсередини. Національне багатство України – це фізичний капітал (16% від загального обсягу багатства), природні ресурси – 20%, людський капітал – 64%, а також – резервні активи, монетарне золото, спеціальні права запозичення, резервна позиція у МВФ, активи в іноземній валюті, страхові резерви й оцінка іноземної валюти на рахунках у жителів). Усе це і не тільки повинно служити народові для його добробуту та розвитку (а у нас?… – аналізуйте самі).
Основні показники та причини бідності в Україні: низька якість раціонального харчування, постійна еміграція громадян, низька народжуваність, високий рівень захворюваності і смертності, невдоволення населення своїм матеріальним становищем; межа бідності – це рівень доходів у середньому на одного члена родини, нижче від якого неможливе задоволення соціальних потреб за світовими стандартами (якщо затрати на харчування складають 60% або більше сукупних витрат, то таку сім`ю вважають бідною); рівень бідності – це питома вага сімей, домогосподарств, окремих осіб, чий рівень доходів споживання нижчий за визначену межу бідності; глибина бідності – співвідношення доходів і споживання сімей, яких визнають бідними; політична й економічна кризи, які супроводжуються безробіттям, низькими стандартами оплати праці та недосконалістю соціальної політики. Із цієї причини за останніми даними у нас 28 % населення перебуває за межею бідності, особливо у сільській місцевості, де понад 40 % українців «хворіють на цю недугу»; повільна адаптація національної економіки до ринкових умов, неконкурентна спроможність низки галузей і виробництв, слабке управління бюджетними процесами, вплив на владу олігархічних груп , тіньові операції тощо, які підривають економіку і поглиблюють її кризовий стан; корупція та незакінчене реформування судової гілки влади, про що неодноразово мовилося, аналізувалося (повторюватися немає сенсу).
Для подолання причин бідності найперше потрібно підвищувати рівень життя громадян, надавати їм можливість гідно працювати, підвищуючи при цьому свій добробут. Владі і громадянському суспільству потрібно довести до логічного завершення розпочаті реформи і так звані «звинувачення» в «Архіві Пандори».
«ПандораПаперс» (така назва журналістський розслідувань) через свій консорціум, яка оприлюднила дані із 12 млн. документів про офшори світових лідерів, як колишніх, так і сьогоднішніх із майже 100 країн світу на майже 32 трильйони доларів (без урахування нерухомості, творів мистецтва, ювелірних виробів). Сюди входять 35 лідерів держав, відомі артисти, шоумени, представники великого бізнесу, мафіозі тощо. Вони приховують свої статки на 29 тис. офшорних рахунках.
Серед найбагатших людей країни у цьому розслідуванні фігурують Р.Ахметов, О.Ярославський, Г.Боголюбов, І.Коломойський, нардеп О.Герега, голова адміністрації екс-президента П.Порошенка, Б.Ложкін та оточення самого гаранта (С.Шефір, І.Баканов, і сам В.Зеленський). Офшорні компанії, пов`язані з кварталівцями, володіють у Лондоні 3-ма квартирами вартістю понад 7 млн. доларів. За не до кінця з`ясованими даними, на їх рахунки із «Приватбанку» перевели майже 40 млн. доларів. Для чого ховають статки в офшорах? Для уникнення оподаткування та для відмивання брудних грошей. Ось так живе світ, так живемо і ми.
За різними оцінками, для подолання голоду у світі необхідно витратити майже 1,5 трильйона доларів, для приборкання пандемії – 300-400 млрд. доларів, для боротьби із глобальними кліматичними змінами – 2,5 трильйона доларів. Тепер уявімо, що якби лише ці 4,5 трильйона доларів спрямували б на потреби людства з вище наведених 32 трильйонів та 2,5 трильйона доларів, які витрачають на озброєння країн світу, то як би покращилося життя людей на планеті і які б основи для майбутніх поколінь були б закладені! Однак товстосуми ділитися вкраденими у людей статками не поспішають і не бажають.
Людина народжується за однакових рівних умов – ні багатою, ні бідною. Благополуччя для такого індивідууму створюють найперше у сім`ї. Якщо родина забезпечена, має відповідні умови для розвитку і виховання, то і достаток її буде оптимальний. За інших умов – питання відкладається на майбутнє.
Наступне: дошкільна і шкільна освіта – старт до життя даний. Крім усього передбачуваного і непередбачуваного, велике значення має і характер самого виховання, підхід до навчання, виконання настанов батьків, вихователів, учителів. Таким способом формують особистість, прищеплюють любов до рідної землі, до звичаїв і традицій українського народу.
Завершивши базове навчання, випускник визначається зі своєю подальшою освітою, зупиняючи вибір або на виробничих професіях, або на високотехнологічних. І ті, і інші є затребуваними на ринку праці,але у різній кількості. Тому, обираючи професію, потрібно враховувати можливість подальшого працевлаштування. Дуже часто у цей процес втручаються батьки, які за всяку ціну намагаються схилити своє «чадо» до найпрестижнішої, на їх думку, професії, часто невраховуючи переконання чи бажання самого випускника, що в кінцевому підсумку приводить до появи фахівця з дипломом але без роботи. І коли батьки вже далі стають неспроможними утримувати найріднішого, то останній у силу різних обставин, стає або бідним, або соціально-небезпечним; у кращому випадку – переорієнтовується самостійно і шукає своє місце у житті та світі.
Надзвичайно важливе значення у становленні багатства чи злиднів має та суспільно-економічна формація, час і місце, в якому живе людина. Передові аналітики, світочі науки, політики, високопосадовці, яким небайдужа доля пересічного громадянина, народу у різні періоди історії замислювалися над питанням, як змінити ситуацію, зробити так, щоб багатих і бідних ставало менше, щоб у широкому загалі домінував середній клас, торжествувала справедливість. Висували різні теорії, версії, поради: від утопії до реального втілення задуманого. Останньою у цьому процесі існувала теорія і практика побудови соціалізму-комунізму спочатку в одній окремій країні, а пізніше – у світовому масштабі. Задум, на перший погляд, здавався привабливим: забрати у багатих і віддати бідним. Шляхом експропріації у власників силою забирали заводи, фабрики, інше майно, землі передавали незаможним селянам і т.д. Народ повірив, що, нарешті, запанує справедливість і всі заживуть у достатку. «Від кожного по здібностях, кожному за його працю», або «Від кожного по можливостях, кожному по потребах». Але на практиці – це виявилося неможливим. По-перше, власник не погоджувався віддавати нажите багатство, але коли його змушували до такого кроку силою – всіма способами намагався захиститися. По-друге, з економічної точки зору загальнонародна власність – це все нічиє, його можна дерибанити, розкрадати, привласнювати тощо. Яскравим прикладом у цьому плані є побудова соціалізму в союзі, де спочатку сталася громадянська війна, подальші індустріалізація, колективізація, культурна революція, голодомори, репресії, спроби експортувати революції у різні країни. Все це закінчилося плачевно: кризами, стагнаціями, зрештою, привело до розвалу союзної держави, краху економіки, зубожіння населення. У той же час передові країни світу побудували соціально-орієнтоване суспільство, а ми залишилися відсталими на 50-80 років і до цього часу не можемо оговтатися від такого жахливого експерименту. Іншими словами, без власника, ринку, свободи, неможливо досягнути стабільності соціально-економічного розвитку суспільства. З іншого боку, ринкова економіка не є панацеєю від усіх світових бід. Вона веде до ще більшого розшарування населення на багатих і бідних, до корупції, зловживання службовим становищем і т.д. Але людство – поки що не придумало кращої моделі існування та саморозвитку. Завдання нинішнього і майбутніх поколінь – розробити та втілити у життя іншу більш досконалу модель розвитку цивілізації.
Повертаючись, у черговий раз, до зубожіння населення, особливо пенсіонерів та безробітних, слід зупинитися на такому показникові, як купівельна спроможність громадян. Якщо сім`я на день може собі дозволити витрати від 52 до 260 грн., то вона вважається бідною (таких людей у нас 27-30%); від 261 до 520 грн. – середнього достатку (65%), а майже 5% осіб – багаті і дуже багаті. Щоб зрозуміти окремі причини такого явища, автор хотів би проілюструвати зміни у суспільстві на грунті ринкових відносин, порівнюючи, приміром, стан охорони здоров`я в Яремчанщині у 80-х роках минулого століття із сьогоднішніми. У той період у нас функціонувало 285 лікарняних та понад 1,5 тисячі санаторних ліжок із повним державним медикаментозним забезпеченням та відповідним харчуванням. Сьогодні розгорнуто – лише 115 ліжок загального профілю і 350 санаторних. Як вони забезпечені медикаментами та харчуванням відомо всім. Більше того, окремі санаторії («Прут», «Карпати») перестали взагалі існувати, інші – на межі закриття. Виникає цілком закономірне запитання: «Як так сталося, що попередня система могла дати собі раду у цій галузі, а теперішня – практично все переадресувала самим хворим, громадянам?». Відповідь на поверхні – дохід держави від цієї господарської діяльності «поплив» у приватні руки, а податки – не в змозі покрити потреби, у згаданому випадку медицини. Ми зовсім не жаліємо за попередніми суспільно-політичними стандартами, але погодьтеся – вони були більш соціально спрямованими, прозорими, передбачуваними з впевненістю у завтрашньому дні. Або інший факт. У минулі часи пересічний громадянин мав можливість оздоровитися у санаторно-курортних закладах за рахунок фонду соціального страхування з незначною виплатою, а нині – маєш 20-30 тис. грн. на таку послугу – отримаєш її, не маєш – «грійся» на сонці під стріхою свого помешкання. Розуміємо, такий висновок викличе бурю емоцій. У першу чергу, серед можновладців, але це – факт і від нього ніде не подінешся. Тому, владі «іже з ними», потрібно працювати для народу, щоб отримати кращу його оцінку, а не відвертатися від його проблем, обзиваючи людей «бидлом», а себе вважати небожителями.
Багатий той народ, який має свою народну владу, національну інтелігенцію, яка є носієм соціальної справедливості, гордістю нації, виражаючи її законні інтереси, традиції тощо. Перед ними – чисельні великі завдання. Це зміцнення держави у політичному, економічному й ідеологічному напрямках, відродження єдиного гуманітарного простору, мови, культури, ідентичності. Історичне завдання їх – сформувати єдиний український простір. Кожна людина має своє призначення, дане її Всевишнім. Лише добра праця та повна посвята своєму призначенню забезпечить людині сповнення її намірів, мрій, сподівань і тоді вона зможе гідно відійти з цього світу. Земне життя медика продовжується у житті тисяч його пацієнтів, яким вони своїм розумом та руками повернули здоров`я чи врятували життя.

Михайло КІНАШ,

м. Яремче.

 

ДАЛІ БУДЕ


Article printed from Народна Воля: http://volya.if.ua

URL to article: http://volya.if.ua/2021/11/bidnist-i-bahatstvo/

© 2010 Narodna Volya. Всі права застережено.