Пластовий юнацький курінь ім. Короля Данила у Надвірній

У березні 1929 року до Надвірної прибув член курінної старшини пластового 45-го Куреня ім. Святослава Завойовника у Павелчі біля Станиславова Дмитро Попадинець, псевдо «Пестрий Дятель». Він став працювати у кооперації Надвірної і став тут одним із засновників і виховником пластового юнацького куреня ім.Короля Данила.

У своїх спогадах він згадує про пластове життя: «Повітове місто Надвірна із довколишніми селами в підніжжі гір Карпат близько нафтового басейну і деревного промислу та відпочинково-лікувального ресорту, було досить рухливе. Населення переважно українське. Посадником міста був від років дуже статечний підприємець св. п. Василь Свищ. Тут мешкало немало моїх шкільних товаришів, що в більшості доїжджали до різних шкіл у Станиславові. Немало з них уже працювали чи вишколювались на фахівців по варстатах і підприємствах. Деякі з них належали до «Пласту» у Станиславові й Коломиї, але через доїзд поїздами додому не завжди могли брати участь в пластуванні. А тим, що вчились у державних школах, приналежність до позашкільних організацій взагалі була суворо заборонена.

Із днем 31-го березня 1929 року став я працювати у кооперації в Надвірній. Тут я знайшовся серед великого числа товаришок і товаришів, а, будучи пластуном, я пішов слідами патрона матірного куреня й зорганізував кілька гуртків при активній помочі кол. пластунів, спочатку ніби при моєму курені з метою створити окремий мішаний курінь у Надвірній. Рівночасно я поробив заходи через Станиславівську Кошову Команду до Верховної Пластової Команди у Львові на виготовлення подання-заяви із вимаганими залучниками до воєвідського уряду через місцеве староство. По тижневі чи двох таке подання ми одержали зі Львова, проштемпелювали його і внесли до місцевого староства за писемним ствердженням «рубрум» одержання такого. Така копія внесення подання на дозвіл за існування пластового куреня давала нам привілей спокійної діяльности, з одного боку, та можливої толеранції – з другого, по якомусь часі від дати внесення, ми мали одержати відмову-заборону, а якщо такої не було, то це означало, що дозвіл-згоду напевно уділять.

Патроном мішаного куреня обрано короля Данила. Основником і першим опікуном був я, «Пестрий Дятель». Спонзорами того куреня й фактичними опікунами були: адвокат д-р Микола Николайчук, інж. Юрій Цебрівський і п. Роман Збудовський. Допоміжними в організаційній праці були колишні пластуни й ентузіясти пластування Юрій і Степан Дунці, Володимир Костик, Роман Штуняк, Роман і Степан Свідруки, Марійка Туєшин, Наталка Штуняк, Міля Гриценко й багато інших. Заняття у «Пласті» провадилось гуртками, поділеними за приблизним віком, що визначався від 12 до 24. Також робили ми виходи у терен, прогулянки у гори, до Скиту Манявського, до каменя Довбуша й до кількох сіл та місць, що мали історично-географічні і геологічні знаки минулого. Відбули ми одну дводенну прогулянку-вимарш, мабуть, під Свята Івана Купала або Петра і Павла, з варенням вечері, снідання і обіду, ватри й нічлігу, зі всіма ритуалами, іспитами вмілости і теренової гри. Пам’ятаю, що сестри Стефа і Галя Петровські з Цуцилова прибули до табору на ватру із своїми двома гуртками пізнього вечора. Там, у Цуцилові, вони підготовляли організацію самостійного куреня. За цю прогульку, а особливо за ватру «вогонь в лісі та ще й ніччю», я мав адміністративне переслухання в старостві на донесення поліції, але за виясненням д-ра М. Николайчука мене виправдано… «Та недовго сонце гріло, недовго світилось», бо після 6-ти місяців, з першим жовтня мене стягнуто до централі в Станиславові.

На моє місце прибув пластун Ярослав Сербин і він був співорганізатором дальшої пластової гри, а я мав ще нагоду двічі відвідати Надвірну, «Пласт» і пластунство до часу урядового розв’язання всієї пластової організації восени 1930 року. З моїх «вихованків» був у монтреальській станиці (Канада) пл. сен. Богдан Білошевський, що кілька років тому покалічився в автовій катастрофі і помер з вичерпання сил в час прощі до Люрду. Стрічав я в таборі в Ляндеку, Тироль в Австрії, колишню пластунку Марцінковську й недавно в Пітсбурґу в США кол. пластуна О. Полатайка, а більше нікого. Велике спустошення в людях залишили нам більшовики і німці. Нехай ця згадка про ще одну пластову клітину в мережі колишніх пластових самовиховних і самозаправних станиць буде пластовим перекликом – готуйсь на Ювілейну Ватру там в Україні, в неволі, тут у вільному світі, а також там, куди відійшли від нас у засвіти наші друзі». [1, ст. 729-730].

Вихованець пластового юнацького куріня ім. Короля Данила у місті Надвірна Богдан Білошевський проживав у м. Надвірна на вул. Мазепи. Мати Богдана походила з родини Курпелів і працювала вчителькою. У сім’ї Білошевських крім Богдана були брат Мирон і сестра. Пластун Б.Білошевський був добрим спортсменом-футболістом, учасником музичного пластунського гуртка, співав у хорі товариства «Просвіта» і церковному хорі під керівництвом магістра М. Стефанюка. Змальовуючи культурне життя Надвірної в часах між 1935 і 1943 роками, магістр Степан Волянський у своїх споминах стверджує: «Перший раз виступив цей мішаний хор з диригентом мгр. Стефанюком в березні 1936 року на заплянованому Концерті Шевченка. Після того на Великдень – 1936 року хор відспівав перший раз Службу Божу в церкві. Коли повертаюся думками в ті часи, пригадується небувалий настрій присутніх на тій співаній Службі Божій. Відтоді в Надвірній влаштовувалися концерти, часто в програмі яких були твори вокальної музики наших найкращих композиторів. На повітовому просвітянському святі в Надвірній в 1937 році співав місцевий хор при співучасті всіх довколишніх хорів, разом – двісті хористів. Кожного року на Зелені свята мала місце святочна панахида в церкві в Надвірній при участі хору. З церкви йшов потім похід на могили. В часі Різдвяних свят мав надвірнянський хор у своєму репертуарі багато коляд і щедрівок, і разом з невтомним диригентом ходив по домах наших громадян колядувати зі збіркою на Рідну Школу. Все ще пригадуються добрі голоси хору: сестри Волинські в сопранах і альтах, Микола Гринішак і Василь Свідрук – в басах, Богдан Білошевський і Кравчук – в тенорах. Надвірняни насолоджувались співом свого хору в часі його виступів при кожній нагоді і разом з отцем-парохом Дм. Шевчуком інтересувалися ним і його працею». [2]

Пластовий сеньйор Богдан після закінчення Другої світової війни переїхав до Канади, де став різьбярем, виховником пластових новаків у таборі «Оселя України», керівником і режисером дитячого театру «Веселка» при парохії св.Архистратига Михаїла у Монреалі.

«Парохія св. Архистратига Михаїла була першою греко-католицькою парохією в Монреалі і в провінції Квебек та четвертою парохією на терені сьогоднішньої єпархії Торонта і Східної Канади…. Нову церкву поблагословив владика Ісидор 25 вересня 1954 р, а іконостас, який різьбили мистці-різьбярі Богдан Білошевський та Альфред Шредер (перший іконостас в українських греко-католицьких церквах Монреаля), освятив митрополит Максим 24 листопада 1957 року під час храмового свята. Під покровом відділу Ліги Українських Католицьких Жінок (ЛУКЖ) при парохії зорганізовано в 1954 р. дитячий театр «Веселка». Керівником і режисером став Богдан Білошевський, за костюми і танки відповідала Дарія Савка, а музичний супровід підбирав Роман Негребецький.

…10 серпня 1938 року парохія св. Михаїла за 6500.00 дол. закупила в Лорентійських горах 640-акрову ферму, віддалену яких 100 км від Монреаля, призначену на літні табори для дітей. Цю оселю названо «Оселя Україна». Між виховниками були такі особи: Ярослава Бринявська, Люба Левицька, Богдан Білошевський, Іван Брикович і Матвій Сохоцький … Можна без жодного перебільшення сказати, що парохія св. Архистратига Михаїла в Монреалі є дійсно безпосередньою або посередньою матір’ю всіх українських парохій у цьому місті як греко-католицьких, так і православних, бо всі їхні парохіяни чи їхні батьки та діди були колись членами Свято-Михайлівської парохії, а Слугу Божого митрополита Андрея Шептицького слід уважати засновником релігійно-церковного життя в Монреалі – отже, в першу чергу, парохії св. Архистратига Михаїла». [3]

Під час паломницької поїздки до Люрду (Франція, департамент Верхні Піренеї) в автокатастрофі Б.Білошевський покалічився і скоро помер. «Юнацький мішаний курінь ім. Короля Данила в Надвірній, а особливо його колишні члени, впали жертвами наїздників: більшовиків, мадярів і німців. Єдиний активний пластун, нов. виховник пл. сен. Богдан Білошевський в Монтреалі був жертвою автового випадку, окалічів і помер в часі поїздки-паломництва в Люрді, де і спочиває його тіло». [4]

Джерела і література:

1. Дмитро Попадинець. Мішаний юнацький курінь ім. Короля Данила в Надвірній. Альманах Станиславівської землі. Збірник матеріялів до історії Станиславова і Станиславівщини. Том II. Видання Центрального Комітету Станиславівщини. Нью-Йорк – Париж – Сідней – Торонто, 1985.

2. С. Волянський. В Надвірній співав чудовий хор. Газета «Свобода». 1980, No.200, http://www.svoboda-news.com arxiv pdf Sv…

3. Д-р Юрій-Мирослав Левицький. Церква святого Михаїла (м. Монреаль, Канада) – УГКЦ, https://map.ugcc.ua view 1278-tserkva-svyatogo-myh…

4. 45-ий курінь УПЮ-ів ім. Святослава Завойовника у Павелчі біля Станиславова. Пластовий шлях. – 1984. – Ч.1(70). – C.44-47. http://old.plast.org.ua/history/cities/45kurin/

Ігор АНДРУНЯК,

член Національної

спілки краєзнавців України.