На Закарпатті знайдено пісню про Делятин

Дотепер в археологічних та етнографічно-фольклорних нашаруваннях нашого народу час від часу знаходяться безцінні історичні скарби, які таять предвічну минувшину української землі.

Нещодавно автор цих слів випадково знайшов віршований твір, скоріше народну пісню, про містечко Делятин над Прутом часів Першої світової війни, яка відбулася 105 років тому. У практиці невтомних ентузіастів краєзнавчо-пошукових експедицій нераз траплялися щасливі випадки, коли шукаєш щось одне, а знаходиш незвідано нове.

Так сталося і зі мною. Недавно попала під руки книжка закарпатського науковця, багаторічного завідувача кафедри російської літератури Ужгородського національного університету Івана Сенька «Келечин – рідне село Августина Волошина» (2007). Дуже захопився виданням, маючи надію, що нарешті вдасться знайти звідки походить родовід о. Миколи Волошина, пароха с. Заріччя, де і похований у кінці ХІХ століття – дідуся по материній лінії нашої славетної краянки Марійки Підгірянки. До цього ж спонукали її маловідомі закарпатські біографічні штрихи. Одна з тіток поетеси називалася Сабіна, ім`я на той час дуже поширене на Срібній землі. Мабуть, не випадково, відразу після Першої світової війни Марійка Підгірянка жила і вчителювала на Закарпатті. Навіть у 1924 році у дитячому журналі «Пчілка» поетеса надрукувала вірш-присвяту «На 25-літній ювілей літературної діяльності о. Августина Волошина», який через півтора десятка років став президентом Закарпатської України.

У скорому часі «відкопав» номер телефону автора згаданої книги І. Сенька, до якого мав цілий сніп запитань. Та відповідь з ужгородської квартири виявилась короткою: «Волошин дуже поширене прізвище, як і ваше Левицький. То хіба всі однофамільці є родичами чи вихідцями вашого села?».

Наперед скажу, що недаремно студіював 400-сторінковий фоліант, що побачив світ в Ужгороді, багатий на цікаві життєві епізоди, світлини й словничок, хоча й не знайшов «свіжих» фактів Підгірянчиного роду у Закарпатському краї.

Сам відразу не повірив власним очам, які здивовано вперлися на сьомій сторінці в рядок «Любив співати пісню «В Делятині між горами б`ються руські з австрійцями».

Знову довелося потурбувати відомого закарпатського науковця, який народився у селі Келечин на Міжгірщині, щоб надіслав увесь текст пісні. Тепер цитую лист від нього з датою 18 листопада 2021 року: «…А тепер – про пісню «В Делятині поміж горами». Її знав мій дід, також Іван Сенько. Чув її від якогось діда-жебрака з Вигоди, який ходив по селах Волівщини, як у ті часи називали Міжгірщину, і ночував у хаті мого діда. Вона про бої у Карпатах у Першу світову війну».

В Делятині між горами

Б`ються руські з австрійцями.

Б`ють какони – не втихают,

Машинґвери помагают.

Чорна земля – не орана,

Лиш кулями засіяна.

В кого доля з чорним знаком –

Паде вояк за вояком.

Чорні круки налітають –

Біле тіло розривають.

Плачуть мами за синами,

Плачуть жони за мужами.

На мою думку, маловідома народна пісня задокументовує трагічні події Першої світової війни не тільки в містечку Делятин, але й в околицях – межівних селах: Дорі, Лузі, Лоєвій, Добротові, Заріччі та Білих Ославах, які якраз географічно створюють і символізують місцевість, винесену в назву пісні, де найбільше тривав театр воєнних дій. А ще багато про Делятин знають, що тут сходяться дві залізничні вітки з Коломиї й Надвірної у напрямку Рахова, працювали солеварня і тартак (лісозавод). За окупаційних режимів це містечко було адміністративним центром із ратушею. Цілком можливо, що невідомий автор пісні вибрав саме топонім Делятин із точки зору поетичного римування.

• До речі, Делятин був стратегічним пунктом і в Другу світову війну. З історії знаємо про славнозвісний «делятинський бій партизан-ковпаківців» з німецьким фашистами, який точився аж під Білими Ославами, в якому загинув радянський генерал С. Руднєв.

У монографії «Делятинщина: історико-географічне дослідження» (М. Клапчук і В. Клапчук, 2007) у розділі «Перша світова війна на Делятинщині» майже у хронологічному порядку на основі архіву відтворено події у гірському Надпрутті, що й оспівує знайдена народна пісня.

У цій книзі читаємо, що 19-го жовтня 1914 року російські війська зайняли Пасічну, Делятин, Коломию, а 29 жовтня – Дору й Ослави. На 11 листопада 1914-го у районі Делятин – Кути зосереджено до 18 батальйонів і 3 полки австрійських військ. 3-5 грудня того ж року фронт проходив у Делятині. 25-26 січня 1915 року продовжувалися бої, росіяни залишили Дору, але зайняли Маняву. 29-30 січня йшов упертий бій на фронті Пасічна – Делятин. 29 травня 1915-го спротив австріяк ослаб на фронті Делятин – Коломия. Вони ввели у бій усі свої сили. До 22 червня 1916 року точилися важкі бої, російські війська зайняли Ісаків та Микуличин. Одинадцятий корпус австрійців від Ланчина до Микуличина утримувався на лівому березі Пруту. 30 липня 1916-го росіяни підійшли з півночі до Лоєвої та Надвірної, а 3 серпня – зайняли Луг і продовжили наступ на Ворохту та Яблуницю. Із 24 січня до 15 лютого 1917-го росіяни все ще перебували у Делятині й околицях.

До речі, Михайло Клапчук (1920-1984) – один з авторів згадуваного видання, котрий п`ятнадцять останніх років життя провів у Делятині, записав понад п`ять сотень народних пісень. Можливо, в його домашньому архіві є і ця пісня про бої у Делятині. Тепер, як знаємо, що одним із її носіїв був чоловік з містечка Вигода у Долинщині.

Готуючи матеріал до друку, для підтвердження змісту знайденого рукописного пісенного тексту я використав і перекази старожилів із записів місцевих краєзнавців, учителів історії.

• Про воєнні дії у Першу світову у самому Делятині багато знають музейники Андрій Мисюк і Світлана Флис. Кілька років тому Андрій Мисюк став ініціатором, аби на місці поховання 140 вояків обох сторін, які відвойовували залізничну станцію у районі теперішнього Делятинського ліцею №2, встановити пам`ятний знак із граніту.

У моїх Білих Ославах, навесні 1990-го, освячували новий дубовий хрест на братській могилі під Ділом, де захоронено 120 австріяків та росіян після кровопролитного рукопашного бою. До впорядкування могили долучилися учасник Другої світової війни Микола Дідик і молодий водій радгосту «Делятинський» Дмитро Юрин. А лісник Делятинського держлісгоспу, нині пенсіонер Петро Дедерчук разом із сільським ковалем Михайлом Гнип`юком за свої кошти в урочищі Киселюкова Яма, що між Дорою і Делятином, влітку 2015-го встановили пам`ятний знак полеглим воїнам у Першій світовій війні.

На жаль, каже історик Іван Кметюк із Лоєвої, його односельчани не доглянули, не зберегли братську могилу в урочищі Лази, на якій донедавна височів дерев`яний хрест. Тепер про Брусиловський прорив, що відбувся влітку 1916-го з лінією оборони, яка проходила по Страгорі, нагадують лише зарослі окопи.

• Вогняне крило Першої світової війни зачепило підгірське село Добротів, яке підпирає Делятин збоку Коломиї. Учитель історії Іван Янко у своїй книжці «Добротів. Історія села» (2004) пише, що майже всіх жителів його рідного села на 9 місяців, на час фронту, з метою безпеки, вивезли в австрійське містечко Гмінд. На території села не один раз велися рукопашні бої автсрійського й російського військ. Полеглі воїни захоронені на цвинтарі біля церкви.

У грудні минулого року мені розповів начальник відділу освіти, культури, молоді та спорту Делятинської селищної ради зарічанець Михайло Гаврилюк, що за Заріччям на толоках таборилися австрійські вояки. До них у «гості» забігали діти, яких пригощали на польовій кухні. Одного разу, туди збіглися від старого до малого, щоб побачити як кіньми витягують літак, що при невдалій посадці застряг у млаковистому місці. Дехто з людей навіть звернув увагу на блискучу кінську упряж, яка підтримувалася дуже просто. Улани (господарі коней) скидали ланцюги у мішок з піском і вдвох перекидали його, металічні кільця скоро відшліфовувалися до дзеркального блиску.

Влітку торік мені випало водити бойовими місцями Першої світової війни у Білих Ославах учительку історії та англійської мови Бернарду Авсеніну зі словенського міста Любляна, дід якої загинув десь у Надвірнянщині. Їй так хотілося знайти те пам`ятне місце…

Правду кажуть у народі, що людська пам`ять переплетена переказами і народна пісня, що переливається з покоління у покоління – то унікальний і найдовговічніший та тривкий матеріал для зведення пам`ятників на шану нашого предвічного буття на Землі.

Віриться, що віршована знахідка, в якій щільно спресовані біль і тривоги воєнного лихоліття на теренах нашого краю у другому десятилітті минулого сторіччя, яка вперше введена в обіг газетного простору «Народної Волі», поповнить репертуар ансамблю «Черлені пацьорки» з Делятина.

Василь ЛЕВИЦЬКИЙ,

Член НСЖУ.

с. Білі Ослави.