За останніх кілька років українці досить повно познайомилися з історією української «Просвіти». Маємо право сказати, що здобуття Української держави у ХХ столітті є наслідком праці «Просвіти» від часу її заснування у 1868 році. Тоді за період до 1918 року «Просвіта» виховала покоління, яке втілило у життя цю високу мету. Її вихованці – Українські Січові Стрільці після проголошення ЗУНР задалися метою утворення Соборної Української держави по обидва боки Дніпра.
За надзвичайно складних обставин формальний Акт Злуки ЗУНР і УНР відбувся 22 січня 1919 року. На той час УСС потрапили у складне становище. Керівництво УНР страждало від постійного бродіння і незрозумілих дискусій. Наприклад, В. Винниченко переймався питанням «Чи не мають більшовики більшої рації, ніж ми?». Відповідь на нього він сформулював для себе аж у 1920 році, коли після розпаду УНР виїхав до Москви і пропонував Леніну свої послуги в якості керівника уряду в Харкові. А коли йому запропонували посаду військового міністра, то він образився – «що то за посада, якщо нема української армії?». А в час його перебування в уряді УНР він і ще дехто застерігали УСС від втручання «західняків» у київські справи. І лише завдяки повідомленню Євгена Коновальця та Андрія Мельника про можливість захоплення Центральної Ради більшовицькими бунтівниками через кілька днів Грушевський усвідомив реальність загрози та погодився на втручання Січовиків. Для повідомлення цього обидва керівники УСС переодягнулися у солдатські шинелі і через вороже оточення проникли до будівлі українського уряду.
Швидко українське військо зайняло необхідні позиції і почалися кровопролитні бої за столицю. Січовики зазнали тяжких втрат. Але до тижня столицю звільнили. Пам’ятаймо, що тоді у Бресті-Литовському відбувалися переговори з Німеччиною, де Україну мала представляти влада, яка перебувала у Києві. Завдяки героїзмові і високій військовій майстерності Січових Стрільців під командою Є.Коновальця, А.Мельника, Ф.Черника, В.Кучабського, Р.Дашкевича, І.Чмоли й інших у цих переговорах брала участь делегація Центральної Ради, а сама УНР увійшла в історію європейської дипломатії як держава. У той самий час частина УСС і деяких військ на чолі з Симоном Петлюрою вирушили під Полтаву для зупинки московської орди. А зовсім незначні сили, до складу котрих входила українська патріотична молодь, на станції Бахмач мали зупинити наступ орди Муравйова. Там, під Крутами, 29-30 січня 1018-го юні Січові Стрільці (так вони себе подавали) увійшли до українського Пантеону слави. Якби ситуація у Києві в ті часи залишалася спокійнішою, то вони пройшли б необхідний вишкіл у розташуванні казарм УСС. Без цього нове поповнення не залучали до військових операцій. Очевидно, що виховане «Просвітою» покоління Січових Стрільців стало військом переможців.
- Щоб читачі остаточно зрозуміли складність тих подій, героїзм українського Стрілецтва і страшну напругу, нагадаю, що навіть переможці не встигали підбирати і ховати всіх вбитих побратимів. І бувало, що кияни зауважували: «Ось ще один чехословак лежить. Так йому й треба. А чого йшов, куди його не кликали». Навіть зі сказаного зрозуміло, що війська Центральна Рада не мала. Там панувала думка, що Росія з нами воювати не буде. Та й партії однаково називалися, що там, що тут – еСеРи, еСДеки (Соціал-Революціонери, Соціал-Демократи). Ще гірше маємо за останні 30 років.
Я не ставив собі за мету описувати події того часу. Просто хочу показати контраст між військом і політиками Галичини як вихованцями «Просвіти» і наддніпрянською елітою та жителями. Бо у Галичині «Просвіта» виховала не лише еліту, а й створила націю. Вкрай важливо ще раз наголосити на винятковій ролі духовенства Української Греко-Католицької Церкви від створення «Просвіти» і до приходу більшовиків. Відомо, що митрополит Андрей Шептицький не призначав священника на парафію, якщо він не був просвітянином, не входив чи не підтримував «Просвіту» надалі.
Якщо звернутися до історії УСС тих часів, то Січові Стрільці впродовж декількох років мали можливість здійснювати рейди на південь України, у процесі чого проводили просвітницьку працю серед жителів – ставили вистави за творами українських класиків, допомагали селянам збирати урожай і багато іншого. А наслідком цього стало створення Запорізької дивізії (її командир – полковник Петро Болбочан), яка звільнила від білих Крим і південь України. Очевидно, що то лише штрихи до процесу, якщо можна так сказати.
З історії відомо, що УСС успішно протистояли московським військам і більшовикам там, де це залежало лише від них. Бо навіть січневі події у Києві насичені страхітливими епізодами. Ось факт. Особлива комендатура передала у розпорядження стрілецького командування «полуботківський полк у складі аж 90 «мужів», що саме зломив свій «нейтралітет». Його вислали під ніч у стрілецьку казарму, куди вони увійшли, співаючи українські пісні. Стрілецьке командування залишило всю оборону казарм на цей «полк». Уночі почався обстріл казарми важкими більшовицькими мінами. Тут бадьорі «полуботківці» не витримали. Пізно вночі, розграбувавши всі стрілецькі магазини (склади, Б.Б.) й усе особисте майно стрільців у казармі, вони подалися назад у свої безпечні казарми, пограбувавши по дорозі ще й склепи на Хрещатику. Ось так стрілецьку казарму, а в ній стрілецький шпиталь із десятками поранених, покинули напризволяще. Успіхи триденних стрілецьких наступів могли перехитнутися за одну ніч. На щастя, більшовики не завважили, що головний опорний пункт, на котрому, наче на завісах, обертався весь триденний стрілецький наступ, покинений («Історія Січових Стрільців», Львів, 1937р.). «Був там ще один критичний момент – зміна воюючих на відносно свіжих стрільців (для відпочинку), а також постачання харчів – під постійною загрозою. Приклад – певний час «полковник А.Мельник сам розносив стрільцям харчі на своїх плечах, переглядаючи ситуацію на лінії вогню. Поки ця справа не була як слід наладжена («Історія Січових Стрільців», Львів, 1937р.)».
Праця УСС на великій Україні тривала майже два роки. А що маємо у сучасній українській державі? 28 років керівництво України вагалося з ким бути Україні – з митним чи європейським союзом. Часто члени уряду чи керівники влади від столиці до периферії були скорше представниками влади ворожої держави. А траплялися часом і громадянами чи агентами ФСБ (керівники СБУ і МВС за Януковича). Ось такі гіркі історичні паралелі.
Та якби у нас існувало повноцінне громадянське суспільство, як на початку ХХ століття «Просвіта» у Галичині, то в Україні відразу після 1 грудня 1991 року творилася б українська влада. А не в особистих чи групових інтересах хапали або крали все підряд, або віддавали у власність москалям, чи просто нищили цілі галузі. А «керівний ешелон» суспільства списував усі наші проблеми на нашу слабкість і силу ворога.
Зацікавлений читач запитається, що ж нам робити?
- Наразі всі небайдужі долучімся до просвітницької праці на громадських засадах. А разом з тим поставмо владі вже Української держави вимогу, щоб система освіти виховувала патріотів у школах. Система батьківських зборів має долучити до цієї справи батьків, родини. Не бути патріотом України має стати невигідно і непрестижно. Також і за межами закладів освіти. Повсюдно. «Просвіта» може допомогти владі створити таку систему, відіграючи в ній роль методичної структури або й головну. Це з врахуванням того, що за 30 років сама держава не намагалася цього робити. За основу треба взяти історію України хоча би від часів Київської Русі (її уроки), історію «Просвіти» у Галичині та історію Січових Стрільців як вихованців «Просвіти».
Досягнення «Просвіти» в умовах чужих держав є незаперечним аргументом на її користь. Зрештою, праця «Просвіти» за останніх хоча би 10 років свідчить про її спроможність виконати згадану високу місію. Знову ж таки досвід 30 років свідчить, що уряди і відповідні політичні сили принципово не в стані вирішити проблему виховання поколінь українців-патріотів, для яких рідна держава є найвищою цінністю, як для громадян більшості цивілізованих держав.
Необхідно пояснити вживання мною слова «орда» відносно більшовиків. Знайомимося з історією виникнення Московської держави. Князь Андрій Боголюбський (син Володимира Мономаха) зі своєю дружиною осів на місці, що було улусом монгольської орди (орієнтовно в ХІ столітті). Без ярлика на це від хана це було неможливо. Та місцина називалася Москва – зв’язане не то з болотистістю, не то з коровами. Князівство назвали Московським. Знаємо про похід князя Андрія на Київ, спалення і пограбування батьківської столиці та великі жертви серед мирних жителів. То був стиль орди. Так само вели себе монголи після наступних походів на Русь і дальше на захід. Аналогічно повела себе орда після так званої «Переяславської ради», у час Петра І (Батурин), у часи СРСР (голодомори, винищення української еліти – операція КГБ «Блок» проти українських дисидентів від 1972 року, 12 січня в Україні у 50-у річницю цього терору оголосили день трауру) і весь час до наших днів. Так що «кращого» відповідника як орда ніяк не вжити.
Ще одна обставина часів боїв УСС – у них не було тилу.
- Із Півночі і Сходу – більшовики, з Південного Сходу – біла гвардія, із Заходу – поляки. Лідером УСС став полковник Євген Коновалець. Після того, як С.Петлюра поєднався з поляками, Січовиків роззброїли та інтернували, вони розійшлися по всьому світу. Євген Коновалець об’їздив увесь світ, консолідував Січове Стрілецтво – утворені українські організації – молодіжні і УВО. Після цього 28 лютого – 2 березня 1929 року створили ОУН, керівником котрої обрали Коновальця. За всі роки від 1918-го до трагічного відходу з життя його називали вождем нації. Коновалець і «Просвіта» творили українську націю як цивілізовану європейську. Проте стараннями московських спецслужб світові подавали українців, як націю терористів. До речі, митрополит А. Шептицький не схвалював терористичні акти як засоби у процесі здобуття Української держави.
Важливе зауваження про січневі події. За всі часи існування радянської влади існувало табу навіть на згадку про Українських Січових Стрільців і «Просвіту». Сьогодні знімаймо це табу і повертаймося до витоків заради майбутнього. Упродовж січня українці збагатилися і зросли духовно. То ж тепер бажаємо читачам газети «Народна Воля», просвітянам і всім українцям поєднатися у праці для зміцнення нашого спільного дому – Української Держави. Запрошуємо всіх небайдужих краян приєднуватися до «Просвіти». Своїми молитвами просім Господа про благословення на цю святу справу.
На жаль за останній час «Просвіта», Союз Українок і вся наша громада зазнала тяжких втрат. Відійшли з життя Надія Мацьків – незмінна очільниця Союзу Українок Надвірної та її син Євген. Уся родина Мацьківих – Микола та Надія і син Євген жертовно працювали для заснування і успішної праці Народного Руху України, Союзу Українок і Просвіти в місті та районі від 1989 року до останніх днів життя. Співчуваємо рідним і близьким через тяжку непоправну втрату і молимося за упокій їхніх душ в Царстві Небесному. А нам, живим, треба продовжувати справу, котрій вони присвятили свої життя, – працювати для розбудови Української держави.
Богдан БЕРЕЗИЦЬКИЙ,
голова Надвірнянського районного об’єднання
«Просвіта» імені Тараса Шевченка.
Версія для друку
7,394 переглядів
