Газета по-надвірнянськи
 

Життя для церкви й України: Іван Гречко

14 січня 2022, 15:36 | Рубрика: Людина та її справа, Свята Версія для друку Версія для друку 280 переглядів

Українцям необхідно зберегти національне

(культуру, самобутність) заради світу.

Іван Гречко.

На Водохреща відзначає свій 93-й день народження наш краянин, надвірнянець за походженням, а львів’янин за місцем проживання, колекціонер, мистецтвознавець, громадський діяч, член редколегії самвидавного альманаху «Євшан-зілля» (1987-1990), співзасновник і голова Клубу греко-католицької інтелігенції у Львові Іван Гречко.

1

Народився пан Іван 19 січня 1929-го у сім’ї підпільника Михайла Гречка та надвірнянки Євдокії Гречко (з дому Слюсарчук). Для матері то був перший шлюб, а для батька – другий.

Із дитинства малий Іванко любив читати і малювати. Навіть пробував вступити на навчання у художнє училище у Львові, але не судилося. Та все за порядком… Спочатку була захоронка (дитячий садочок по-теперішньому). Опісля – навчання у школі у Надвірній, далі – технічна гімназія у Станіславові (нині Івано-Франківськ). А поряд із цим Пластові табори, в яких виховувалося майбутнє юнацтво УПА, та мрія піти у підпілля, яка здійснилася у 1944-му.

Іван мав на 13 років старшого (по батькові) брата Ярослава, котрий, як і тато хлопців, був упівцем. Саме з братом і пішов у партизанку 15-літній Іван. Пробув у лісі 8 місяців. Далі провідники вирішили, що молодь повинна вчитися. Як згадує І. Гречко, то стала їх (провідників) вимога: «Йдіть до Львова вчитися, там загубіться. У великім місті скоро сі загубите, але пам’ятайте один за другого, час від часу зустрічайтеся. Шукайте нові товариства, нові середовища, в які треба вам входити. Ходіт на Юра (Собор святого Юра у Львові – примітка Уляни Бошко) дивитися, що там сі робит. Ходіт до Українського музею, бо то є всьо зв’язане з митрополитом Андреєм Шептицьким». Так пан Іван згодом і робив.

  • 1945 року повернувся з вишкільного табору і справді поїхав до Львова, але надовго там не затримався, повернувся у Надвірну до сім’ї. 1946-го арештували і вислали на Сибір маму і молодшу сестру Орисю, якій на той момент виповнилося 12 років. Іванові вдалося перехитрити вартових і втекти до свого шкільного товариша-сироти, який жив на околиці Надвірної, тому там не шукали. У тих же роках загинув брат Ярослав і помер батько. А Іван завдяки допомозі братових побратимів утік до Львова.

Спочатку довгий час змушений жити без прописки, переїжджаючи з місця на місце. Про навчання малюванню з його життєписом довелося забути. Не увінчалася успіхом і спроба вступити до духовної семінарії. Вибирати міг хіба що серед технічних дисциплін. Тому обрав Львівську політехніку, де з колегами-першокурсниками почав виготовляти і ночами розклеювати листівки антирадянського змісту. Активну молодь швидко вирахували та арештували. Пару тижнів І. Гречко провів тоді у тюрмі «на Лонцького». Із Політехніки, звичайно, відрахували. Наступного року довелося вступати знову. Цього разу хлопець обрав лісоінженерний факультет новоствореного Львівського лісотехнічного інституту. Додому у Надвірну на канікули не їздив, бо не мав до кого із рідних – усіх примусово вивезли на Сибір (мама відбула на засланні 12, а сестра 13 років). Натомість влаштувався на роботу геодезистом, щоб заробити собі на одяг та мамі із сестрою щось переслати.

Інститут закінчив 1953 року з відзнакою й отримав направлення у Коломийський технікум обробки деревини. Та місто Лева манило невимовно.Тому в Коломиї прожив майже три місяці і повернувся до Львова, де влаштувався працювати на воєнний завод у технічний відділ. Наступною стала робота у Львівському проектному інституті «Теплоелектропроект» (тут трудився аж до пенсії).

Поряд з «офіційною» роботою мав Іван Гречко ще й працю неофіційну – тісно пов’язався із підпільною УГКЦ, допомагав організовувати шлюби, хрестини, сповіді, відспівування… У 1970-х став довіреною особою владики Володимира Стернюка у справах світських. У 1980-х брав активну участь у підготовці виходу УГКЦ із підпілля, зокрема, як голова комісії свободи сумління Народного Руху України. У червні 1990 року – у складі першої делегації українців, яка після виходу УГКЦ з підпілля побувала у Ватикані на авдієнції у Папи Івана Павла ІІ (на світлині).

  • Ще у 1950-х – на початку 1960-х років пан Іван зблизився із середовищем творчої інтелігенції Львова (Сельські, Колесси, Горині, Калинці…). 1963 року за сприяння літературного критика Богдана Гориня до Львова приїхала група свідомих киян, які захотіли вирушити в туристичний похід Гуцульщиною. Маршрут проклали через рідні краї Івана Гречка, тому він на прохання Б. Гориня став їх провідником. Таким чином, (не без участі І. Гречка) у Надвірній побували київсько-львівські інтелігенти. Серед них – і літератор, дисидент Іван Світличний, завдяки знайомству та подальшій дружбі з яким пан Гречко запізнав київських «шістдесятників».

Усі ці зустрічі, походи, знайомства (зокрема, з колекціонером Володимиром Вітруком), а також робота в інституті, яка супроводжувалася численними відрядженнями по різних куточках не лише України, а й усього СРСР, сприяли захопленню колекціонерською справою, яка із хобі переросла у місію щодо збереження української культури. Адже завдяки таким колекціонерам, як Іван Гречко, величезна кількість зразків народного й авторського мистецтва під час радянської окупації залишилася в Україні, а не поїхала десь у Москву чи Петербург.

Івана Гречка з юності захоплювали «мальованки» – ікони на склі. Напевне тому першим експонатом його безцінної колекції став образ «Покрова», далі «Святий Юрій». Саме із цих двох «мальованок» розпочалася одна з найбільших в Україні колекцій ікон на склі – колекція Івана Гречка. Йому довелося навіть самостійно навчитися ці ікони реставрувати. Крім образів він збирав також «колядницькі» хрести, свічники-трійці, народну вишивку і ткацтво (сорочки, верети, перемітки та ін.), народну кераміку тощо. Окреме місце у його колекції посідають зразки українського професійного мистецтва, зокрема, твори Р. Сельського, В. Патика, О. Заливахи, Е. Миська та ін.

Дещо зі своєї колекції Іван Гречко подарував Музею історії Надвірнянщини. На початку 2000-х років наші фонди поповнили збірки різдвяних та великодніх листівок, а також бронзовий портрет-медальйон «Володимир Луців» (1999) роботи Е. Миська (до слова, наші краяни світлої пам’яті співак-бандурист Володимир Луців із Лондона (1929-2019) та лікар Адам Бунь (1928-2020) були однокласниками та добрими приятелями Івана Гречка). Мав намір пан Іван передати до Надвірнянського музею і ціле своє зібрання. Але не склалося. У 2013-му він подарував свою колекцію Українському католицькому університету (УКУ) у Львові. Подарував, мріючи, що колись створена з його колекції експозиція переросте у Музей приватних колекцій при УКУ.

Про мистецько-колек­ціонерську працю Івана Гречка можна ознайомитися з таких джерел:

  • 1. Іван Гречко, Магда Дзвін. Іванове стремління. – Львів: Свічадо, 2015. – 544 с.: іл.
  • 2. Іван Гречко: «Та вони зразу сліди за тобою затирали, аби ти навіть в думці не вертався десь туда» //https://www.istpravda.com.ua/articles/2021/12/10/160631/.
  • 3. Українські колекціонери. Іван Гречко. Мистецьке видання. Інститут колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ. – Львів-Київ: Видавництво «ОРАНТА», 2006. – 271 с.: іл.

А хто хоче дізнатися про колекцію Івана Гречка більше, стежте за нашими публікаціями у пресі та соцмережах. Адже цьогоріч ми плануємо познайомити вас із нею ближче.

Уляна БОШКО,

зберігачка фондів

Музею історії Надвірнянщини.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!