Газета по-надвірнянськи
 

Коли замовкають гармати…

18 лютого 2022, 12:24 | Рубрика: Бійці передової Версія для друку Версія для друку 6,715 переглядів

Робота в секторі співпраці з учасниками бойових дій Офісу соціальних послуг Надвірнянської міської ради виходить далеко за межі, так би мовити, паперової, роботи лише з документами. І хоча ця ланка діяльності також посідає чільне місце, все ж безпосереднє спілкування із фронтовиками нашої сучасності і конкретна допомога кожному, зокрема, переважають.

IMG-49082b5db2396765a3fffcc

У цьому переконаний і доводить на практиці своїми діями Юрій Васильович Пирожук, який з утворенням Офісу соціальних послуг під орудою досвідченого працівника органу місцевого самоврядування Василя Василенка очолив один із його структурних підрозділів – сектор співпраці з учасниками бойових дій.

Дієву й ефективну роботу вдалося налагодити швидко. Василь Василенко, добре відомий в органах місцевої влади своїм відповідальним ставленням і принциповою позицією ставить перед колективом цілком реальні завдання, виконання яких потребують, крім професійних, ділових, суто і людських якостей, що, власне, і повинні бути притаманні відповідальним працівникам Офісу соціальних послуг.

Сектор співпраці з учасниками бойових дій розташований у приміщенні колишнього Центру допомоги учасникам АТО при Надвірнянській РДА на майдані Шевченка у райцентрі. Нині тут працюють для ветеранів російсько-української війни, які проживають на території Надвірнянської громади. Приміром, за станом на 14 лютого в управлінні соціального захисту населення райдержадміністрації зареєстровано 300 учасників бойових дій, які проживають на території Надвірнянської громади. Цифра – нестабільна і коливається щомісячно.

– Стараюся допомогти фронтовикам у всіх аспектах життя, – розповідає завідувач сектору Юрій Пирожук. – Коли приходять із проблемою, то вдвох не шукаємо крайнього, а виходу із ситуації, шляхи розв’язання тієї чи іншої проблеми. Інколи є такі проблемні питання, що доходить …до суду. Скажімо, є одні документи, є інші. Проте вони суперечать один одному…

Трапляються випадки, коли учасникам бойових дій відмовляють у допомозі чи ігнорують їхні законні вимоги, запити. І деколи достатньо просто телефонного дзвінка. Під час розмови з’ясовується, що той відповідальний працівник проявив байдужість або просто елементарну неуважність. Тож і таким методом (телефонного дзвінка) непорозуміння вдається вичерпати. Трапляються випадки, але не часто, коли за сприянням доводиться звертатися в обласну державну адміністрацію.

  • Юрій Пирожук наголосив, що чимало воїнів, які повертаються з фронту, потребують і не так уже й багато – просто щирої розмови, щоб виговоритися і «вилити» наболіле. Звісно,це вже стосується і психологічної реабілітації. Але залишимо тему посттравматичного синдрому фахівцям. Юрій Пирожук переконаний, що для людини, котра повернулася із війни, дуже важливо знайти такого співрозмовника, який би зрозумів її з півслова, після однієї вимоленої фрази. Такою людиною може бути лише той, котрий і сам безпосередньо перебував у тому страшному місці, де щомиті чигає смерть від кулі ворожого снайпера, де ділилися останньою цигаркою і… навіки прощаєшся з тим, хто ще вчора прикрив тебе своїм плечем.

Це і є фронтове братство. Без жодних відтінків. Пряме і щире. І саме цього не вистачає вже тут, у цивільному житті… Тому, очевидно, зустрівши побратима в особі Юрія Пирожука, учасники бойових дій відкривають йому свою душу і почуваються комфортніше і спокійніше в його кабінеті, ніж у кабінеті інших відповідальних працівників, у компетенції яких перебуває вирішення тих чи інших питань.

Старший солдат, водій-стрілець Юрій Васильович Пирожук у Збройних Силах України – з 2015-го. Під час першої хвилі мобілізації він з’явився відразу у райвійськкомісаріат, щойно одержав повістку. До 2017-го працював там. В обов’язки входило, зокрема, забезпечення комплектації військовими спеціалістами. Приміром, треба 10 стрільців чи танкістів і зі 100 особових карток вибираємо людей із такими спеціальностями, мовить п. Юрій. Виписуємо їм повістки, вручаємо. Людина приходить, йде на медкомісію, їде на схід… Мимоволі розумієш, що ти, особисто ти, визначаєш людську долю, бо відправляєш чийогось чоловіка, батька, сина у небезпечне місце, звідки, іноді, не повертаються живими.

Особливо це відчуття загострилося після загибелі на фронті одного із жителів нашого району. Я прекрасно пам’ятаю його, як він проходив медкомісію, із сумом згадує мій співрозмовник. До лав Збройних сил України Юрій Пирожук призивався влітку 2017-го, а через рік поїхав на Закарпаття у 128-у окрему гірсько-штурмову бригаду. Якраз тоді його третій, наймолодшій, донечці виповнилося 6 місяців. Навчання на полігоні тривали понад місяць, а далі буремний схід.

– Знаходився я у Рівнопіллі, під Волновахою, до березня 2019-го року. Взвод підвезення паливно-мастильних матеріалів. Юрій Пирожук відновляє у пам’яті зовсім свіжі спогади: – На передову час від часу возили хлопцям пальне,дрова. От, приїжджаємо на бойові позиції (за 500 м) у бронежилеті, з автоматом. А там – наші хлопці, до пояса голі, дрова рубають. То найбільше дивувало. Зразу усвідомлюєш: воїни наші, дійсно, безстрашні. Бо захищають свою землю.

Ми відчували себе, мов камікадзе, – продовжує Юрій. – Бо, якщо щось потрапить «важке» в нашу машину,то нічого не залишиться. І це, напевне, найбільше страшно. І ще одним міркуванням поділився Ю. Пирожук: – Там, на окупованих, а також і на підконтрольній Україні територіях, наші солдати для них – «загарбники».

Приміром, для них важливі свята «Масляніца» і «васьмоємарта». У неділю йдуть копати картоплю. А серед чоловіків, які там залишилися, переважають «аватари». Або зринає у пам’яті такий уривок із розмови: «Ой, мальчікі. Маі два сина на той старанє убівают вас…». Можливо зараз ситуація там і змінилася, але, думаю, що не настільки кардинально. Коли я служив, нас підтримував малий відсоток місцевих жителів. Це дуже відчувалося…

Із фронту Юрій Пирожук знову повернувся на своє попереднє місце роботи, а у травні 2020 -го відрядили служити у 44-у Тернопільську окрему артилерійську бригаду, заряджаючим гармати (2А65 «Мста-Б»).

Після демобілізації багатодітний батько знову повернувся додому. Перебував на обліку в районному центрі зайнятості. А згодом взяв участь і переміг у конкурсі на вакантне місце завідувача сектору, де зараз і працює.

До речі, дружина Юрія – також військовозобов’язана. Вона – медик. А втім, я поцікавилася, як він відноситься до військового призову жінок. Юрій Пирожук переконаний: – Армії потрібні медики, бухгалтери… Але для чого освітянки, вчителі? Та й у тилу жінки зі своєю відповідальністю, інтуїцією можуть принести більше користі, ніж чоловіки. А загалом нинішні захисниці воюють на фронті добровільно, ніхто їх не примушував ставати на облік штрафами. Тож така добровільність має бути й надалі, вважає Ю. Пирожук, а не масова, з примусом.

Аналізуючи останні події, спричинені загрозою маштабного вторгнення військ РФ в Україну, він зазначив: – Якщо оголосять часткову мобілізацію з числа учасників бойових дій, то кожний фронтовик морально і фізично готовий дати відсіч ворогу. Краянам радить зміцнювати своє здоров’я, бути пильним, бо це корисно в усі часи і під час будь-яких обставин, якщо є власна зброя – тренуватися для власного задоволення, просто працювати, любити, жити, а також бажає усім добра.

Леся ДУТЧАК «Народна Воля».

18-го лютого – минає 7-ма річниця боїв за Дебальцеве

Бойові дії на Дебальцівському плацдармі – приклад неоціненної мужності та самопожертви Українських воїнів.

З нагоди пам’ятної дати 18 лютого 2022 року об 11-й год. біля меморіальної дошки Героям АТО/ООС «ТИМ, ЩО ПІШЛИ НА НЕБО» у Надвірній відбудеться покладання квітів та панахида.

Ветерани АТО/ООС Надвірнянщини у пошані схиляють голови перед загиблими.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!