Олексій Онутчак «розмовляє» з оленями благородними

Олексій Онутчак із Микуличина – найкращий імітатор осіннього реву оленів. Такий титул чоловік отримав торік на міжнародному фестивалі «Мисливська ватра» на Львівщині. Він уміє відтворювати всі чотири ролади оленя, які можна почути під час осіннього гону. За його словами, всю інформацію самець несе у своєму реві: відлякує іншого самця, оберігає свій гарем.

Давнє вміння гуцулів «вабити»

Вміння вабити Олексію Онутчаку передавалося у його родині з покоління у покоління. «З діда-прадіда всі вміли вабити. Це – просто унікальний такий пласт гуцульської культури. Австро-угорські можновладці приїжджали у Карпати, і гуцул міг прикликати-привабити того оленя. То коштувало великих грошей, за які можна було прогодувати свою родину», згадує він.

Хлопчиком бачив, як батько вабив оленів. Тоді чув й історію про свого предка Дмитра, який міг осідлати оленя. Завдяки своєму таланту він познайомився із Францом Йосифом I. «Пращур Дмитро зумів привчити оленя з дуже красивими трофейними рогами. І він примудрився 27 вересня, у розпал гону, на тому олені із сідлами, зі збруєю, у гуцульській одежі їхати до церкви. Десь у 1880 роках Франц Йосиф I їхав із кавалерією і побачив, що біля церкви олень реве. Його дуже заінтригувало, хто ж зумів осідлати оленя», – розповів Олексій Онутчак. – Того оленя пращур Дмитро подарував Францу Йосифу I у звіринець у Відні. Були й інші предки, зокрема, дідусь батька, який отримав лісівничу освіту та був січовим стрільцем. Його теж звали Дмитро.

Олексій захопився цією справою, пробував ще змалку виготовити спеціальний інструмент – вабу. «Після 11 вересня тато виходив з вабою на балкон. Попереду – гори, ліс. І мене це дуже інтригувало. З третього класу почав майструвати собі ваби з пластмаси, з паперу. Брав батьків журнал «Охота и охотничье хозяйство», скручував, перемотував ізострічкою. Мене сварили, бо тато ще не прочитав. Пробував вабити і мені це вдавалося», – пригадує чоловік.

Він так захопився справою, що відпрошувався з уроків та йшов до вольєрів з оленями, щоб «поговорити» з ними. Згодом закінчив лісовий технікум, служив в армії, а тоді вступив в інститут у місті Балашиха (Росія – ред.). Це – один із двох вишів у СРСР, в якому здобували освіту біолога-мисливствознавця. Зараз чоловік працює у Коломийському лісовому господарстві.

Олексій має вабу з рогу буйвола, яку власноруч обробив. Ваби виготовляють з мушлі, зі стебла борщівника. Є також із червоного дерева з електронними мембранами.

Тонкощі ваблення

Зі слів мисливствознавця, гін в оленів триває між трьома релігійними святами: з 11 вересня на Усікновення голови Івана Хрестителя, далі – на Воздвиження Хреста Господнього, 27 вересня, та закінчується на Покрови, 14 жовтня. Самець дуже активний, коли осінь холодна. Наприклад, у 2021 році була тепліша осінь, тому гін у Карпатах закінчився 9 жовтня. «Пісні» оленів у цей час називають роладами. Розрізняють чотири їх типи: заявну, пошук самки, самець у гаремі та кінцевий – погрожувальний зарев, коли тварина лякає інших самців, щоб не наближалися до його гарему.

Світлина ілюстративна

«У заявній частині ролади – жодної агресії, жодної стурбованості. Пошукова – вже трішки агресивна інтонація. І третя частина – самець у гаремі. Тобто реве він тоді, коли знайшов гарем, переміг суперника і вже парується. Четверта частина ролади, коли олень робить зарев відлякувальний – він тут домінує, відганяє інших биків. Також попереджає не наближатися до гарему», – розповідає Олексій Онутчак.

Під час четвертої частини ролади відбуваються бої між оленями. Часто вони закінчуються загибеллю одного із самців, каже науковець. Трапляються випадки, коли тварини заплітаються рогами й гинуть від голоду.

Для того, щоб вабити оленя, потрібно з весни вистежити дві-три самки – приблизно зі стількох складається «гарем». Олені – полігамні, тож можуть мати й до десяти самок. «Вистежив дві-три самки, отже гарем сформований. І вислуховувати. Обов’язково заявною роладою обізветься самець. Один або декілька, і вже тоді – вабити», – каже він.

Якось місячної ночі Олексій Онутчак знімав на відео дуель двох оленів та вабив їх. Тоді один самець сприйняв його за суперника та викликав на двобій. «Чую, два бики вже б’ються, чую стукіт рогів. Я камеру налаштував на тринозі й хочу витягнути їх на місячну ніч. І починаю вабити оленів так глухо у землю… Вони не реагують на мене. Був молоденький самець, третій, який вирішив, що я – саме той самець, якого він віджене, налякає. І так той молодий олень розбив мені камеру», згадує Олексій Онутчак.

Гірського оленя важче вабити

Чоловік бував у різних країнах: у Норвегії, Австрії, Румунії, Польщі, Чехії, Словаччині. Всюди досліджував та вабив різні види оленів. Каже, що гірського оленя важче вабити, ніж рівнинного чи того, який живе у вольєрі. Пояснює, що «найскладніше ваблення – це у нас. Чому? Європейські країни, їхні мисливські господарства дуже залучені в реінтродукцію цього виду. Поведінка оленів у вольєрах трохи не така. Трішки зарев – і самець відгукується. Практично в Карпатах не було реінтродукції ні за часів Речі Посполитої, ні за Радянського Союзу, ні при Україні. Тут він такий один – вільний. І його дуже важко вабити».

Ваблення допомагає мисливствознавцю вести облік тварин, дізнаватися про вік тварин та якість відтворення виду.

Світлина ілюстративна

«Дуже продуктивні самці – середньовікові. Тоді всі самки будуть запліднені в угрупованні. Необхідно вилучати з угруповання старих биків. До старості їхні роги стають, як списи. Участі у відтворенні вони вже не беруть. Крім, як вбити чи поранити продуктивного самця — вони нічого не можуть. Тому їх треба відстрілювати», – зазначив Олексій Онутчак.

У Карпатах – приблизно три десятки умільців

Чоловік намагається передати своє вміння молодим колегам. «Особисто я не можу так запевнити, що я вмію, можу «говорити» з оленями. Це треба вчитися, вчитися й одного життя – замало», – каже Олексій Онутчак.

На Івано-Франківщині ще є Михайло Томашевський, який професійно імітує рев оленя благородного, розповідає мисливствознавець. З його слів, у Карпатах є приблизно три десятки умільців, які вміють імітувати осінній рев оленя. Вони живуть на території чотирьох областей: Чернівецької, Львівської, Закарпатської та Івано-Франківської, пише «Суспільне».