Газета по-надвірнянськи
 

Покинути свої домівки змусила війна

18 березня 2022, 14:57 | Рубрика: Тема дня Версія для друку Версія для друку 1,301 переглядів

IMG-72618fc81cc68bc7000e6106179b121d-V

Великий Тарас дивиться на зруйновану Бородянку у Київщині і кличе до помсти.

«Просто – мої гості»

Так невимушено щиро і без претензій на якусь особливість чи піар каже про вимушених переселенців із Київщини відомий на теренах району громадський діяч, краєзнавець Ігор Андруняк із Надвірної.

У своєму будинку він гостинно прийняв дві сім`ї із Гостомеля та Бородянки Київської області, які з перших днів кровопролитної війни стали найгарячішими точками на мапі України, коли три тижні тому віроломно і підступно вторгнулися, як агресори, напали війська Російської Федерації.

До Надвірної сім`ї Ольги та Олександра із Бородянки та Юлії і Вадима із Гостомеля добиралися самотужки. Нині Юлія та Вадим із трирічним синочком та 70-річною бабусею і котом, а також подружжя із Бородянки із двома дітками живуть-проживають у трьох кімнатах. Сам господар будинку Ігор Андруняк – поруч, в одній кімнаті.

Із перших днів, облаштовуючи свій побут, вимушені переселенці зареєструвалися в УНАП Надвірнянської міської ради. Нині вони щодня ріжуть матеріал для маскувальних сіток і відвозять їх, зокрема, у Прикарпатський військово-спортивний ліцей-інтернат. А цього тижня юні бородянці стали учнями одного з Надвірнянських ліцеїв.

– У вас тут – немов рай, – твердять люди, на долю яких випало пережити весь страх, біль і небезпеку воєнного лихоліття. 12 днів вони не виходили із підвалу, рятуючись від куль російських фашистів й озвірілих кадирівців. – У вас є тепла вода, газ. Тут не стріляють, – пояснюють вони, чому Надвірна зараз для жителів столичної області видалася раєм.

Там, вдома, вони залишили все, нажите роками чесною працею. Тепер їхні помешкання зруйнував російський агресор. А все найдорожче вмістилося у кілька валіз, а також тримається за руку…

– Як це негірко звучить, але війна змушує задуматися над тим, що є для людини найцінніше, найсокровенніше, – мовить Ігор Миколайович і водночас висловлює здивування тому, що прийняти у себе переселенців не спішать, зокрема, заможні містяни, які володіють великими будинками-маєтками, спорудженими, як мовиться, за останнім словом архітектурної думки… Чимало добротних будинків надвірнян пустують, а деякі могли б вмістити не одну сім`ю, яка зараз, приміром, спить у шкільному спортзалі на трьох матрацах, щоб не застудитися від холодної підлоги, – сумно констатує факт мій співрозмовник.

– Нас тут дуже гарно прийняли, – каже Олександр із Бородянки. До війни його дружина – банківський працівник, а він – виконробом.

– Так хочеться, щоб ми перемогли, щоб я знову приступив до своїх прямих обов`язків – будувати житло для українців вільної України, – ділиться своїм найсокровеннішим бажанням-мрією.

І таке бажання підтримують усі: і ті, котрі зі зброєю боронять Україну від агресора, і ті, котрі працюють у тилу. А значить – Україна вистоїть!

З вірою у перемогу

Леся ДУТЧАК.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!