22 листопада 2022, 16:48 | Рубрика: Новини Версія для друку
454 переглядів
Надвірнянська громада знову у тяжкій скорботі. Третього вересня під час ведення бойових дій у н.п. Зайцеве Бахмутського району Донецької області загинув молодший сержант 29-річний СИНОВЕРСЬКИЙ АНДРІЙ ЯРОСЛАВОВИЧ із Лісної Тарновиці, повідомив у скорботі Надвірнянський міський голова Зіновій Андрійович.
Іще до початку повномасштабного вторгнення росії, спостерігаючи за подіями на Сході нашої країни, Андрій не один раз говорив, що у разі необхідності візьме до рук зброю й захищатиме Батьківщину. Так і сталося цього року.
Військова справа добре вдавалася Андрієві. Спокійний, врівноважений, позитивний – його поважали товариші та цінувало керівництво.
«Ми постійно були на зв’язку, говорили про все: життя, перемогу і багато про майбутнє… Андрій не один раз рятував, допомагав вибратися й іншим… А ще замиловував, зачаровував своєю українською…», – розповідав побратим.
Відданий патріот своєї країни, він кохав Україну, любив батьків. Мав різноманітні захоплення, багато задумів і планів, але…
10 листопада Героя зустріли живим коридором пам`яті і пошани з національною символікою та лампадками жителі м. Івано-Франківська, сіл Цуцилів, Перерісль та Лісної Тарновиці. Востаннє попрощалися із вірним сином Батьківщини 11 листопада. Поховали воїна на місцевому цвинтарі.
Навіки у скорботі залишилися: мама, тато, сестри, маленька донечка Ксеня. Він їх любив, а зараз піклуватиметься ними із небес. Скільки ще немовлених слів та незроблених вчинків.
«Добра, щира, світла людина, яка не любила зайвої публічності. Справжній патріот своєї землі, країни. Якби всі були такими патріотами, як він, то і війни не було б, а ми вже давно були б в Європі. Та, на жаль, таких одиниці…», так мовить про Героя Андрія Синоверського його батько.
«Він був справжнім, відданим, чесним. Таких насправді ще треба пошукати», каже рідна сестра.
Війна стукала у двері сім’ї не один раз. Іще у 2014-му, коли лише розпочиналась антитерористична операція на сході нашої країни, Андрій став на захист рідної землі.
«У лютому, коли почалася велика війна, відразу було зрозуміло, що він піде захищати нас. Не потрібно було нічого пояснювати, бо Андрій вважав це своїм обов’язком», – продовжила рідна мама.
Герої – не вмирають! Вони навіки у наших серцях! Вічна слава Герою України! Вічно – 29!