19 жовтня своє 90-ліття відзначила поважна надвірнянка, членкиня «Союзу українок», просвітянка, одна з перших доглядачок Музею історії Надвірнянщини Ар’ядна Срібна.
Народилася пані Аруся (так її з любов’ю називають близькі) 19 жовтня 1932 року у Надвірній у сім’ї Михайла й Анни Скорупських. Була найстаршою дитиною, мала ще молодших брата і сестру. До першого класу пішла «за Польщі». Але здобути повноцінну початкову освіту завадила Друга світова. Трохи ще вдалося походити у молодшу школу за німецької окупації, але це навчання виявилося недовгим і з багатьма перервами.
Продовжила шкільну освіту аж по закінченні війни. У 1945-му пішла до п’ятого класу уже радянської середньої школи, яка знаходилася там, де зараз Надвірнянський ліцей «Престиж». Учитися тоді, після війни, в однім класі доводилося дітям різного віку: і тим, котрі якраз мали іти до п’ятого класу, і тим, котрі за віком п’ятий клас переросли, як мала Аруся. По закінченні сьомого класу продовжувати навчання дівчинці довелося вже у вечірній школі. На заняття ходила через день, домашні завдання виконувала відразу в школі, бо вдома доводилося помагати мамі по господарству: «Через день гарувала з мамою: город, поле, худоба. Батька у 1944 році радянська влада судила «за измену родине». І мама зосталася з нами трьома без дотацій, без пенсій, без допомоги. Ніхто навіть не питався: «Анно, що ти робиш і що твої діти їдять?», – згадує про ті часи ювілярка і додає: «Я тепер дивлюся: ото, що ви бачите тепер там (на окупованих територіях – примітка автора), то все було тут. Точно! Вивози! Вбивства! Люди щезали, людей вивозили, людей розстрілювали! Оті могили, то все, що тепер там є, то воно було тут…».
У 1951-му, якраз коли А. Срібна (тоді ще Скорупська) закінчувала вечірню школу, у Станіславі (так називався Івано-Франківськ) відкрився педінститут. Більшість випускників вирішили вступити туди. Подала документи до цього навчального закладу і пані Ар’ядна. Але доля, випадок чи інтуїція підказали їй інший вибір. Повертаючись додому, у Надвірну, дівчина побачила на вокзалі оголошення про прийом студентів у Львівську державну зуболікарську школу і вирішила стати не педагогом, а зубним лікарем. Наступного дня, не без труднощів, забрала документи з педінституту, а ще через день поїхала вступати у Львів. Здала сім вступних екзаменів і стала студенткою.
Перший рік навчання дався нелегко. Та попри це, завдяки своїй наполегливості і природному хисту, пані Ар’ядна за три роки навчання стала однією з кращих студенток. Після огляду її курсової роботи з протезування (треба було зробити дві коронки і знімний протез верхніх зубів) викладач Богдан Гречило мовив: «Хто буде робити – то буде робити. А ця студентка буде робити від А до Я». Студентка Ар’ядна Скорупська тоді виконала свою роботу так, як робив мало який спеціаліст: зробила найважчу конструкцію – протез без штучних ясен на передніх зубах.
У 1954-му, по закінченні навчання у Львові, її направили на роботу у село Луги Рожнятівського району. Після року праці у Рожнятівщині пані Ар’ядна випадково дізналася, що у Биткові, ближче до дому, скоро стане вакантним місце стоматолога. І, недовго думаючи, звільнилася з роботи у Лугах та повернулася у Надвірну, де дізналася, що місце, на яке вона надіялася, не звільнилося. Працювала в Зеленій, згодом – у Пасічній. У сільській медицині пані Ар’ядна пройшла добру лікарську школу, адже часто доводилося бути не лише стоматологом. Раз ти у білому халаті – значить, мусиш вміти все: виїхати на виклик, зробити щеплення, а за потреби стати терапевтом, педіатром чи отоларингологом. І вона з усім цим справлялася. Завдяки її професійним діям тоді було врятоване не одне життя.
Одним з обов’язкових аспектів лікарської роботи є курси підвищення кваліфікації. Таких курсів у практиці А. Срібної було багато. Та найбільше їй запам’яталися найперші. Тоді молода лікарка три місяці пропрацювала у хірургічному кабінеті: «Я звідти вийшла настільки підкована, що ніхто мене не міг збити з пантелику», – згадує пані Ар’ядна. Саме у той час дівчина познайомилася з жінкою-зубним техніком, яка у своїй бібліотеці мала чимало академічної медичної літератури. І пані Ар’ядна усі ті книги перечитала: «…Я тоді зрозуміла: не обов’язково робити, але обізнаному бути завжди треба у всьому. Я ніколи не цуралася ніякої інформації, ніколи не казала: мені то не треба. А завжди все слухала, що попадалося в руки – читала», – ділиться своїм досвідом ювілярка.
Із 5 лютого 1961-го і аж до виходу у 1992-му на заслужений відпочинок А. Срібна працювала зубним лікарем у здоровпункті Надвірнянського нафтопереробного заводу. Доводилося бути як дорослим, так і дитячим стоматологом: лікувала і власне працівників заводу, і студентів Надвірнянського ПТУ, й учнів школи-інтернату, і вихованців двох підвідомчих дитсадків, один з яких – російськомовний. Від деяких матерів тоді позаочі доводилось чути і такі слова: «Понимаешь, какая-то местная бандэровка будет лечить наших детей».
За період своєї професійної діяльності А. Срібна стала одним із найкращих фахівців у своїй сфері. Постійно підвищувала професійний рівень. Зокрема, передплачувала польський журнал для зубних лікарів «Czasopismo stomatologiczne», з якого дізнавалася про новинки, котрі згодом використовувала у власній стоматологічній практиці. До неї приїжджали лікувати зуби навіть із Києва. Комусь допомагала як професіонал-стоматолог, а комусь цінною порадою. Їй навіть пропонували писати дисертацію, але пані Ар’ядна відмовилася.«Якби ми всі так працювали, то була би незалежна самостійна Україна», – саме так наприкінці 1980-х років охарактеризував роботу Ар’ядни Срібної один з її колег.
У 1990-му, після 50-ти років заборони, відновив свою роботу Надвірнянський осередок «Союзу українок». Однією з активних його учасниць стала й А. Срібна. Закохана у народні витвори, вишивку і квітникарство (квіти з її городу і нині прикрашають Надвірну), пані Аруся часто декорувала сцену для проведення різноманітних патріотичних союзянських дійств, постійно брала участь у підготовці тематичних виставок, приурочених до Дня Незалежності, Дня Державного Прапора, Дня Соборності, Дня матері, Дня Героїв та багатьох інших пам`ятних дат. За її ініціативи членкині заводського осередку «Союзу українок» вишили хоругви, напрестольний обрус та інші речі для нового храму Благовіщення Пресвятої Діви Марії у Надвірній. Усього виготовлено 19 речей, які оздобили святиню у день її відкриття.
У 1994-1995 роках А. Срібна стала однією з тих, котрі долучилися до створення у Надвірній Музею, а з вересня 2000-го по жовтень 2001 року навіть працювала тут доглядачкою, беручи активну участь у всіх музейних заходах. Зберігаються у Музеї і декілька її вишитих робіт.
Пані Ар’ядна зробила все для того, щоб виконати обіцянку, яку дала своїй мамі-просвітянці Анні Скорупській та ветеранці просвітянського руху у Надвірнянщині Емілії Гринішак: саме з ініціативи А. Срібної у 2013-му відновив після певної перерви роботу Надвірнянський міський осередок товариства «Просвіта».
За активну участь та сумлінну працю у житті рідного міста А. Срібна нагороджена грамотами голови Івано-Франківської облдержадміністрації та обласної ради, голови Надвірнянської райдержадміністрації, Надвірнянської районної ради, Надвірнянської міської ради; Ювілейною медаллю Української греко-католицької церкви, грамотою обласної організації ВУТ «Просвіта», подяками товариства «Меморіал», IX Міжнародного гуцульського фестивалю в м. Надвірна тощо.
Разом із чоловіком-футболістом Романом Срібним пані Ар’ядна виховала двох дітей-лікарів: сина і дочку. Має п’ять внучок і шестеро правнуків та правнучок. Попри свій поважний вік постійно стежить за культурним, громадським і просвітянським життям Надвірної. Вболіває, щоб воно не занепало, тому старається передати свої знання і досвід молодому поколінню.
Уляна БОШКО,
зберігачка фондів Музею історії Надвірнянщини.