Газета по-надвірнянськи
 

Соціальна адаптація переселенок у нових умовах життя внаслідок війни

27 січня 2023, 12:18 | Рубрика: Суспільство, У часі війни Версія для друку Версія для друку 4,340 переглядів

У зв’язку зі збройним нападом російської федерації на Україну, яка розпочалася у 2014 році окупацією Донецької і Луганської областей та АР Крим, а також повномасштабною війною 24 лютого 2022 року, мільйони громадян України відчули агресію безпосередньо на собі.

Жителі північних, східних, південних та частково центральних областей України зазнали множинної дискримінації: російські бойовики змушують проходити жорстокі фільтраційні табори, незаконно тримають у полоні, насильно вивозять на свою територію жінок та дітей, чоловіків мобілізують і без військової підготовки відправляють на фронт, чоловіків, жінок, дітей піддають катуванню, знущанню, фізичному, психологічному і сексуальному насильству, терору й убивають. Це порушення міжнародних та національних норм, зокрема, Декларації ГА ООН, що складається з преамбули і 12 статей про захист усіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських і таких, що принижують гідність, поводження і покарання, ст.3 Європейської конвенції з прав людини. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Це зазначено у ст. 3 основного закону України – Конституції.

Тому багатьом жителям окупованих, прифронтових міст-сіл, а також тих, де відбулися чи ведуться запеклі бойові дії, довелося терміново залишити рідні ще вцілілі, або й розбомблені оселі у пошуку безпечнішого місця, щоб зберегти найбільшу цінність – своє життя. Мільйони осіб мігрували за кордон, інші мільйони – переїхали у безпечніші області нашої країни.

  • Станом на 6 липня 2021 року, за даними Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, взято на облік 1 473 650 переселенців із тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей та АР Крим.

Жінки складають 59% внутрішньо переміщених осіб в Україні. Серед безробітних ВПО переважають жінки (63%). Гендерний аналіз результатів всеукраїнського опитування «Внутрішнє переміщення в Україні: урахування гендерного компонента в локальних політиках» щодо дотримання прав внутрішньо переміщених осіб продемонстрував, що жінки-переселенки перебувають в економічно вразливішому становищі, ніж чоловіки (27,5% опитаних жінок змушені економити на їжі проти 20,7% чоловіків); часто фінансово залежать від чоловіків чи інших членів родини та відчувають брак коштів; частіше, ніж чоловіки, утримують дітей. ( https://www.msp.gov.ua/projects/709/ ).

Права внутрішньо переміщених осіб гарантовано має захищати українська держава, зокрема, такими Законами України: «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», «Про безоплатну правову допомогу», Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», Постанова Кабінету міністрів України від 8 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

Як знайти житло

В Івано-Франківській області станом на грудень 2022 р. – понад 148 тисяч переміщених осіб, із них 18 тисяч – люди пенсійного віку, 150 тисяч – малозабезпечених сімей. У Надвірнянській міській територіальній громаді в Управлінні надання адміністративних послуг міської ради станом на листопад зареєстровано 3756 переселених громадян.

Загальна сума соціальної допомоги для ВПО у Прикарпатті склала 1 млрд. 811 млн. грн.

Так, усі ці переміщені особи перебували тут у відносній безпеці та свободі, але водночас розгублені, у стресі, страху і з новим переживанням – як знайти житло. Чимало жінок та чоловіків, котрі мали власний достатній фінансовий запас, винайняли-орендували собі житло у приватному секторі.

А щоб допомогти особливо вразливій категорії – особам з інвалідністю, малозабезпеченим, багатодітним, пенсіонерам, одиноким, українська влада, волонтери, органи місцевого самоврядування, благодійні організації при піковому навантаженні внутрішніх «біженців» поселяли у школах і дитячих садках, оздоровчих центрах та санаторіях, а також почали будувати, ремонтувати, відновлювати, зокрема, соціальні центри та шелтери.

Так сталося і з 46-річною Наталею із Харкова, яка із сім`єю – невісткою та чотирма дітьми – вимушено переїхала до Івано-Франківської області.

– Проживали ми (жінка та двоє під її опікою 9-річних дітей – Авт.) у Харкові. В окупації не перебували. За два тижні до родів моя невістка приїхала у Харків, бо у нас тоді ще було тихо. Народила дівчинку. І незабаром усе почалось… Коли немовлятку виповнилось 2 тижні, ми усі виїхали з міста, бо сусідні населені пункти рашисти почали обстрілювати. Невістка зателефонувала директору Яремчанського ліцею і нас тут гарно зустріли, – із вдячністю згадує пані Наталія.

З`ясувалося, що її невістка – із Краматорська Донецької області, яке російські бойовики окупували у квітні 2014-го, жорстоко обстрілювали житлові райони. Невістка опинилася в окупації. Про ті жахіття, які там відбувалися, про пережитий біль і страх згадувати не хоче. А на початку вже повномасштабної війни її вагітну із 9-річним сином вдалось вивезти із Краматорська до Яремча і поселити у ліцеї №1. Проживши тут деякий час, повернулася у Харків народжувати. Молода матуся мусила самотужки дбати і про себе, і про ще ненароджене немовля, і про свого сина, тому вирішили рятуватися від зловісної війни…

– У розселенні нам, а також трьом родинам із Харкова, які не мали і не знали куди їхати-тікати, допоміг Яремчанський міський голова Андрій Мироняк. Низький поклін йому за допомогу, – дякує щиро Наталія. – Пізніше їх переселили в Яблуницький християнський відпочинковий центр «Карітас-Спес», згодом – у санаторій м. Яремче, де дітки проходили реабілітацію, бо мають проблеми зі здоров`ям (у дівчинки – 7 вад серця, цими днями мали робити операцію на серці). Діти навчаються в одному із місцевих ліцеїв. Протягом трьох місяців разом проживають у шелтері БО «Карітас Надвірна» Коломийської єпархії УГКЦ. Нещодавно їм виділили окрему кімнату зі усіма зручностями – санвузлом, невеличкою кухнею, є інтернет, тепло, одягом, із дітками займаються психологи. І усе це – безкоштовно, що дуже важливо для жінок.

На запитання, чи не соромляться просити допомоги у разі потреби, то пані Наталія відповіла, що крім житла, нічого більше й не доводилось просити, бо допомагають усі – і місцева влада, і волонтери, і благодійні організації, і небайдужі жителі Надвірної – районного центру. Їм тут дуже подобається. Але зізнається, що є труднощі із влаштуванням на роботу через недостатню кількість пропонованих вакансій.

За станом на січень ц. р. у шелтері проживають майже півсотні переміщених українців, здебільшого – жінки і діти. Зокрема, 15 дітей віком до 18 років, 25 дорослих (віком від 24 до 65 років), є 7 осіб, яким виповнилося більше 65 літ, 9 пенсіонерів, 4 особи з інвалідністю, одна одинока мати і одна багатодітна сім`я.

Непроста доля спіткала й Ніну з Лисичанська, яка проживає у цьому соціальному центрі зі своїм синочком та мамою. «Із 2014-го почався збройний конфлікт в Україні. Із 22 липня місто Лисичанськ звільнили від сепаратистів. Ми проживали на території, підконтрольній Україні. Луганськ розміщений за 150 км від нас. Там знаходились «сірі зони» і російські терористи вели бої до 2022-го. А 24 лютого вже почалось повномасштабне вторгнення…», ділиться своїми важкими спогадами Ніна.

10 днів вона з хворою дитинкою (з аутоімунним спектром) просиділи у холодному, вологому підвалі. Зрозуміла, що потрапили у страшну небезпеку і треба якось рятуватися. І ледь встигли на останній евакуаційний потяг, який прямував до Львова. «Приїхали до Львова, а звідти – у Польщу, де із сином прожила 6 місяців. Більше тут залишатись не могли, бо дитині не змогли знайти потрібних лікарів-спеціалістів. Моя мама уже проживала у шелтері м. Надвірна. Вона і попросила директора отця Андрія Будзака поселити мене із дитинкою», мовила Ніна.

У цьому соціальному центрі вони проживають майже 4 місяці. Каже, що тут добре, усе необхідне є, всім забезпечені, бо і громада, і психологи, і соціальні працівники БО «Карітас» надають різну допомогу. Із дитиною займаються психологи МО «Лікарі без кордонів», які надають гуманітарну медичну допомогу людям, які постраждали від війни, хворим.

Російські вороги територію рідного міста окупували, а оселю, як і десятки тисяч інших, повністю зруйнували. Повертатися – нікуди! Тільки зостається у жінки сподівання, що після війни наша держава почне відбудовувати будинки, критичну й усю інфраструктуру, а разом з тим поступово відновиться життя. Але таким, як воно було, уже ніколи не стане…

Зараз відраду має у рідному синочкові, допомагає йому пережити шок, огортає своєю любов`ю і ніжністю, проявляє особливе піклування про нього, бо він особливий. Ходить у дитячий садочок, двічі на тиждень з ним займаються психологині шелтеру, а також соціальні працівники.

Свою зворушливу історію розказали Каріна й Анастасія зі Слов’янська, що у Донеччині. Вони – рідні сестри, педагоги за фахом, змушені покинути домівку через війну та їхати в безпечніше місце. Так зі своїми дітками і мамою приїхали у Прикарпаття і вже декілька місяців проживають у шелтері «Карітас Надвірна».

Жінки згадують, що важко довелося покидати рідний дім. Але коли у будинку після чергового обстрілу повилітали всі шибки, син Каріни сказав: «Я хочу на небо до дідуся, бо мені тут дуже страшно. Ми там пересидимо цю війну, а потім повернемось додому (дідусь помер кілька років тому)». Ці слова дитини змусили жінок зібрати найнеобхідніші речі і рятувати своїх рідних від загибелі. Вдома залишився їхній вітчим із собакою.

Сім’я Каріни й Анастасії виїжджала з вокзалу в Краматорську, а на наступний день у те місце, де вони чекали на евакуаційний потяг, стався приліт російської ракети, яка забрала десятки життів мирних людей. Вони дякують Богові, що їх вберіг від загибелі.

Жінки зі сльозами на очах мовили, що недавно помер їхній вітчим і вони навіть не могли приїхати з ним попрощатись. Адже повертатись зараз додому у Слов’янськ дуже небезпечно. Хоча найбільше, чого хочуть героїні, це – повернутись до рідної домівки, де не буде обстрілів і пануватиме мир.

– Благодійна організація «Карітас Надвірна», де проживають вимущено переселені жінки, вважає своїм обов’язком не тільки дати прихисток, гуманітарну допомогу, створити всі належні побутові умови проживання, а й огорнути кожного і кожну турботою і любов’ю, створити дружню атмосферу безпеки, добра та взаєморозуміння, передусім матерям із дітьми. На що і спрямовуємо всі свої зусилля вже понад 11 місяців, завдячуючи донорам, партнерам, небайдужим людям, – наголосив директор «Карітасу» отець Андрій Будзак.

У шелтері від початку повномасштабної війни тимчасово перебувало (від однієї доби-особи) 7323 людини, котрих евакуювали із Харківщини, Чернігівщини, Запорізького краю, Херсонщини, Донеччини, Луганщини.

У помешканні кімнати облаштували побутовою технікою (холодильником, витяжкою й індукційною плитою, на поверсі функціонує пральня, обладнана пральними та сушильними машинами), яку придбали у межах проекту «Облаштування шелтеру для довгострокового перебування «як удома» ВПО», який реалізовує БО БФ «Карітас-Надвірна» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та CARE Deutschland e.V. у рамках грантової гуманітарної програми «Гуманітарна солідарність».

Двері «Карітас Надвірна» відчинені для кожного і кожної, постраждалих від війни та вимушено переміщених осіб. Тут ви можете отримати психологічну допомогу, гуманітарну допомогу одягом, продуктовими наборами та засобами гігієни (при собі обов’язково мати довідку ВПО, паспорт, ідентифікаційний код) за адресою: м. Надвірна, вул. Котляревського, 4а (у будні дні з 10:00 до 17:00 год.); тел. 093-306-18-63.

Щоб зареєструватися вимушено переміщеним особам (отримати довідку ВПО) та отримати консультації, звертайтеся в Управління надання адміністративних послуг Надвірнянської міської ради за адресою: м. Надвірна, вул. Визволення, буд. 2; тел. 098-643-68-58; детальніше https://www.facebook.com/cnap.nadvirna

Психологічна допомога

Як пережити стрес, стабілізувати психоемоційний стан, адаптуватися у новому просторі людям з інших територій України, де вони втратили свої оселі, рідну землю, роботу, родичів і друзів, розповіли психологині БО «Карітас Надвірна» Лідія Опара та Уляна Дутчак.

Період адаптації – це той проміжок часу, в якому людина або спростовує свої страхи, або їх підтверджує. Тому він для кожної людини визначається індивідуально. Подвійного психологічного навантаження зазнали жінки із дітьми, які самостійно добирались до більш безпечних місць. Люди, які рятуються від небезпеки, опиняються у стресових умовах щонайменше декілька разів: до переселення, під час переселення і після свого переселення.

- У перші дні поселення на новому місці у них насамперед виникають прості базові потреби: це – орієнтація у просторі, де і що знаходиться, де їм оформити реєстрацію документів як внутрішньо переміщених осіб, щоб отримувати державні соціальні виплати, а також від міжнародних фондів, гуманітарну допомогу тощо, знати розпорядок дня у шелтері, коли сніданок, обід, вечеря, ознайомитися з територією проживання, – пояснила Лідія Опара.

- Опісля – переселеним особам, а це переважно жінки і діти, надають психологічну підтримку. У своїй роботі вони використовують стабілізаційні техніки. Наприклад, якщо турбують безсоння, головні болі, спричинені стресом, переживанням, тривогою, то вчать правильно дихати, бо коли людина у стресі, вона дихає поверхнево, від чого не може стабілізувати загальний стан і керувати своїм організмом та емоціями. Таких технік є багато, зокрема, тілесні. Це виконання різних рухів, вправ, які фахівчині показують на собі, а пацієнти і пацієнтки їх повторюють. Як підтверджують переселенці, це дійсно допомагає.

Щоб мати чітке розуміння їхніх психічних станів, необхідна розмова з ними. У процесі спілкування жінки і чоловіки виговорюють усі болючі питання, теми. За допомогою відкритих розмов психологині знають їхні запити, потреби і можуть скоригувати у правильному напрямку при психологічній терапії. Переселенці стають спокійнішими, впевненішими хоч на деякий час, адже вони мають свої особливі потреби – вікові чи за станом здоров`я, за глибиною пережитого стресу (розлука з рідними, втрачене житло), проблеми з фінансами тощо. Поселившись у шелтері, жінки знають, що у будь-якій ситуації, з будь-якого питання можуть звернутися по допомогу. Найголовніше для них – увага, розуміння та підтримка. Ніби прості дії, але вкрай важливі для зраненої людської психіки.

А ще фахівчині Лідія Опара та Уляна Дутчак вирізняють у жінок, що більшої психоемоційної травми зазнають ті, чиї житла цілі, не пошкоджені війною. І ні в якому випадку не можна ігнорувати таке їхнє переживання. А вислів «основне, що ти здорова/ий, жива/ий» – не працює як заспокійливе для них. Бо кожному і кожній дороге своє, найрідніше, а це може бути якась дрібничка, улюблена річ. І від такої «підтримки словесної» вони можуть зневіритись. Тому варто виявляти ці стани і допомогти їх «вилікувати».

Проводячи тренінги, техніки для заспокоєння «як тобі тут?», «що тобі тут не вистачає?», їм вдається краще адаптувати жінок, чоловіків до нової місцевості. Не раз такі тренінги, душевні розмови переростають у посиденьки, на яких люди можуть відкритися й основне – довіритися.

Є жінки і чоловіки, котрі неохоче приходять за гуманітарною допомогою, за продуктовими наборами, мовляв «як мені стидно це все брати», до психологів не звертаються, замовчують свої переживання. Їм важко прийняти кардинальні життєві зміни. Але психологи наголошують, що ці зустрічі-спілкування важливі, бо у кожного і кожної свій біль – можливо, втрата когось, розлучення, неможливість нормальної адаптації у нових умовах, тривога, розгубленість чи знесиленість.

Соціальні працівниці та психологині надають свою допомогу дітям і батькам також у сусідніх громадах. За допомогою різних розвиваючих ігор, квестів, творчої роботи, руханок хлопчики та дівчатка чудово налагоджують між собою контакт, знаходять спільну мову і розширюють коло своїх друзів. Такі дії і допомагають їм краще соціалізуватися у новій для них громаді. Також прогулянки, екскурсії, відпочинок сприяють кращому звиканню до інакшого життя. На Новорічно-Різдвяні свята дітей залучили у вертеп із колядою. Директор організації отець Андрій Будзак возив дітей в Івано-Франківськ на перегляд мультфільму та в дитячу ігрову кімнату.

Працювати, щоб жити

Безробіття є ще одним побічним ефектом війни та її руйнівного впливу як на соціальний стан ВПО, так і загалом на українську економіку. Внаслідок бойових дій у країні втрачено майже 5 мільйонів робочих місць. Згідно зі статистичними даними НБУ, на кінець 2022 року кількість безробітних в Україні складала 186,5 тисячі осіб проти 295 тисячі у грудні 2021 року ( https://bank.gov.ua/ua/statistic/macro-indicators ). Із числа безробітних станом на грудень 2022-го – 127,7 жінок ( https://view.officeapps.live.com/op/view.aspx?src=https%3A%2F%2Fbank.gov.ua%2Ffiles%2Fmacro%2FUnemp_m.xlsx&wdOrigin=BROWSELINK )

У Надвірнянській районній філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості за період 2022 року (з початку запровадження воєнного стану) отримали статус безробітних 258 внутрішньо переміщених осіб, із них 54 чоловіки та 204 жінки. Вдалося працевлаштувати 49 осіб з числа безробітних, більшість працевлаштовано у сферах торгівлі та надання послуг, повідомила заступниця директора Надвірнянської районної філії ЦЗ Наталія Андрійович.

Крім того, служба зайнятості впроваджує активні державні програми, які націлені на підтримку внутрішньо переміщених осіб та сприяють їхньому оперативному працевлаштуванню. Так, за компенсацією витрат на оплату праці за працевлаштування внутрішньо переміщених осіб до Надвірнянської філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості звернулося 25 роботодавців. Згадана програма допомогла працевлаштуватись 38 ВПО.

Станом на 1 січня 2023 року в Надвірнянській філії в пошуку роботи перебуває 49 безробітних внутрішньо переміщених осіб.

Також до Надвірнянської філії у пошуку роботи зверталися переміщені особи, які офіційно не звільнені зі своїх попередніх робочих місць внаслідок війни і до того ж вони не мали наміру звільнятися, але тут, у новій громаді, можуть працювати за сумісництвом. Таких шукачів роботи без статусу безробітного/безробітної – 304, з яких 75 % становлять жінки. Із ними працюють наші фахівці-рекрутери, котрі на безкоштовній основі надають інформацію, допомагають із підбором професії та організовують співбесіду з роботодавцем, пояснює директор Надвірнянської філії центру зайнятості Володимир Петрішак.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року №331 «Про затвердження Порядку надання роботодавцю компенсації витрат на оплату праці за працевлаштування внутрішньо переміщених осіб внаслідок проведення бойових дій під час воєнного стану в Україні», якою визначено, що роботодавці, які влаштували на роботу працівників, котрі отримали статус внутрішньо переміщених осіб, мають право на компенсацію витрат на оплату праці за працевлаштування таких осіб. Йдеться про 6500 грн. на кожного офіційно влаштованого на роботу переселенця. А з початку цього року суму збільшили до 6700 грн.

Загалом у 2022 році в Україні цією програмою скористалися понад 10 тисяч підприємців. Вони отримали від держави компенсацію – 200 млн. грн.

У Івано-Франківській області 300 роботодавців отримали компенсацію за працевлаштування 514 переселенців на 6,1 млн. гривень, інформує пресслужба Івано-Франківської ОВА.

За задумом Уряду, рішення про збільшення суми компенсації стимулюватиме бізнес активніше залучати на свої підприємства внутрішньо переміщених осіб, а також пришвидшить адаптацію людей, котрі змушені були переїхати з небезпечних регіонів, та підвищить рівень зайнятості серед населення.

У пошуку роботи можна скористатися:

«Єдиним порталом вакансій» Державної служби зайнятості за посиланням: https://jobportal.dcs.gov.ua; звернутися у Надвірнянську районну філію центру зайнятості за адресою: м. Надвірна, майдан Шевченка, 1; переглянути актуальні вакансії на сайті обласної служби зайнятості, перейшовши за посиланням http://surl.li/cbccq чи на телеграм-каналі https://t.me/robota_frankivsk_robota

Консультації з питань пошуку роботи та реєстрації в службі зайнятості – отримати на офіційному телеграм-акаунті Івано-Франківської обласної служби зайнятості https://t.me/DCZ_IF ; скористатись номером телефону «гарячої» лінії – 066-655-40-33.

У нових умовах життя внаслідок війни жінки-переселенки у Надвірнянщині, попри певні психологічні, моральні моменти вдячні за турботу і піклування органам влади, громадським організаціям, волонтерам. Щоправда, вони бажають і прагнуть єдиного – перемоги Українських Збройних Сил, завершення кровопролиття і повернення до рідного місця проживання. І уже навіть намічають свої особисті, сімейні, родинні плани у мирному житті. А це є дуже важливо й оптимістично у нинішню пору.

Ілона ПАВЛЮК.

Прокоментуй!

Залиште коментарій

*

!!! Коментарій буде розміщено після погодження модератором !!!