Завершилося століття повстанського командира «КРИВОНОСА» МИРОСЛАВА СИМЧИЧА

Чорну звістку приніс ранок 18 січня: завершилося століття нашого національного Героя, українського військового і громадського діяча, сотенного УПА, політв’язня, кавалера орденів «Свободи», «За заслуги», почесного громадянина Коломиї, Космача, Львова МИРОСЛАВА ВАСИЛЬОВИЧА СИМЧИЧА (псевдо «Кривоніс»).

Повстанець народився у селі Вижній Березів. У 1941-му доєднався до лав юнацької сітки ОУН. Перед закінченням Коломийського архітектурного технікуму, восени 1943 року, Мирослава направили до першого куреня Української народної самооборони до Космача, де хлопець служив кулеметником. Після закінчення старшинської школи у Космачі у 1944-му повернувся у рідні краї.

Під керівництвом Мирослава Симчича у 1945-му під Космачем у присілку Рушір повстанці розгромили каральну дивізію НКВС на чолі з генерал-майором Миколою Дергачовим. Бій тривав три дні. Загалом Мирослав Симчич провів 42 успішні бої.

Арештували «Кривоноса» у 1948-му. Тоді радянська влада таврувала його прізвиськами «преступнік і бандіт». Повстанець відбув 32,5 роки каторги й таборів.

15 листопада 2017-го Косівський районний суд визнав Мирослава Симчича «таким, що підлягає реабілітації на підставі ст. 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».

У 2022-му з нагоди 80-ліття створення УПА сотенного Карпатського краю Мирослава Симчича нагородили медаллю «80 років УПА».

14 жовтня 2022-го Президент Володимир Зеленський присвоїв йому звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

У найтяжчі хвилини Мирослав Симчич повторював слова обітниці з «Декалогу»: «Здобудеш Українську державу, або згинеш у боротьбі за неї». Не раз його життя трималося на волосинці: життя політичного арештанта та ще й з тавром ворога народу завжди було в руках його катів. Тюрми, табори, камери і карцери, жорстокі допити і переслідування – це інструментарій, який висотував останні сили навіть із загартованого в боях і вишколах тіла. Але ТОЙ, котрий дивився на все це з Неба, щоразу тримав над ним свій всемогутній перст і не дозволив катам згноїти Героя у своїх таборах смерті. Зберіг йому життя, повернув до рідного краю, продовжив йому віку і зробив живою легендою для сучасних поколінь борців за волю України.

У час воєнного лихоліття Мирослав Симчич став виразним національним Героєм, символом незламності українців, представником усіх попередніх поколінь борців за волю України. Його історична місія завершилася у дні, про які так красномовно заповідав Степан Бандера: «Настане час, коли один скаже «Слава Україні», а мільйони йому відповідатимуть: «Героям слава!».

Ми ще встигли засвідчити Героєві, а через його постать – усім борцям за волю України попередніх поколінь і Героям нашої доби – свою вдячність і шану за захист і життя. 5 січня вся Україна вітала його зі 100-літтям.

Він пішов від нас у Різдвяні свята – це знак, що його світла душа заслужила спокій у Раю, бо лиш таких Бог запрошує до себе у ці дні.

Нехай йому буде тепло і затишно в Божих обіймах. «Від УПА – до ЗСУ! До ПЕРЕМОГИ! Без права на поразку!» – слухняно приймаємо останній наказ сотенного. Вічна пам’ять…